Сьомий Релікт

Червона “мазда” шалено мчала нічною київською набережною, наче лезо розсікаючи величезні калюжі та дощову завісу літньої зливи. Сьогодні Ігоря як ніколи дратували світлофори.

– Дідько! Ну невже не можна вмикати вночі якийсь інший режим, – вголос вилаявся він, вкотре зупинившись перед червоним світлом на майже порожньому проспекті.

Він спробував заспокоїтись. Врешті нічого ж не сталося. Ігор ще раз згадав, як розмовляв з Олею, а тоді отримав дивне повідомлення.

“Ти занадто далеко, капітане”, – прийшло від невідомого номера.

Чомусь від цієї короткої фрази у Ігоря потемніло в очах. А тоді перед внутрішнім зором почали мерехтіти картинки…

Натовп молоді, гамір, промені прожекторів, а тоді різкий звук електрогітар, що перекриває гучний захват публіки…

– Леся ще на перездачі? – швидко запитав він.

Оля глянула на годинник.

– Думаю вже ні. Але вона збиралась на концерт і…

– Де це? – не дав їй договорити Ігор.

Нічого не питаючи, Оля набрала щось на смартфоні.

– Кинула тобі локацію, – коротко сказала вона.

Потім було ще кілька видінь. Більшість про концерт, але одне суттєво відрізнялось.

Темна вулиця. Здалеку приглушена музика та гамір. Швидкий біг і чиїсь кроки позаду…

Ігор різко натиснув на гальма. Хтось перебігав дорогу, тримаючи над головою наплічник. Дощ досі періщив, хоч і не так сильно, як на початку. “Це вже студмістечко. Треба бути обережним”, – подумав Ігор і стишив хід. До потрібної локації було недалеко, але тривога лише наростала.

– О, привіт, Тарасе! – Діма побачив гурт знайомих із сусіднього потоку. – Давно тут?

– Та вже майже годину, – невдоволено скривився хлопець у шкірянці.

– Ви що чітко на початок прийшли? – не втримався від співчутливої усмішки Дмитро.

– Та не те щоб на початок. Але, як завжди, збиралися трохи потусити поки гурти розігріються… – Тарас важко зітхнув і одним ковтком допив пиво з невеликої баночки. – Та все ж, не годину!

– Так, це щось довгувато…

Діма замислився, але більше про те, чи встигне він в цьому натовпі знайти Лесю ще до початку концерту. Він глянув на баночку в руці приятеля і додав:

– Український крафт? Схвалюю! – всміхнувся він. – Піду й собі візьму, щоб не занудитись.

Насправді, не дивлячись на любов до гарного крафтового пива, зараз для Діми це був лише привід якомога швидше піти. Бо після початку концерту шансів знайти Лесю майже не залишиться.

– А ти сам? – з цікавістю спитала дівчина, що стояла поряд з Тарасом.

– Та якось мої всі роз’їхались, – невизначено сказав Діма. – От думав хіба що Леську знайти. Вона казала, що десь тут буде.

– Та не шифруйся, – засміявся хлопець. – Ми її бачили. Теж тебе шукала.

– Правда? – не повірив в успіх Дмитро.

– Я твою футболку впізнав з тим крутим прінтом. А виявилося, що то Леся, – і приятель весело загиготів.

– Вона з роботи на перездачу приїхала і нічого було вдягти. То я їй запропонував такий варіант, – Діма нервово поглянув на час. – То де вона?

– Сказала, що буде чекати за бордом, – і Тарас вказав на великий постер з рекламою хедлайнерів концерту.

– Дякую, – кинув Дмитро і почав проштовхуватись у потрібному напрямку.

– Щасти, Ромео! – почувся веселий гигіт навздогін.

– От же ж, тролі! – не втримався хлопець, не припиняючи пробиратись через гамірний натовп.

Діма вже майже підійшов до борда, як раптом в гамірному безладі почувся майстерний розіграш соло гітари. Натовп одразу затих. І в цій очікувальній тиші наче грім вдарив різкий звук електрогітар, підсилений глухим ударним ритмом. Публіка вибухнула гучними криками.

– Дідько! – вилаявся хлопець і щодуху кинувся крізь шаленіючий натовп.

А коли таки дістався місця, то здивувався, що залишився цілим. Біля борда вже нікого не було, крім двох людей. Дмитро одразу впізнав Лесю. Вона про щось розмовляла із незнайомим чоловіком. На мить, хлопець зупинився. Може це з роботи… Хоча яка, в біса, робота о десятій вечора. “Раптом що, вибачусь”, – подумав він і швидко попрямував до розмовляючих.

– Я перепрошую… – почав Дмитро, підійшовши ближче, але так і не закінчив фразу.

Тільки зараз він помітив, що Леся стояла зі скляними очима й дивилася кудись крізь чоловіка, який з неприємною посмішкою щось їй казав.

– … Думаєш, розумніша за всіх? – почувся уривок його фрази. – Кажи де твій “уламок” і розійдемося мирно.

У Діми похололо всередині, але лякатись було ніколи. Раптом у нього виникла дивна рішучість. Він швидко оцінив ситуацію і скориставшись тим, що був трохи позаду, а чоловік ще не встиг його помітити, кинувся до Лесі, рвонувши її за руку в бік гучного студентського загалу.

– Вибачте, ми поспішаємо! – не озираючись кинув він і пірнув у шаленіючий натовп.

Леся одразу мало не впала під ноги стрибаючим хлопцям, але друг вчасно підхопив її й потягнув у бік більш спокійної частини фанатів рок музики.

– Це вже концерт? – кволо спитала дівчина, намагаючись роззирнутись.

– Ти вже отямилась? – замість відповіді схвильовано спитав друг.

– Схоже так, – невпевнено сказала Леся, але її погляд одразу став зосереджений і вона швидко додала: – Нам треба звідси забиратися.

– Я здогадався, – невесело всміхнувся Дімка. – А хто цей тип?

– Довго пояснювати. Давай просто зникнемо звідси.

– Може в гуртожиток?

– Ні. Він знає де це.

– Та хто він, в біса, такий? – не витримав хлопець. – У тебе якісь проблеми, Лесько?

– Так. Але не такі, як ти думаєш… Просто давай швидше підемо звідси.

– Куди?

– Кудись, де є люди, але не в гуртожиток і не на факультет.

– Гаразд… – повільно сказав Діма, активно думаючи над варіантами. – Придумав! Тут недалеко є непоганий пивбар. Там допізна старші курси зависають.

– Так концерт же, – здивувалася Леся.

– Ну не всі ж фанати важкого металу, – всміхнувся Дімка.

– Точно, – збадьорилась подруга. – Тоді веди!

– Підемо через двори. Так швидше.

Вони випірнули з галасливого натовпу з іншого боку від сцени і, обійшовши її позаду, гайнули в двори. Тим часом музика набирала обертів. Навіть на відстані кількох провулків все ще чувся важкий гул електрогітар і надривні крики вокаліста.

Вже виходячи з дворів, Леся почула чиїсь кроки позаду. Не обертаючись, вона схопила друга за руку і побігла до виходу на освітлену проїжджу частину. А коли вони майже вистрибнули на вулицю, Діма швидко сказав:

– Бар на тому боці, – і одразу змінився в обличчі.

На іншому боці вулиці дійсно був невеликий бар, але зараз він був повністю темний. Мабуть через концерт власники закрили його раніше, тому що основні клієнти все ж були студентами. Хлопець розгублено роззирнувся. Вулиця хоч і була освітлена, але зовсім порожня.

Раптом почувся звук виїжджаючого авто. З-за повороту на швидкості вистрибнула яскраво червона машина і різко загальмувала прямо перед ними.

– Сідайте! – коротко сказав водій, відчинивши задні двері.