Сьомий Релікт

Антон спеціально прийшов раніше, щоб був час зорієнтуватись і продумати можливі варіанти. Лобстерів він звісно не замовляв, але був готовий до будь-якого розвитку подій. І якщо все буде гаразд, то можливо порада Ігоря ще стане у нагоді.

Присутність Христини він відчув ще до того, як побачив її біля входу до ресторану. Схоже його відчуття загострились. У дружини технолога також не було проблем з ідентифікацією. Не питаючи нічого у офіціантів, молода, стильно одягнена, жінка одразу попрямувала до його столика.

– Вітаю, пане… – приязно всміхнулась вона і запитально поглянула на співбесідника.

– Антон, – хитнув головою програміст і встав, щоб допомогти їй сісти. – І можна без “пане”, – усміхнувся він, відсуваючи стілець.

– Гаразд, – ширше всміхнулась жінка і сіла за столик. – Виглядає як початок перспективного побачення.

– Впевнений, що будь-який чоловік був би щасливий, зустрітися з вами саме за таких обставин, але ми обоє знаємо, що ми тут з іншої причини, – з не менш чарівною усмішкою відповів Антон.

– Тоді думаю варто запросити до нас вашу подругу, – на обличчі Христини досі була усмішка, але погляд став гострим та пронизливим. – Разом все і обговоримо.

Антон лише всміхнувся, оцінивши витримку гості.

– Гадаєте так буде краще? – вже серйозно спитав він.

– Впевнена, – рішуче сказала жінка.

На її обличчі вже не було усмішки. Антон хитнув головою і швидко набрав повідомлення. А тоді знову обернувся до Христини.

– Вам щось замовити?

– Дякую. Я ненадовго. Можна хіба що освіжаючий коктейль, – тактовно відповіла жінка, а тоді ледь помітно всміхнулась і додала: – Але думаю сьогодні у вас буде з ким приємно провести вечір.

Оля сиділа на терасі в сусідній кав’ярні, коли від Антона прийшло повідомлення. Насправді її не дуже здивував зміст. Певно Христина відчула її присутність і вирішила викласти всі карти на стіл. Так навіть краще. Вона розплатилась і пішла до сусіднього ресторану.

– Вітаю, Христино! – по діловому привіталась менеджерка.

Місця було достатньо і біля Антона і біля дружини технолога, але Оля сіла з третього боку від них обох.

Христина з цікавістю прослідкувала за її діями.

– Нейтральна сторона? – з усмішкою спитала вона.

– Щось таке, – на обличчі Олі також з’явилась робоча усмішка. – То з чого почнемо?

Дружина технолога іронічно всміхнулась.

– Схоже наше “перспективне побачення” перетворюється у робочий мітинг, – прокоментувала вона. – Але я тільки “за”. Часу небагато.

– Тоді до справи, – рішуче сказав Антон і, запустивши щось на смартфоні, поклав його так, щоб всім було видно.

На екрані в уповільненому режимі оберталися сяючі сфери, поєднані різнокольоровими неоновими лініями.

– Я накидав приблизну 3D-модель того, що бачив, – прокоментував Антон.

– Ви зробили це самі за один день?

На обличчі Христини вперше з’явилось щире захоплення. Антону аж стало незручно.

– Це не настільки складно, – всміхнувся програміст. – Я використав один з ігрових рушіїв для побудови рівнів. Крім того, у мене з’явився незапланований вільний час, коли я приходив до тями після зустрічі з вашим чоловіком, – іронічно додав він.

– Колишнім чоловіком, – наголосила Христина і риси її обличчя одразу загострились.

– Ви з ним бачились? – прямо запитав Антон.

– На жаль, так.

Обличчя жінки спохмурніло. Антон лише мовчки очікував, даючи їй можливість сказати те, що вона вважає за потрібне.

– Він сказав дещо, що ви маєте знати, – після досить довгої паузи, сказала Христина. – Схоже почалася “активація”, – видихнула вона, але зустріла у відповідь лише запитальні погляди.

Вона здивовано подивилася на своїх співрозмовників.

– Чекайте, то ви зовсім нічого не знаєте? – здивувалась вона. – Я чомусь думала, що Олег розповів про нашу теорію. Принаймні Антону, – додала вона.

– Він був не дуже відкритий до діалогу, – всміхнувся програміст.

Христина лише зітхнула.

– Гаразд. Тоді розповім вам суть в двох словах, – вона зібралася з думками і продовжила: – Теорія полягала в тому, що кожен Релікт є надскладним механізмом, що має власні фази формування та кінцеву задачу.

– І ваш чоловік вважає, що настала фаза “активації”? – уточнив Антон, а тоді побачив вираз обличчя Христини і одразу додав: – Колишній чоловік.

– Так. Це четверта фаза.

– А скільки їх всього? – продовжував збирати логічний ланцюжок Антон.

– П’ять. Остання – “запуск”.

– Але “запуск” чого? – втрутилась Оля.

– Невідомо, – зітхнула Христина. – На нашу думку, у Реліктів точно є кінцева задача, яку вони мають виконати.

– Гаразд. Тоді чому для різних фаз ви обрали саме такі назви? – Антон намагався знайти хоч якісь зачіпки.

– Були підстави вважати, що після активації Релікт має зробити щось досить глобальне, можливо планетарного масштабу. І у цього “чогось” точно є момент запуску.

– Зрозуміло, – погляд Антона став зосередженим. – І що це може бути? Були якісь припущення?

Христина помовчала, а тоді наче на щось наважившись, сказала:

– Олег впевнений, що Релікт має здатність викривлювати час та простір в різних точках планети.

– Це прямо на фізичному рівні? – зацікавився Антон. – Тобто він може створювати локальну сингулярність?

– Не знаю, Антоне, – всміхнулась Христина. – Я ж не фізикиня. Знаю тільки про сам ефект, який описаний в манустриптах.

– Та я теж не фізик, – Антону стало незручно. – Просто це перше, що спало мені на думку.

– Мабуть тому ви наш “навігатор”, – знову всміхнулась жінка.

– До речі, щодо цього, – приєдналась до розмови Оля. – Чому до нас потрапили саме такі уламки? Це випадковість?

– Не думаю, – замислилась Христина. – Чітко про це ніде не сказано, але по деяким описам схоже, що кожен уламок вибирає найбільш релевантного носія.

– Релевантного за якими ознаками? – зацікавилась Оля.

– Мабуть за типом мислення і можливо за навичками та досвідом.

Олі це дало новий напрямок для роздумів і вона замислено продивилась у вікно. Антон натомість намагався зібрати всі факти разом і нарешті побудувати хоч якусь цільну картину того, що відбувалося.

– Тобто що у нас виходить, – почав він. – Релікт – це неконтрольований механізм для утворення локальних чорних дір у будь-якій точці планети. За допомогою людей він намагається сам себе зібрати і реалізувати тільки йому відому задачу. А зараз він перейшов у фазу “активації”, щоб це не значило, і готується до “запуску”. Я нічого не забув? – іронічно закінчив він.

Христина з Олею лише невесело всміхнулись.

– Хоча чекай, – дружина технолога задумалась. – Схоже він не в будь-якому місці може змінювати час і простір. В манустриптах були чіткі вказівки на можливі локації та часові рамки. Здається, і час і місце мають бути пов’язані з якимись космічними подіями в Сонячній системі.

– Астрономічний Конвент, – раптом згадав Антон.

У нього в голові миттєво пронеслись уривки зі статей: “нещодавно спрогнозований парад планет”, “мав статися набагато пізніше”, “аномальні відхилення від розрахункових траєкторій”. Все раптом почало складатися.

– Це станеться під час “Астрономічного Конвенту”, – впевнено сказав програміст. – У нас, в Україні. А якщо більш точно, то в Києві у Голосіївському лісі.

– І головний організатор – “Астра Технолоджіс”, – невесело додала Оля.

Ігор хотів пошвидше закінчити з показаннями, тому як тільки вони з Лесею прийшли до відділку, одразу знайшов вчорашнього правоохоронця. Той провів їх до окремого кабінету і дав заповнювати стандартні бланки.

– Чекайте! Чому тут написано “невиїзд порушника за кордон”. Хіба він не у вас?

– Його звільнили під заставу, – невдоволено сказав слідчий.

– Але хто вніс заставу? – напружився Ігор. – Дружина?

– Ні, його колишня дружина приходила вчора, але відмовилася вносити заставу.

– Тоді хто?

– Сьогодні приходив якийсь іноземний бізнесмен і вніс заставу. Мабуть це його працівник, – припустив поліцейський. – У нього ще був сильний німецький акцент і незвичне ім’я.

– Дітмар? – вражено спитав Ігор.