Фаза 2: З'єднання. Поклик

Леся блукала в суцільній темряві. Вона відчувала, що йде, переставляє ноги, але не могла зрозуміти чи рухається кудись взагалі, бо темрява була всюди однакова. Вона прискорила крок, а ще згодом побігла. Чомусь їй здавалося, що часу гаяти не можна, що треба встигнути…

Раптом попереду виникло щось! Маленька цятка світла. Воно було блакитним і яскравим. Леся побігла щодуху. Нарешті! Ще швидше… Вона вже близько… Але вогник зник. Неймовірний розпач виник в душі. Як так? Вона роззирнулась навколо, але всюди була лише темрява.

Леся у відчаї сіла прямо на тверде ніщо, по якому щойно йшла. Вона не знала, що тепер робити. Але десь з іншого боку щось мигнуло. Вона обернулась і знову побачила блакитний вогник, але інший. Він був схожим, але вона відчувала, що він інший. Почала придивлятись і їй здалося, що він наближається. Ще трохи і він буде поряд… Вона зачаїлась, щоб не злякати його.

Раптом попереду знову з’явився перший вогник. Леся його впізнала. Він почав швидко рухатись до неї і другий вогник завмер, наче не наважуючись наблизитись.

“Йди до мене...” – нерішуче покликала його Леся.

Чомусь їй дуже хотілось, щоб другий вогник теж був поряд. Але щось знову привернуло її увагу. Вдалині засвітився третій вогник, але так і лишився на місці. По спині пробігли мурашки і Леся різко обернулась назад. Там сяяло аж три вогники: один великий і яскравий, а позаду двоє маленьких та тьмяних. Здавалося вони от-от згаснуть. Великий вогник почав тягнути до себе і їй стало страшно. Вона пручалась, але його світло ставало все ближче та яскравіше, аж поки не засліпило геть.

“Я знайду тебе!” – пролунало в її голові і Леся прокинулась.

Кругом була темрява, але на цей раз не суцільна. В кімнаті було вікно і вона швидко впізнала спальню брата. Тіло досі тіпало, але вона сіла, глибоко вдихнула і спробувала заспокоїтись. Сон розвіявся і настало полегшення. “Це лише жахіття”, – впевнила вона себе, встала з ліжка і пішла до вітальні.

– Чому я у тебе, Антоне? – втомлено промовила вона, мружачись від яскравого світла.

Брат наливав каву біля стійки, але одразу кинув це заняття, щойно побачив Лесю.

– Тебе привіз Ігор, – автоматично відповів він і стурбовано запитав: – Як ти себе почуваєш?

– Нормально… – раптом до Лесі дійшла суть сказаного. – Ігор?

Вона перевела погляд на диван у вітальні і побачила молодого чоловіка, з яким вчора її познайомив Антон. Якийсь час вона здивовано споглядала його, а тоді перевела погляд на вікно. Надворі була вже ніч. В її голові промайнуло безліч думок і жодної пристойної.

– Ми були разом? – зніяковіло спитала вона, а тоді схаменулась, пригладила скуйовджене волосся, і додала: – Тобто, вітаю! Я мала на увазі… Просто я нічого не пам’ятаю… Але це зовсім на мене не схоже… – Леся замовкла і почервоніла.

– Ні, ні! – Ігорю теж стало ніяково і він підвівся щоб заспокоїти її. – Ви були з моїм водієм.

– З водієм? – у Лесі округлились очі.

– Тобто, я не те мав на увазі… Він лише…

Антон ледь помітно всміхнувся.

– Заспокойся, Лесько, – нарешті втрутився він. – Водій привіз тебе Ігорю, бо ти заснула у нього в автівці. Скажи краще, що останнє ти пам’ятаєш.

– Як виходжу з лабораторії… – все ще спантеличено відповіла Леся.

– І все? Нічого дивного не сталося? Може під час дослідів…

– Антоне, ну що там могло статися! – вже у звичній манері продовжила вона. – Спочатку довго і нудно слухали теорію, а потім гралися з пробірками, поки не набридло.

– Ти сама виходила з лабораторії чи разом з кимось? – серйозно запитав брат.

– Сама. Вже нікого не було… і було темно… – раптом Леся затнулась.

Антон побачив зміну в її обличчі і напружився:

– Щось не так?

– Досліди мали закінчитись о четвертій дня…

– Водій привіз тебе близько десятої вечора, – Ігор теж напружився.

Леся зблідла.

– Я не пам’ятаю як сідала в автівку.

– Це ми зрозуміли. А в лабораторії все пам’ятаєш?

В голові у Лесі почали спалахувати уривки спогадів. От вони дуркують з однокурсниками, поки їм розповідають теорію. Потім починаються досліди. На перерві вона крутить в руках дивну металеву кульку, що знайшла на поличці з біоматеріалами. І от виходить з лабораторії, коли вже темно…

– Схоже не все, – повільно промовила вона. – Досліди, перерва вдень і наступне, як виходжу, коли вже темно.

Антон з Ігорем переглянулись. На їхніх обличчях читалась напруга.

– Може ви мені, нарешті, скажете в чому справа? – не витримала Леся. – Або хоч кави дасте, – додала вона, жалісно глянувши на брата.

– Звісно, вибач! – схаменувся Антон. – Ти голодна? Давай канапок зроблю.

Леся схвально хитнула головою і кволо попрямувала до столу.

– Ого, тепер їх два! – здивовано вигукнула вона, побачивши поряд з оберегом брата, другий, дуже схожий на нього.

– От з цього і почнемо, – сказав Антон, ставлячи перед нею гарячу каву.

Він коротко розповів сестрі, як вони познайомились з Ігорем. А той, в свою чергу, знову переповів про начальницю відділу кадрів, що мала на шиї подібний кулон.

– То ви вважаєте, що ці штуки створюють якісь аномалії? – підсумувала Леся.

– Щось таке… – неохоче погодився Антон, якому все це дуже не подобалось.

А особливо те, що тепер в це втягнута Леська.

– То ти випадково не купувала собі щось подібне? – іронічно спитав він.

– Ні, Антончику! Це не мій стиль, – уїдливо відповіла Леся.

– Тоді ми знову там, де починали, – втомлено зітхнув брат.

– Пропоную продовжити завтра, – Ігор досі відчував незручність за ситуацію з Лесею і хотів якомога швидше все це закінчити.

– Слушно. Де зустрінемось?

– Може заїдеш до мене в офіс?

– А я? – раптом спитала Леся. – Ви ж самі сказали, що мене це також стосується.

Антон невдоволено скривився, а тоді, нарешті сказав:

– Добре. Але тільки після пар!

– Роман може забрати тебе, якщо ти не проти, – звернувся до неї Ігор, вирішивши таки перейти на “ти”.

Леся одразу зашарілась від його погляду.

– Не проти, – наче уві сні промовила вона, дивлячись у яскраві сині очі, а тоді отямилась і спитала: – А хто такий Роман?

– Мій водій, – спокійно відповів Ігор, намагаючись не піддаватись чарам Лесіної безпосередності.

Вже вдруге це дівча порушувало його рівновагу. Він уникав дивитись у її кришталеві очі, але досі не міг позбутися згадки про приємний запах, що відчув за ті кілька хвилин поки ніс її до свого авто.

– Гляди тільки не засни! – іронічно всміхнувся Антон, на що Леся скорчила уїдливу мармизу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола (Ангелнік)
18.02.2024 11:38
До частини "Фаза 2: З'єднання. Поклик"
Чудовий розділ! Приємно, що з Лесею усе гаразд. У цій главі мені зокрема сподобалася сцена ніяковості між Ігорем та Лесею. Як на мене, вийшло дуже щиро і природно. Також хотів відмітити почуття гумору Лесі, що вперше проявило себе, коли вони утрьох були в кафе. Також є відчуття, що згадані герої можуть виявитися не єдиними власниками загадкової речі.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    23.02.2024 10:17
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Поклик"
    Дякую! Стосунки між героями ще будуть розвиватись, але як - не скажу)) Щодо припущень, то ви думаєте в правильному напрямку ;)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше