Фаза 1: Уламки. Ольга

– Чому саме ви, Ольго?

– Тому що кращого спеціаліста в галузі рекрутингу ви не знайдете, – молода жінка рішуче дивилась прямо у вічі чоловіку, що вальяжно розвалився у кріслі.

– Чи не занадто самовпевнено? – всміхнувся той.

– Я лише адекватно оцінюю ринок, – спокійно продовжила жінка. – На жаль, рекрутинг в Україні більше нагадує знайомства в мережі, ніж професійну роботу. А представники цього напрямку знають про рекрутинг так само мало, як і про галузі, для яких шукають спеціалістів.

– Добре, спробуйте! – на обличчі чоловіка виникла цікавість. – Може дійсно зробите диво на цьому безнадійному проєкті. Але пам’ятайте, у вас лише місяць! І ніяких відмовок типу: “Все спрацює, але пізніше”. Я вам виклав реальну ситуацію. Якщо за місяць не буде результатів, проєкт буде закрито. А вам, Ольго, мені доведеться сказати “До побачення”. Без образ.

– Я згодна.

Проєкт і справді був безнадійним. Ольга вже другий день розмовляла з працівниками і прийшла до висновку, що тут не було людей, у яких була б хоч якась мотивація працювати понаднормово, навіть для власної вигоди. Співробітники були виснажені як морально, так і фізично. Будь-які обіцянки підвищення тут вже не працювали, а акції по тімбілдингу взагалі виглядали б смішно. Знайти нових гарних спеціалістів за місяць теж було за межами реальності. Навіть, якби дуже пощастило, то їм, знову ж таки, треба час щоб включитись в роботу, а його немає…

Може вона даремно взялася за цю справу? Тут був потрібен не спеціаліст по персоналу, а диво… Вона підійшла до вікна і подивилась на непривітний пейзаж промислової зони. З висоти десятого поверху, корпуси закинутого заводу виглядали бездушними коробками. Ольга сумно зітхнула і повернулась до свого робочого столу.

– Пані Ольго, у нас тут ЧП! – влетіла до кабінету огрядна літня бухгалтерка.

– Що сталося? – схопилася з місця Ольга, швидше від несподіванки, ніж від слів жінки.

– Хлопці побилися…

– Які хлопці? Чому побилися? – молода рекрутерка відчула себе завучем молодшої школи.

– Не повірите! Дмитро та Олег! – схвильовано продовжила жінка. – А наче ж такі спокійні чоловіки. Може випили? Хоча до цього жодного з них п’яним на роботі не бачили… Правда від Олега пішла дружина, а воно ж таке… й до пляшки недовго...

– Почекайте, пані Олено! – молода жінка спробувала припинити хаотичний потік інформації. – Дмитро та Олег це наші співробітники?

– Звісно! Ой, вибачте мене, пані Ольго! Я ж забула, що ви тут недавно.

– І де це сталося?

– Так прямо ж на робочому місці, у технологічному відділі.

– А що немає охорони для таких випадків чи чогось подібного? – розгубилась Ольга.

– Є Петрович. Він їх і привів до вас.

– До мене?

– Так. Ви ж наш новий кадровик… Вибачте, начальник відділу кадрів, – було видно, що жінка відчуває себе незручно.

Насправді, це був лише гучний титул, бо відділу кадрів давно вже не існувало. Колишній завод привідної техніки, а тепер підприємство по виготовленню редукторів, переживало затяжний перехід від радянської минувщини до сучасних реалій. Цей процес йшов неквапно аж до моменту, коли підприємство почало набирати обертів. Тепер, щоб стати справжнім гравцем сучасного ринку, воно потребувало неабияких змін. Але поки що Ольга була найбільшим прогресом у цих стінах.

Хлопцями виявились двоє кремезних чоловіків середнього віку.

– Сідайте, панове! Прошу! – Ольга відчувала себе не дуже впевнено у ролі “кадровика”, що влаштовує розбір польотів зі співробітниками.

І справа не лише в тому, що винуватці конфлікту були старші за неї. Вона відчувала, що виглядає несерйозно на фоні кремезних статур у грубих робочих фартухах.

– Можете розповісти мені, що сталося, – спробувала зосередитись вона.

– А нічого розповідати, – насупився один з чоловіків.

Ольга заглянула в профайл і з’ясувала, що це був Дмитро. Вона поглянула на його колегу, що здався їй більш відкритим до розмови.

– А ви що скажете, пане Олеже?

– Все через це, – коротко відповів той і поклав на стіл якийсь дивний предмет.

– Що це? – Ольга здивовано розглядала невеликий скляний циліндр з металевими вставками. – Це якась деталь?

– Ні.

– Так! – схопився на ноги Дмитро.

– Заспокойтеся, пане Дмитре, – від несподіванки вона теж вскочила на ноги.

– Дімка, ну ти хоч при дівчині не ганьбись, – скривився Олег.

Як не дивно, чолов’яга одразу зніяковів та сів на місце.

– Тож, ви не зійшлись у тому, чи це сторонній предмет чи потрібна деталь? – глибоко вдихнувши, продовжила Ольга.

– Не зійшлись, – всміхнувся Олег.

– Добре. Тоді питання до вас, пане Дмитре. Що це на вашу думку?

– Деталь від приводу підйому антени радіотелескопа.

– Я тобі показував схему. Немає там такої деталі!

– А я тобі кажу, що це замінник блокувальника антени, який нам обіцяли минулого тижня.

– І тому поклали його без документації в кутку біля сміття, – пирхнув Олег.

– Знаєш що…

– Добре! – перервала чоловіків Ольга. – Суть питання я зрозуміла. Скажіть, чи можете ви продовжувати роботу без цієї деталі?

– Та, звісно, можемо, – мало не засміявся Олег. – Якби Дімка не шукав по всьому цеху свої цигарки, то й не відкопав би ту дурню.

– Дурню? – очі Дмитра округлились і він знову спробував встати.

– Пане Дмитре, припиніть негайно! – різко зупинила його Ольга і грізно блиснула карими очима.

Як не дивно, це справило потрібне враження.

– Вибачте, Олю… Ольго… пані Ольго! Я мав на увазі… – забелькотів Дмитро. – Я ж не те щоб того…

Олег лише всміхнувся, з повагою подивившись на молоду жінку.

Робочий день давно закінчився. Та Ольга вже вкотре залишалась майже до ночі, щоб хоч якось розібратись з ворохом паперів, які треба було систематизувати і перевести в електронний формат. Навіть, знайшла програмістів для цієї справи. Добре, що шеф хоч в ресурсах її не обмежував.

Але сьогодні робота не йшла. Голова паморочилась, а мізки відмовлялись працювати. Вона відчувала, що вже теж втомилась від цього застійного проєкту, де кожного дня дізнавалась лише про нові проблеми. А ще ця бійка… Дорослі ж люди! Якесь безглуздя!

Ольга ковтнула кави і покрутила в руках скляний циліндр. Вона за сьогодні поспілкувалась з рекордною кількістю співробітників аби з’ясувати щось про цю річ, але ніхто нічого вартуючого не сказав і ніяк не зацікавився деталлю.

– Що ж воно таке? – промовила сама до себе.

Схоже, крім навіженого Дмитра, ця річ нікому не потрібна. А йому вона однозначно цього не віддасть! Проводити ще одну дисциплінарну розмову їй точно не хотілося. Що ж тоді? Вона піднесла предмет до світла і зі здивуванням помітила, що в середині є наповнення і воно ледь помітно мерехтить. Може це якийсь газ? В будь-якому разі викидати в смітник це небезпечно, але й носити з собою теж не варто. Вона поклала загадкову деталь на стіл, допила каву і почала збиратися додому. Та раптом в двері неголосно постукали.

– Працюєте допізна? – з порога почав директор. – Це дуже відповідально з вашого боку. Але сильно не переламуйтесь через цей проєкт. Я чув про пригоду з хлопцями і думаю, що ви станете нам у нагоді, навіть, якщо з приводами для радіотелескопів нічого не вийде.

– Дуже вдячна вам, пане Віталію! Та все ж, спробую ще щось зробити.

– Спробуйте, – всміхнувся чоловік, а тоді побачив на столі циліндр і здивовано спитав: – А це що?

– Власне, деталь, через яку виник конфлікт.

– І що воно таке, дізналися?

– Ні. Ніхто не знає.

– Дивно, але буває. Думаю, можете сміливо викидати.

– А це безпечно?

– Цілком, – всміхнувся чоловік. – Схоже це поламаний світлодіод.

Директор ще спробував щось повивідувати про співробітників, але Ольга в питаннях робочої етики була дуже принциповою, тому відповідала лише загальними фразами. Шеф досить швидко зрозумів, що не почує нічого цікавого і невдовзі пішов. Ольга теж зібралась. Вона ще раз поглянула на дивний циліндр, покрутила його в руках, а тоді рішуче викинула в смітник. Хоч цю проблему буде вирішено!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола
18.02.2024 09:08
До частини "Фаза 1: Уламки. Ольга"
На мій погляд, без перебільшення всі персонажі цікаві та харизматичні! Але перше знайомство з Ольгою мене підкупило тим, що я чітко уявив для себе її образ. Керівник, але стримана, розсудлива та водночас правильна, справедлива. А ще - людяна. Те, як вона не байдуже віднеслася до ситуації, що склалася. Коли викликала співробітників на килим не з метою по-швидше закрити інцедент, а саме розібратися у ситуації, переконатися, що всі цілі та на майбутнє попередити подібні речі. Мені дуже імпонує образ цього персонажу! Я боржники по прочитаннях частини наступних розділів і не знаю, як вона проявить себе надалі. Але поки такі думки.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    23.02.2024 09:26
    До частини "Фаза 1: Уламки. Ольга"
    Дякую за оцінку персонажів та детальний відгук про Ольгу. Завжди приділяю героям особливу уваги, тому для мене дуже важливо, як вони сприймаються читачами. А ваше враження від Ольги дуже резонує з моїм задумом, тож буду вважати, що щось таки вдається)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше