Фаза 3: Формування. Релікти. 1

Цього разу простір був іншим. В ньому не було безликих сутностей, натомість був цілий потойбічний ландшафт з химерними пагорбами і чимось, що нагадувало дерева. Леся стояла на дорозі, вздовж якої стелився туман, доходячи їй майже до колін. Десь попереду жевріло тьмяне світло.

Вона роззирнулась. Здавалося в цьому потойбіччі не було ні душі. Навіть повітря не рухалося. Що це взагалі за місце? Леся спробувала згадати останні події, але раптом відчула чиюсь присутність. Хтось безликий наближався до неї. Всередині виник холод і страх. Піддаючись миттєвому інстинкту, Леся щодуху побігла у напрямку світла.

Тут не було звуків і звичних відчуттів, тому їй здавалося, що вона біжить по чомусь невагомому. Джерело світла наближалося і ставало яскравішим. А коли вона підбігла зовсім близько, неочікувано затягнуло її всередину.

Далі було падіння. Леся навіть не злякалась, бо воно було повільним і таким же нереальним, як бігання по невагомості. Падіння почало сповільнюватись, аж поки не зупинилось зовсім.

Знову настала темрява, але цього разу в ній почали проявлятись обриси приміщення. Леся придивилася. Це була старовинна зала, освітлена місячним світлом. Біля вікна порпався якийсь чоловік, а поряд на стільці сиділа вона…

Леся раптом згадала все, що відбулося, і мало не скрикнула. Проте з горла не вирвалося жодного звуку, а все тіло скувало щось невидиме. Чоловік одразу зупинився і обернувся. Він поглянув їй прямо у вічі і сказав:

– Ще зарано повертатись. Я маю дізнатись про вас більше, особливо про навігатора.

У Лесі запаморочилося в голові. Навколо почали виникати сяючі схеми. Плаваючи в повітрі, вони змінювали одна одну, наче це була якась дивна відео гра. І знову все зникло. Залишився тільки сильний головний біль. А тоді почала тьмаритись свідомість і стало важко дихати. Здавалося ще трохи і темрява повністю поглине її…

Та раптом поряд з’явилося блакитне полум’я. Воно швидко розгорялося, поки не охопило її повністю. Біль одразу зник і Леся знову змогла вільно дихати. Стало тепло та затишно. Тепер хотілося тільки спати…

Леся відкрила очі і здивовано оглянула приміщення. Це був кабінет Ігоря. Вона його добре пам’ятала ще з минулого разу. За вікном вже був ранок, а голова розколювалась, наче від важкого похмілля. Вона лежала на дивані, вкрита піджаком Ігоря, а сам він сидів поряд на стільці, опустивши голову на руки. В одній руці він тримав її долоню. Дідько! Невже було якесь афтепаті? А вона ж хотіла справити гарне враження…

Леся спробувала поворухнутись, але це виявилось непросто. Тіло пронизав різкий біль, а в голові запаморочилось. Вона подивилась на сплячого в незручній позі Ігоря і спробувала вивільнити руку з його долоні. Він одразу заворушився і підняв голову.

– О, ти отямилась, – з полегшення видихнув він, повністю прокинувшись. – Як ти себе почуваєш?

– Все гаразд, – почервоніла Леся і обережно забрала руку з його долоні.

– Точно?

– Не дуже точно, бо я нічого не пам’ятаю, – важко зітхнула вона і відвела очі.

– Вибач. Я приніс тебе сюди, бо мав до кінця заходу хоч якось слідкувати за всім.

– Тільки не кажи, що через те, що я випила зайвого, ти мав проблеми із заходом, – майже застогнала Леся.

– Ні, слухай, це не те, що ти думаєш, – спробував заспокоїти її Ігор, тільки зараз усвідомивши, як все виглядає.

– Невже? – невесело всміхнулась Леся.

Ігор не став її переконувати, натомість спитав:

– Що останнє ти пам’ятаєш?

– Як розмовляла з менеджером, а тоді задзвонив телефон і… не пам’ятаю, – скрушно закінчила вона.

– Зрозуміло, – спокійно сказав Ігор і коротко розповів про те, що сталося потім.

Леся уважно слухала. А коли розповідь дійшла до місця, де Ігор знайшов її у закинутого маєтку, вона раптом згадала, як дивилася на все це згори. Спогади почали повертатися, а в голові знову виник різкий біль. Вона скривилась.

– Тобі погано? – схвильовано спитав Ігор.

– Точно не добре, – знову скривилась Леся, взявшись за голову, а тоді зосередилась і рішуче додала: – Але це не важливо. Я дещо згадала і маю терміново поговорити з Антоном.

– Зараз не вийде. Але не хвилюйся, твій брат вже шукає технолога і попіклується, щоб цей покидьок тобі більше не нашкодив.

Леся зблідла.

– Він не буде мене шукати. Тепер йому потрібен Антон.

Олег розумів, що як би там не було, а його робота в РБК “Редуктор” закінчилась. Він заздалегідь забрав з цеху всі особисті речі, щоб потім була можливість більше не повертатись. Різкі зміни його не дуже хвилювали. Якщо він правий, то все це скоро не буде мати жодного значення. Але зараз йому потрібні були гроші, тому він ішов на зустріч щодо нової роботи.

Нічого особливого Олег не шукав. Знайомий порадив невелику фірму, де можна було працювати віддалено і не сильно світитись з формальними паперами. Це було ідеально для його ситуації.

– Мені сказали, я маю зустрітись з директором компанії, – сказав він на рецепції.

– Він вже чекає на вас, – привітно всміхнулась жінка, кивнувши в напрямку дверей.

Олег увійшов до просторого кабінету і зупинився. Панорамні вікна, мінімалістичний дизайн, дорогі меблі. Схоже фірма мала гроші. І це добре, бо гроші йому точно не завадять. Біля вікна, спиною до нього, стояв чоловік.

– Вітаю! Я з приводу…

– Вітаю, пане Олеже, – холодно перебив його чоловік і обернувся.

Кілька секунд Олег ошелешено дивився на нього. Він чудово пам’ятав цей гострий погляд сірих очей.

– Але як? – нарешті спитав він.

– Як і ви, я підготувався на випадок, якщо щось піде не так, – спокійно сказав Антон і сів в одне з крісел. – Сідайте. Розмова буде довгою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола
25.03.2024 23:09
До частини "Фаза 3: Формування. Релікти. 1"
У цьому розділі відмітив для себе атмосферні видіння Лесі, які завжди різні й антуражні щодо локацій до яких її занурює. Також момент, коли Лесю пронизує головний біль. Діалоги як завше живі, завдяки чому читати їх, як на мене напрочуд легко. Приємно, що кожен з героїв сприймається, як головний, між ними не губишся. Можна звісно обрати улюбленця, але різноманітність характерів та їх поведінки, на мій погляд роблять кожного с них унікальними. Це в цілому щодо історії, й до всіх героїв враховуючи персонажа, який протистоїть команді. Й повертаючись до глави, звісно неочікуваний поворот наприкінці. Щодо цього сюжетного ходу більшості читачів навряд вдалося б здогадатися/передбачити. Дуже цікаво якими будуть відповіді іншої сторони, або розмови не буде взагалі, й вона перетворився на втечу, або ж сутичку. В мене 50/50 якщо чесно. Тут може ніби то й розмова відбутися. Але якщо технік зі слів Лесі шукатиме, того кого вона назвала, ще невідомо хто саме потрапить до пастки.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    26.03.2024 03:00
    До частини "Фаза 3: Формування. Релікти. 1"
    Не можу ще раз не подякувати за такі розгорнуті коментарі. Це дуже цінно! Окрема дяка за відгук по діалогам і персонажам. Завжди хвилює чи достатньо природно сприймаються розмови. А щодо персонажів, то в цьому романі особлива складність: головних героїв багато і кожен має бути унікальним та рівноцінно цікавим. Крім якості історії, цього також вимагає сюжет. Але не буду спойлерити) З тих же причин не буду відповідати на питання про розвиток подій. В наступних частинах епізоду все буде :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше