Сьомий Релікт

В “Астрі” сьогодні було гучно. Святкували завершення підготовки до конвенту. Але Ігор не збирався надовго затримуватись. Звісно він трохи проведе час зі співробітниками у неформальній атмосфері, а тоді непомітно поїде.

Через недавню розмову з Антоном, йому цілий день не давала спокою думка, чи не завелика відстань від його дому до офісу. І чи вчасно він відчує небезпеку, якщо раптом вона виникне. В будь-якому разі, він відчує спокій, тільки коли Леся буде у прямій досяжності. Тому зараз головне швидко закінчити з усіма справами і повернутись додому.

Ігор вийшов з кабінету і попрямував до бухгалтерії. Мав віддати підписані звіти, щоб нічого не залишати на вихідні. Минаючи опенспейс помітив, що святкування вже частково розпочалося. Ті, хто завершив роботу, весело гомоніли біля цифрового стенду “Астри”, тримаючи в руках келихи з Просекко і періодично підходячи до фуршетного столу з легкими закусками. Корпоратив був лише для своїх, тому компактно вмістився в зоні для презентацій, без порушення робочого процесу.

– Вам також пора завершувати справи, пане Ігорю, – з усмішкою сказала бухгалтерка, мимоволі прослідкувавши за поглядом шефа.

Жінка взяла у нього пачку звітів і додала:

– Папери до понеділка нікуди не дінуться.

– Але деякі з них можуть втратити актуальність, – невесело всміхнувся директор “Астри”, а тоді рішуче додав: – Однак ви праві. Пора завершувати. Решта справ на понеділок.

Перед тим, як іти до гурту співробітників, Ігор написав Лесі. Не тільки, щоб сказати, що скоро буде, а ще й переконатися, що з нею все гаразд. Він вже писав їй вдень з тих же причин. І кілька разів, коли виникала хоч найменша тривога, хотів зробити це знову. Проте вчасно зупиняв себе. Це вже буде межувати з гіперопікою, якої їй і від брата вистачає…

– Пане Ігорю, перепрошую, що відволікаю, – перервав його роздуми хлопець із піар відділу. – Тут вам на робочу пошту написав студент із Біологічного. Просить запрошення на конвент. Відмовити чи це хтось зі своїх? – уточнив він.

– Надішли запрошення. Це друг моєї помічниці.

За всіма подіями, Ігор майже забув про обіцяний квиток для Лесиного однокурсника.

– Він просить два, – додав піарник.

Це здивувало Ігоря. Але може друг Лесі вирішив, що і на неї потрібне запрошення. В будь-якому разі, на з'ясування не було часу.

– Гаразд, відправ два. Це не проблема, – вголос відповів Ігор і попрямував до співробітників.

Там активно обговорювали вічні теми: відпустки, підвищення зарплати і гарні вакансії в інших компаніях. Але після появи керівника “Астри”, теми одразу скоротились до першої.

– Кудись плануєте їхати цього літа, пане Ігорю? – безтурботно спитала одна зі співробітниць, допиваючи келих із Просекко.

– Навряд чи, – зітхнув керівник компанії. – Хіба що в якісь вихідні. На довгі подорожі часу точно не буде.

– До речі, про подорожі, – втрутилась бухгалтерка, яка вже встигла приєднатись до колективу. – Білети на літак до Мюнхена на завтра у вас на столі.

– Дякую, Світлано. І вибач, що навантажив зайвою роботою, – щиро додав Ігор.

– Не страшно. Це ж тільки на кілька днів, поки ваша стажерка здає іспити.

– Звісно.

Ігор був радий, що легенда про іспити Лесі, зняла всі питання щодо її відсутності на робочому місці. Крім того, це було майже правдою. Співробітники навіть проявили ініціативу, щоб тимчасово розділити її обов’язки.

– Якщо й надовше затримається, то теж не страшно, – доброзичливо продовжила бухгалтерка, якій Леся подобалась найбільше. – За минулий тиждень дівчина зробила більше, ніж ваша колишня… – жінка затнулась, підбираючи правильне слово. – …колишня помічниця за весь час роботи, – нарешті закінчила вона.

На обличчях колег з’явились веселі усмішки. Ігор лише втомлено зітхнув. Схоже міф про його роман із колишньою секретаркою досі не дає всім спокою. Радувало одне – це нарешті в минулому.

– Леся дійсно дуже розумна і відповідальна дівчина, – спробувала залагодити незручність бухгалтерка, переводячи тему. – Може б ви її якось змотивували продовжити у нас працювати після навчання, – вона виразно поглянула на шефа і додала: – Гроші для студентів зайвими не бувають.

– Гаразд. Випишіть їй премію, Світлано, – всміхнувся Ігор.

Гурт схвально загомонів, оцінивши те, як колега майстерно вибила молодій співробітниці додаткові гроші. А Ігор згадав, як вранці залишив Лесі свою безлімітну платинову картку, і на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.

Розмова швидко повернулась до теми відпусток й Ігор вирішив, що саме час непомітно піти. Наче на підтвердження цієї думки, на телефоні висвітилося повідомлення від Лесі:

“Якщо ти ще не вечеряв, то я збираюсь дещо замовити.”

“Не вечеряв”, – одразу відписав Ігор.

“Тоді швидше. Це треба їсти гарячим” – прийшла відповідь зі смайликом.

Ігор мимоволі всміхнувся, не помічаючи зацікавлених поглядів співробітників.

“Вже їду”, – швидко набрав він.

Допивши залишки лаймового лимонаду, він поглянув на годинник. Час пік вже закінчувався, тому доїхати має без затримок.

– Вже збираєтесь? – з усмішкою спитала бухгалтерка.

– Так. Маю ще справи, – звичним діловим тоном відповів Ігор.

Він коротко попрощався з присутніми і поспішив до виходу з офіса. Але перед самими дверима почув уривки коментарів від хлопців з піар відділу.

– Які ще можуть бути справи о такій порі в п’ятницю ввечері? – здивовано спитав один з них.

– Здогадайся, – насмішкувато відповів другий. – Мабуть зустрічається з якоюсь кралею десь у дорогому ресторані в центрі Києва…

Ігор лише всміхнувся і попрямував до ліфтів. Автівку він сьогодні залишив у підземному паркінгу. Затишний двір перед заводом із самого ранку був по вінця забитий автівками партнерів, які приїхали на останню презентацію перед заходом.

Вже підходячи до свого місця у майже порожньому паркінгу, Ігор різко зупинився. Поряд з його автівкою стояв чоловік. Побачивши власника, він криво посміхнувся і спокійно сказав:

– Не напружуйся так. З твоєю дівчинкою все гаразд. А я лише хочу тобі дещо запропонувати…