Сьомий Релікт

Леся знову стояла перед сейфом. Щось не так. Точно пам’ятає, як сховалась за диваном разом з кулькою. Вона подивилась на руки. Якісь занадто бліді, а головне, порожні. Може кулька випала? Леся знову пішла до дивану, але з кожним кроком йти ставало все важче. А коли вона нарешті дісталася місця, де мала сховатись, то ледь не остовпіла.

За диваном на підлозі вона побачила себе! В руках у неї досі була кулька, а сама вона лежала на спині з неприродно широко розкритими очима. Кулька яскраво світилася блакитним сяйвом. Тепер Леся згадала, що саме це сяйво засліпило їй очі й в голові одразу запаморочилось, а тоді…

Леся знову спробувала подивитись на свої руки, але тіла в неї більше не було. Тепер вона була абстрактними очима, які сновигали кімнатою.

В коридорі почувся шум боротьби і раптом кілька глухих ударів. Ігор! Вона має йому допомогти. Блакитне сяйво знову засліпило їй очі, а вже наступної миті вона опинилась в коридорі, за кілька кроків позаду Ігоря. Саме зараз він готувався до нової атаки нападника.

Леся перевела погляд на технолога. Чоловік вже не був схожим на того вічливого спеціаліста, якого вона бачила в Оліному кабінеті. Тепер в його очах палала лють, а в кожному русі відчувалося навіженство.

Технолог високо заніс руку з ножем і приготувався до нападу. Леся винувато скривилась, згадавши як сама забрала в Ігоря зброю. Але ж вона відчувала, що так буде краще…

Раптом її увагу привернуло дещо дивне. Навколо Олега з’явилася напівпрозора червона сфера. Найбільше це було схоже на силове поле з фантастичних фільмів.

Леся схвильовано поглянула на Ігоря, але зі здивуванням помітила навколо нього схожу сферу, тільки яскраво блакитного кольору. Його очі небезпечно замерехтіли в тьмяному освітленні, додаючи всьому, що відбувалося, ще більш фантастичного антуражу.

– Якісь “зоряні війни”! – прошепотіла вона.

Технолог зробив кілька випадів, але Ігор майстерно увернувся. А вже наступної миті сам кинувся на оскаженівшого нападника. Свист ножа переплівся зі звуком розірваної сорочки і на плечі Ігоря з’явилися багряні смуги крові.

Леся раптом відчула сильну слабкість. Пошкодження на тілі Ігоря глухо відлунювали в її свідомості. Здавалося, що через багряні порізи витікає її сила…

Вона має щось зробити! Відчувши дивний поклик, Леся наблизилась до Ігоря й поклала руку на мерехтливе блакитне сяйво навколо його тіла. Сфера одразу засвітилася з новою силою, а в очах Ігоря запалав синій вогонь. Він напружився і силове поле засвітилося ще сильніше. А тоді раптом розділилося на дві сфери: одна дуже яскрава, біля самого тіла, і друга, більш прозора і мерехтлива, розширилася на відстань у півтора метри.

– Вау! – вражено вигукнула Леся і азартно додала: – Тепер вріж йому!

Та раптом щось різко скувало її свідомість. Вона відчула на собі погляд технолога. Він дивився важко і пронизливо. А тоді паскудно посміхнувся і в голові у Лесі прозвучали слова:

“Я прийду за тобою. І він більше не захистить тебе.”

Лесю почало лихоманити. Все навколо розпливалося. Свідомість занурювалась у в’язку темряву. Вона зробила останнє зусилля і побачила, як Ігор вибиває ніж з рук технолога. А тоді все згасло і темрява настала назавжди. Вона стала холодною та важкою. Здавалося більше не існувало ні часу, ні простору, ні Лесі… Та раптом у чорному ніщо яскраво спалахнув синій вогонь, а тоді турботливо охопив її своїм полум’ям…

Леся відчувала приємне тепло, що розливалося по всьому тілу. Вона розплющила очі і побачила, що сидить на задньому сидінні знайомої автівки. Роман неспішно кермував нічним Києвом, а вона напівлежала на грудях Ігоря. Однією рукою він притуляв її до себе, а другою щось активно набирав на смартфоні. Лесі аж захотілось знову заснути в затишних обіймах, але раптом вона згадала все, що сталося.

