Фаза 2: З'єднання. Астрономічна вечірка. 2

Олег зупинився біля старовинного напівзруйнованого будинку. З-під величезних каштанів ледь помітно проглядалися масивні двері колишнього маєтку. Це була тиха вулиця, на якій рідко траплялися випадкові перехожі, хоча буквально за рогом кипів життям проспект з бізнес-центрами та бутіками. Не всі знають про цю особливість Києва. Яким би сучасним не ставало місто, поряд, наче в паралельній реальності, продовжували існувати от такі сталкерські локації із залишками старовинної архітектури.

За антикварними дверима війнуло сирістю та прохолодою. Схоже навіть липневе сонце сюди не діставалося. Олег піднявся вінтажними сходами на другий поверх і зайшов до просторої вітальної зали. На вулиці тільки починало сутеніти, але висока стеля вже губилася в темряві. Колись це був дорогий маєток, потім прибутковий дім, далі невідомо що, зіпсоване радянським несмаком. І от тепер це лише закинутий куточок історії із залишками унікальної ліпнини та уламками розкішних каминів. Та найважливішим було те, що тут ніхто не потурбує.

Олег дістав з наплічника стару дерев'яну коробку і поклав на масивне підвіконня. Бліде місячне сяйво підсвітило ледь помітні отвори. Чоловік обережно натис на них і коробка відкрилася. Тоді він виклав на підвіконня все, що було всередині, і почав чекати. Досить швидко на тлі старовинного пергаменту почали проявлятися неонові креслення, а куля, що лежала поряд зажевріла блакитним сяйвом.

– Вона вже близько, – тихо сказав Олег. – Треба лише почекати.

Коли Антон підійшов, Оля уважно спостерігала за сусіднім гуртом гостей.

– Знайомі? – спитав він.

– Колеги з попередньої роботи.

– Серйозно? – зацікавився Антон. – А що за компанія?

– “Форейт Студіо”. Досить перспективна в айті.

– Я в курсі, що це за компанія, – всміхнувся програміст.

Він прослідкував за поглядом Олі. Її увага була зосереджена на хлопцеві, що активно розважав своїх колежанок.

– Разом працювали над чимось?

– Так, він був у нас топовим програмістом… – Оля напружилась, а тоді холодно додала: – А ще ми зустрічалися.

– Зрозуміло, – спокійно сказав Антон. – А чому ти вирішила піти з компанії?

– Перспектива розвитку для мене була не дуже цікава.

– В “РБК Редуктор” вона звісно цікавіша, – Антон не приховував іронії.

Оля хотіла щось відповісти, але хлопець, який щойно привернув її увагу, раптом підняв руку в знак привітання і попрямував до них.

– Не чекав тебе тут побачити, – бадьоро почав він.

– Теж здивована, – стримано відповіла Оля. – Ви тут у справах чи заради цікавості?

– Поєднуємо приємне з корисним, – ухилився від відповіді айтівець.

Оля лише хитнула головою і перевела розмову на інше.

– Владе, знайомся. Антон – мій партнер у новому проєкті.

– Приємно. Влад, – хлопець із цікавістю подивився на Оліного супутника. – А ви теж з менеджменту?

– Ні, я програміст.

Запала незручна пауза.

– Оля казала, у вас цікавий проєкт, – на ходу вигадав Антон, щоб якось зменшити незручність.

– Ну ми ж топова компанія, – збадьорився айтівець. – Маємо щось робити за ті гроші, що нам платять.

– Звісно, – дружньо всміхнувся Антон, хоча хлопець вже починав його напружувати. – Я кілька разів працював з Форейтами. Нецікавих розробок у них точно немає.

– Не чув щоб Форейт працювала з фрилансерами, – в голосі айтівця прозвучав виклик.

– Я вів один з напрямків як архітектор з власною командою, – спокійно відповів Антон.

Знайомий Олі одразу змінився в обличчі.

– У вас своя компанія?

– Не така велика, як “Форейт Студіо”, – всміхнувся Антон.

– То твоя нова робота теж в айті? – раптом звернувся до Олі колишній колега. – Просто я чув, що компанія наче не мала відношення до розробки і взагалі не дуже прогресивна в автоматизації.

Оля напружилась і стисла губи. Антон поглянув на неї і зрозумів, що пора з цим закінчувати. Тим більше, що безглузда розмова вже починала йому набридати.

– Насправді, так і було, поки Оля не з’явилась разом із прогресом, – невимушено почав він. – Лише за місяць їй вдалося організувала діджіталізацію старого виробництва та оновити всі робочі процеси. Власне, так ми і познайомились.

– Цікаво, – тільки й сказав хлопець.

– До речі, завдяки Олі, ми зараз в гостях у Ігоря. Тобто вибач, засновника “Астра Технолоджіс”.

Було видно, що хлопець вже відчував себе незручно. Мабуть сам би знайшов привід піти, але Антон вирішив пришвидшити процес.

– Думаю, скоро будемо святкувати новий тайтл. Так, Олю? – і він ніжно поглянув на неї, приобнявши за плече.

Від несподіванки Оля зашарілася, але колишній хлопець інакше розтлумачив її реакцію. Він одразу вибачився, що не може надовго залишати колег, і повернувся до своїх.

– Дякую, – нарешті сказала Оля.

– Немає за що, – Антон прибрав руку з її плеча, а тоді ледь помітно всміхнувся і додав: – Не думав, що ти аж настільки романтична, щоб кидати гарну роботу через хлопця.

Оля просвердлила його вбивчим поглядом, але збадьорилась.

– То в тебе є своя айті-компанія? – зацікавилась вона.

– Так.

– Чому ти одразу не сказав?

– Ти не питала.

– Просто я думала, що ти – фрилансер, – вона замислилась. – Чому ти взагалі погодився прийти в “Редуктор”?

– Пообіцяв другу допомогти “хорошій дівчині”.

Оля лише всміхнулась.

– Мабуть вже не раз пошкодував про це, – весело сказала вона. – Чекай, то це виходить, ми тебе теж від важливих справ відриваємо?

– У мене все не так серьезно як у Ігоря, – всміхнувся Антон.

Оля хотіла ще щось спитати, але раптом здивовано поглянула на смартфон.

– Щось сталося? – погляд Антона одразу став гострим.

– Олег написав якесь дивне повідомлення, – і Оля вголос прочитала текст: – “Я вже близько”.

Кілька секунд вона здивовано мовчала, а тоді обурено додала:

– Хто взагалі таке пише після цілого дня не виходу на зв’язок!

Антон змінився в обличчі.

– Що? – стривожилась Оля. – Провокація не вдалася?

– Вдалася, – холодно сказав він. – Але це була не наша провокація.

– Про що ти?

Антон не відповів. Він швидко дістав телефон і почав набирати Ігоря.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола
02.03.2024 21:35
До частини "Фаза 2: З'єднання. Астрономічна вечірка. 2"
Дуже сподобався опис щодо співіснування, як сучасних будівель так і архітектури минулого. Як людина, що народилась та все життя мешкає у Києві, відчуття напрочуд знайомі. На мій погляд вийшов атмосферний момент з горищем. Також, як на мене гарне описана сцена зустріч Олі з колишнім залицяльником, і те, як поводить себе Антон. Відчулося, що він робить це не для годиться, а хоче захистити від небажаних відчуттів небайдужу йому жінку. Ну і звісно фраза у повідомленні. Вона чітко врізалася у підсвідомість, й аж ніяк не асоціювалася з приміром: “Я під’їжджаю”, або “Скоро буду”. Як завжди цікавий розділ у якому до всього додалося відчуття небезпеки!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    04.03.2024 21:38
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Астрономічна вечірка. 2"
    Дякую за відгук! Люблю писати про наш Київ :) Окрема дяка за детальні враження. У наступній частині чекає ще більший саспенс ;)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше