Фаза 1: Уламки. Забуті речі

В дверях з’явилась секретарка і зацокотіла високими підборами:

– Ігорь Міхайловіч, вам посилка.

Ігор підняв очі від документів і втомлено подивився на протеже маминої подруги. “Анєчка – очень ответственная дєвочка”, – щебетала тітка Марина за вечерею якогось разу, коли він приїздив до мами у Харків. Тоді вирішив, що чому б і не допомогти дівчині облаштуватись у Києві. Сам добре пам’ятав як це, починати з нуля в столиці.

– Аню, ми ж наче домовлялись, що досить лише імені, – це “Міхайловіч” його неабияк дратувало. – Більш сучасно і не плутає наших західних партнерів.

– Канешна, канешна, – закліпала довгими війками блондинка.

– А що це? – він глянув на невелику коробку з Нової Пошти.

– Нє знаю, – байдуже смикнула плечиками секретарка, а тоді грайливо усміхнулась і повільно пішла до дверей, звабливо хитаючи стегнами.

Ігор лише важко зітхнув. Бідолашна студентка Анєчка виявилась сексапільною лялькою з пухкими губенятами та томним поглядом. І пішов не один день на те, щоб пояснити їй, що в офіс варто одягатись та фарбуватись трохи інакше ніж у нічний клуб, а на ділових зустрічах не можна фліртувати з усіма його партнерами чоловічої статі. Досить вже того, що весь офіс був переконаний, що Аня з’явилася в компанії лише з однією місією – вдовільняти шефа в горизонтальних розвагах. І довести протилежне було вкрай важко, бо обов’язки секретарки вона виконувала просто жахливо.

Розпакувавши коробку, Ігор почав розкладати вміст на столі і потроху здогадуватись звідки посилка. Сонцезахисні окуляри, панамка з тропічним принтом і ще кілька пляжних дрібниць. Згадка про веселі вихідні у друга в Одесі викликали усмішку. Він витяг магніт “Одесса тебя любит!” і вирішив, що це вже все, але раптом помітив ще щось дивне у кутку коробки.

Це була маленька скляна колба, запаяна з обох боків металевими дротами. Ігор спочатку вирішив, що Стасик випадково склав йому щось зі свого арсенала адміна-айтівця. Але дріт зверху загинався у невелике вушко для ланцюжка, а внизу був впаяний зеленуватий камінець. Тепер це вже більше скидалось на якусь прикрасу. Він набрав друга.

– Не варто було перейматись цим дріб’язком, Стасику! – сказав він у слухавку.

– Як же ти без своїх улюблених окулярів? – почувся веселий голос.

– І то правда, – усміхнувся Ігор. – А що то за сувенір ти запакував?

– Я ж знаю, магніти твоя слабкість, – загиготів друг.

Ігор пропустив повз вуха тролінг. Стасик чудово знав про його ненависть до магнітів.

– Навіть не знаю щоб я робив зі своїм сумним холодильником. Але я не про це. Що то за дивний шматок невідомо чого? Щось з твоєї адмінської колекції?

– Який шматок? Ти про що, Ігорьку?

– Така скляна колба з дротами…

– Яка колба? У вас там в Києві теж сильно припікає? – знову загиготів Стасик, а тоді додав: – Тут доречі Лєра заходила, – він зробив виразну паузу. – Питала чи не збираєшся знову якось приїхати на відпочинок.

– Може наприкінці літа, бо зараз ніяк. Завал на роботі.

– От же бездушний! Тут дівчата марніють, а в нього робота.

З пам’яті виринув недавній спогад. Порожній нічний пляж, купання голяка у теплому морі та дзвінкий сміх Лєри… Все це солодким маревом пропливло перед очима Ігоря і викликало усмішку. Шкода, але вихідні скінчились, а робота як ніщо тверезить голову.

– То колба з дротами точно не твоя? – наостанок спитав він, але почув тільки регіт у слухавку.

Ігор ще раз роздивився дивну річ. Камінчик, хоч і був маленький, але якось дуже яскраво вигравав на сонці. Схоже, Стасик тут дійсно ні до чого. Може Лєра щось вкинула, але однаково дивно. Він ще трохи покрутив кулон в руках, а тоді причепив до ключів від автівки. На згадку про гарно проведений час...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола (Ангелнік)
10.12.2023 09:46
До частини "Фаза 1: Уламки. Забуті речі"
Цікавий розділ! Мені добре уявився образ Ані, зокрема усміхнула фраза про горизонтальні розваги. Також сподобався діалог з другом. Знову виникло приємне відчуття, що невеличка глава ніби частинка цікавого, змістовного пазла. Атмосферний спогад Ігоря, щодо берега моря. Ніби одразу занурюєшся до пригоди, що лише розпочинається, й проживаєш її разом із героями. Бачиш події їхніми очима, якось так відчулося. Принаймні настрій Ігоря, який панував у цій главі я добре відчув. Ну і власне річ, яку отримав герой поступово закручує майбутній сюжет.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше