Сьомий Релікт

Ігор вже відправив кілька повідомлень Дітмару, але відповіді все ще не було. Телефон також був поза зоною досяжності.

– В яку гру він грає? – не витримав Ігор.

Вони з Лесею вийшли з відділку і мали вирішити єдине питання – з’ясувати справжні наміри нового партнера “Астра Технолоджіс”.

– Думаєш він на боці технолога? – спитала Леся.

– Сподіваюсь, що ні. Але мені все це дуже не подобається.

– Насправді, у мене немає відчуття, що він проти нас, – задумалась Леся. – Хоча певності, що він за нас теж немає, – невесело додала вона.

– В будь-якому разі маємо з’ясувати це якнайшвидше. Інакше доведеться скасувати наш вікенд у баварському замку.

– Шкода, – сумно зітхнула Леся, але одразу рішуче додала: – Звісно скасуємо, якщо треба.

Ігор не втримався від усмішки.

– Дітмар таки вміє вражати дівчат своєю нерухомістю.

Леся просвердлила його вбивчим поглядом, а тоді спробувала вдати байдужість.

– Просто це була б цікава мандрівка, – стримано сказала вона.

Проте усмішка в очах Ігоря не дала їй відвести погляд.

– Ну гаразд, мені дійсно подобаються замки, – здалася вона, а тоді уїдливо додала: – А ти просто заздриш!

– Можливо, – раптом погодився Ігор. – Завжди хотів мати замок. Колись навіть цікавився скільки це може коштувати.

– Серйозно? – щиро здивувалася Леся. – Ти не схожий на людину, яка купує замки.

Ігор мало не розсміявся.

– А на кого я схожий?

– На серйозного бізнесмена, який вкладає гроші виключно в практичну і прибуткову нерухомість.

– Саме тому мій офіс у старому занедбаному заводі, – іронічно всміхнувся Ігор.

– Це, до речі, дуже практично, – серйозно сказала Леся. – Враховуючи те, чим займається твоя компанія, було розумно використати існуючі потужності, а вже потім вкладатися в модернізацію виробництва.

Ігор з цікавістю поглянув на Лесю. Зараз вона нагадувала Антона, з його розумом та вбивчою раціональністю. Проте все це, якимось дивом поєднувалося в ній з дитячим захватом та мріями про замки. На обличчі у нього мимоволі з'явилась усмішка. Ще нікому він не розповідав про те, що хотів купити замок. Навіть для себе залишив це як красиву мрію…

Його думки перервав сигнал нового сповіщення. Кинувши погляд на телефон, він лише всміхнувся.

– Схоже ми таки їдемо в твій замок.

– Це не мій замок! – спалахнула Леся і висмикнула у Ігоря телефон.

Але прочитавши текст, раптом замислилась.

– А нам точно варто їхати? – серйозно спитала вона.

– Не знаю, – чесно відповів Ігор. – Думаю треба про це з усіма поговорити.

Офіціант приніс канапки з морепродуктами і вже не перший набір коктейлів. За столиком другу годину сиділи троє гостей і активно щось обговорювали.

– Все одно не зрозуміло, що ми можемо зробити, – втомлено сказав Антон. – Навіть якщо всі ми елементи механізму, це не дає нам ніякої інформації про сам Релікт і його задум. Він просто нас використовує. Я ж правильно розумію? – і він запитально поглянув на дружину технолога.

– Все не зовсім так, – заперечила Христина. – Він звісно на нас суттєво впливає, але ми теж його змінюємо…

– Тобто він не все контролює? – уточнив Антон.

– Не знаю напевне. Але думаю, це щось схоже на симбіоз.

– У такому разі вибір носіїв грає важливу роль, – задумалась Оля.

– Що ти маєш на увазі? – зацікавився Антон.

Йому досі чогось бракувало для повної картини і він шукав будь-яку ідею, що могла б зрушити справу з місця.

– Думаю початкова симпатія між носіями може бути важливим параметром вибору, – відповіла Оля.

– Або навпаки, – невесело додала Христина.

– Чекайте! Хочете сказати, що артефакт може спеціально викликати симпатію між носіями уламків? – Антон раптом напружився.

Він одразу згадав сестру і її очевидну небайдужість до Ігоря.

– Релікт точно здатен суттєво збільшити симпатію, – впевнено сказала Христина і одразу спохмурніла. – Але думаю, це працює в обидва боки. Тобто, швидше за все, він враховує потенційну можливість сильного зв’язку, а тоді… – вона не договорила.

– Так сталося у ваших стосунках з чоловіком? – обережно спитав Антон.

Христина відвела погляд і якийсь час мовчала.

– Не знаю, – нарешті сказала вона. – Тоді мені здавалось, що це були справжні почуття…

– А зараз? – наважився спитати Антон.

Він розумів, що це вже занадто. При інших обставинах він би не дозволив собі перетнути подібну межу. Але зараз важливою була вся інформація. І від цього залежала безпека їх усіх.

– Тепер думаю, що більша частина наших почуттів розвивалася за сценарієм.

В голосі Христини була холодна відстороненість.

– За сценарієм Релікта?

– Так, – якусь мить вона мовчала, а тоді вирішила продовжити: – У різних частин своє унікальне призначення і не всі мають бути об’єднані. Але якщо об’єднання необхідне для роботи схеми, то Релікт зробить це за будь-що.

Антон спохмурнів. Він взяв у Олі схему і вказав на центральний сегмент.

– На вашу думку, ці частини мають бути об’єднані?

Археологиня ненадовго затримала погляд на вказаному сегменті.

– Ядро це безумовно основний елемент, – неохоче почала вона. – Отже захисний елемент, чим би він не був, має бути поряд.

– Тут написано, що це “охоронець”.

– Це умовна назва, – Христина ще раз уважно подивилась на схему. – Насправді, я не знайшла точного перекладу. Це також може бути “захисник” чи “захист”. А в одному з египетських діалектів це означало “керування” чи щось подібне… Проте все це може відноситись і до самого “ядра”. Роз’яснювальні слова стосувалися всього блоку, тому важко сказати.

Вона витримала паузу, але ніхто не задав запитань. Антону та Олі було достатньо інформації для роздумів.

– Але те, що зв’язок між цими елементами дуже сильний це очевидно, – продовжила Христина. – Олег взагалі вважав, що їхнє поєднання й створить ту критичну аномалію.

– Тобто стосунки моєї сестри з Ігорем можуть створити локальну сингулярність? – не повірив у почуте Антон.

– Думаю лише на етапі дуже сильної близькості, – делікатно уточнила Христина.

– Виходить їм не можна бути разом, – важко зітхнула Оля.

– З іншого боку, не можна бути й нарізно, – раптом сказала Христина.

Антон лише запитально поглянув на неї.

– Без нього вона втратить захист…