– Ти впорядку? – різко схопилася вона.

Багряні плями на сорочці Ігоря говорили про те, що все побачене їй точно не наснилося.

– Ти отямилась? – не менш стурбовано спитав Ігор, кинувши смартфон.

– Так, все гаразд… – Лесі раптом стало незручно, що вона знову стала слабкою ланкою в цій грі.

Але тепер принаймні, вона має нову інформацію, а не просто якісь марення. Леся вже хотіла розповісти про побачене, але її погляд знову натрапив на багряні плями. Вона винувато поглянула на Ігоря.

– Вибач…

– Все гаразд, – всміхнувся він, а тоді іронічно додав: – Хоча ніж мені б точно не завадив.

– Мені шкода, – скривилась Леся. – Я відчувала, що так буде краще.

– Насправді вийшло дійсно краще, – задумався Ігор. – Якби в мене була холодна зброя, то зараз я напевне сидів би у відділку.

– Але не був би поранений, – важко зітхнула Леся.

– Це лише подряпини, не переймайся. Скажи краще, що з тобою сталося.

Леся спробувала зібратись з думками, але втрутився Роман:

– Ми на місці.

– Розповіси одразу всім, гаразд?

– Ми що до Антона приїхали? – здивовано спитала Леся, виглядаючи у вікно. – Котра взагалі година?

– Пів на дванадцяту. Але вони нас чекають.

Ігор вийшов з автівки й сам відкрив Лесі двері.

– Зможеш іти? – спитав він, уважно поглянувши на неї.

– Звісно.

Леся взялась за простягнуту їй руку й бадьоро ступила на асфальт. Але ноги неочікувано підкосились і вона знову опинилася в обіймах Ігоря. Він лише важко зітхнув, спробувавши взяти її на руки.

– Не треба, я сама, – різко вивільнилась вона, суттєво почервонівши. – Просто не розрахувала сили.

Ігор хитнув головою, але все ж наполіг, щоб вона тримала його під руку. Приємно було те, що на відміну від старого заводу, офісний центр був добре освітлений, а замість темних сходів був швидкісний ліфт.

– Що сталося? – Антон зблід і поставив келих на стіл.

– Вже все гаразд, – поспішив запевнити його Ігор.

Антон поглянув на розірвану сорочку Ігоря з плямами крові, потім на бліду Лесю, що опиралась на його руку.

– Як для “все гаразд”, то виглядаєте не дуже, – вже спокійніше сказав він, допомагаючи сестрі сісти. – Це точно була ділова зустріч, а не розбірка із сусіднім кварталом? – іронічно додав він.

Ігор лише втомлено всміхнувся й сів у вільне крісло. Антон дістав з бару ще два винних келихи, а тоді поглянув на Ігоря.

– Чи може тобі щось міцніше?

– Байдуже.

Ігор відхилив голову на спинку крісла й нарешті полегшено видихнув.

– Тоді розповідайте.

Антон дістав нову пляшку і почав розливати вино по келихах.

Оля вже хотіла взяти свій, як раптом стурбовано подивилась на смартфон.

– Іще щось сталося? – не витримав Антон.

– Ні, але… – Оля уважно перечитала повідомлення. – Христина написала, що хоче терміново зустрітись.

– Зараз? – здивувався Антон.

Жінка лише стисла плечима. Та Ігор раптом напружився.

– Нехай приїжджає негайно, – різко сказав він. – І напиши, щоб ні в якому разі не зустрічалася зі своїм чоловіком. За будь-яких обставин!