Фаза 2: З'єднання. Поклик
Леся блукала в суцільній темряві. Вона відчувала, що йде, переставляє ноги, але не могла зрозуміти чи рухається кудись взагалі, бо темрява була всюди однакова. Вона прискорила крок, а ще згодом побігла. Чомусь їй здавалося, що часу гаяти не можна, що треба встигнути…
Раптом попереду виникло щось! Маленька цятка світла. Воно було блакитним і яскравим. Леся побігла щодуху. Нарешті! Ще швидше… Вона вже близько… Але вогник зник. Неймовірний розпач виник в душі. Як так? Вона роззирнулась навколо, але всюди була лише темрява.
Леся у відчаї сіла прямо на тверде ніщо, по якому щойно йшла. Вона не знала, що тепер робити. Але десь з іншого боку щось мигнуло. Вона обернулась і знову побачила блакитний вогник, але інший. Він був схожим, але вона відчувала, що він інший. Почала придивлятись і їй здалося, що він наближається. Ще трохи і він буде поряд… Вона зачаїлась, щоб не злякати його.
Раптом попереду знову з’явився перший вогник. Леся його впізнала. Він почав швидко рухатись до неї і другий вогник завмер, наче не наважуючись наблизитись.
“Йди до мене...” – нерішуче покликала його Леся.
Чомусь їй дуже хотілось, щоб другий вогник теж був поряд. Але щось знову привернуло її увагу. Вдалині засвітився третій вогник, але так і лишився на місці. По спині пробігли мурашки і Леся різко обернулась назад. Там сяяло аж три вогники: один великий і яскравий, а позаду двоє маленьких та тьмяних. Здавалося вони от-от згаснуть. Великий вогник почав тягнути до себе і їй стало страшно. Вона пручалась, але його світло ставало все ближче та яскравіше, аж поки не засліпило геть.
“Я знайду тебе!” – пролунало в її голові і Леся прокинулась.
Кругом була темрява, але на цей раз не суцільна. В кімнаті було вікно і вона швидко впізнала спальню брата. Тіло досі тіпало, але вона сіла, глибоко вдихнула і спробувала заспокоїтись. Сон розвіявся і настало полегшення. “Це лише жахіття”, – впевнила вона себе, встала з ліжка і пішла до вітальні.
– Чому я у тебе, Антоне? – втомлено промовила вона, мружачись від яскравого світла.
Брат наливав каву біля стійки, але одразу кинув це заняття, щойно побачив Лесю.
– Тебе привіз Ігор, – автоматично відповів він і стурбовано запитав: – Як ти себе почуваєш?
– Нормально… – раптом до Лесі дійшла суть сказаного. – Ігор?
Вона перевела погляд на диван у вітальні і побачила молодого чоловіка, з яким вчора її познайомив Антон. Якийсь час вона здивовано споглядала його, а тоді перевела погляд на вікно. Надворі була вже ніч. В її голові промайнуло безліч думок і жодної пристойної.
– Ми були разом? – зніяковіло спитала вона, а тоді схаменулась, пригладила скуйовджене волосся, і додала: – Тобто, вітаю! Я мала на увазі… Просто я нічого не пам’ятаю… Але це зовсім на мене не схоже… – Леся замовкла і почервоніла.
– Ні, ні! – Ігорю теж стало ніяково і він підвівся щоб заспокоїти її. – Ви були з моїм водієм.
– З водієм? – у Лесі округлились очі.
– Тобто, я не те мав на увазі… Він лише…
Антон ледь помітно всміхнувся.
– Заспокойся, Лесько, – нарешті втрутився він. – Водій привіз тебе Ігорю, бо ти заснула у нього в автівці. Скажи краще, що останнє ти пам’ятаєш.
– Як виходжу з лабораторії… – все ще спантеличено відповіла Леся.
– І все? Нічого дивного не сталося? Може під час дослідів…
– Антоне, ну що там могло статися! – вже у звичній манері продовжила вона. – Спочатку довго і нудно слухали теорію, а потім гралися з пробірками, поки не набридло.
– Ти сама виходила з лабораторії чи разом з кимось? – серйозно запитав брат.
– Сама. Вже нікого не було… і було темно… – раптом Леся затнулась.
Антон побачив зміну в її обличчі і напружився:
– Щось не так?
– Досліди мали закінчитись о четвертій дня…
– Водій привіз тебе близько десятої вечора, – Ігор теж напружився.
Леся зблідла.
– Я не пам’ятаю як сідала в автівку.
– Це ми зрозуміли. А в лабораторії все пам’ятаєш?
В голові у Лесі почали спалахувати уривки спогадів. От вони дуркують з однокурсниками, поки їм розповідають теорію. Потім починаються досліди. На перерві вона крутить в руках дивну металеву кульку, що знайшла на поличці з біоматеріалами. І от виходить з лабораторії, коли вже темно…
– Схоже не все, – повільно промовила вона. – Досліди, перерва вдень і наступне, як виходжу, коли вже темно.
Антон з Ігорем переглянулись. На їхніх обличчях читалась напруга.
– Може ви мені, нарешті, скажете в чому справа? – не витримала Леся. – Або хоч кави дасте, – додала вона, жалісно глянувши на брата.
– Звісно, вибач! – схаменувся Антон. – Ти голодна? Давай канапок зроблю.
Леся схвально хитнула головою і кволо попрямувала до столу.
– Ого, тепер їх два! – здивовано вигукнула вона, побачивши поряд з оберегом брата, другий, дуже схожий на нього.
– От з цього і почнемо, – сказав Антон, ставлячи перед нею гарячу каву.
Він коротко розповів сестрі, як вони познайомились з Ігорем. А той, в свою чергу, знову переповів про начальницю відділу кадрів, що мала на шиї подібний кулон.
– То ви вважаєте, що ці штуки створюють якісь аномалії? – підсумувала Леся.
– Щось таке… – неохоче погодився Антон, якому все це дуже не подобалось.
А особливо те, що тепер в це втягнута Леська.
– То ти випадково не купувала собі щось подібне? – іронічно спитав він.
– Ні, Антончику! Це не мій стиль, – уїдливо відповіла Леся.
– Тоді ми знову там, де починали, – втомлено зітхнув брат.
– Пропоную продовжити завтра, – Ігор досі відчував незручність за ситуацію з Лесею і хотів якомога швидше все це закінчити.
– Слушно. Де зустрінемось?
– Може заїдеш до мене в офіс?
– А я? – раптом спитала Леся. – Ви ж самі сказали, що мене це також стосується.
Антон невдоволено скривився, а тоді, нарешті сказав:
– Добре. Але тільки після пар!
– Роман може забрати тебе, якщо ти не проти, – звернувся до неї Ігор, вирішивши таки перейти на “ти”.
Леся одразу зашарілась від його погляду.
– Не проти, – наче уві сні промовила вона, дивлячись у яскраві сині очі, а тоді отямилась і спитала: – А хто такий Роман?
– Мій водій, – спокійно відповів Ігор, намагаючись не піддаватись чарам Лесіної безпосередності.
Вже вдруге це дівча порушувало його рівновагу. Він уникав дивитись у її кришталеві очі, але досі не міг позбутися згадки про приємний запах, що відчув за ті кілька хвилин поки ніс її до свого авто.
– Гляди тільки не засни! – іронічно всміхнувся Антон, на що Леся скорчила уїдливу мармизу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!