Сьомий Релікт

В майже порожньому вечірньому сквері було лише двоє людей. Вони зайняли найдальшу від центрального проходу лавку. Жінка рішуче дивилися кудись в далину і вочевидь була невдоволена, а чоловік намагався впіймати її погляд, щось активно пояснюючи.

– Гаразд. Що ти від мене хочеш, Олеже? – нарешті спитала жінка і рішуче подивилась чоловіку у вічі. – Моя думка щодо твого плану не змінилась, – вона зробила паузу і з натиском додала: – Як тоді, так і зараз, я не хочу брати в цьому участі. І взагалі не хочу щоб ти вплутував у це ані мене, ані мою доньку.

– Це ще й моя донька. Ти не забула? – невесело всміхнувся чоловік, а тоді вже серйозно додав: – І я не менше за тебе хвилююсь про її безпеку.

– У тебе дивні уявлення про безпеку, – не втрималась від іронії Христина.

– Не вдавай, що не розумієш, – роздратовано відповів Олег. – Ми всі вже й так вплутані. З цієї гри немає виходу, – він уважно подивився колишній дружині у вічі. – Але ми можемо взяти гру під контроль…

– Ти вже намагався, – різко перервала його жінка. – І тому ми розлучені.

– Гаразд. Я згоден, дещо пішло не за планом…

– Та невже? – не приховувала насмішки Христина.

– Добре. Я розумію твої сумніви, – примирливо почав чоловік. – І тому не прошу повної участі. Просто допоможи змінити ролі на шаховій дошці. А далі я сам.

– Іншими словами: “Допоможи зробити брудну роботу, щоб я міг реалізувати свої амбіції”, – жінка іронічно всміхнулась і додала: – Ми вже грали в цю гру, Олеже. І мені не сподобалось.

– Просто вислухай. І ти допоможеш не тільки мені, а й своїм новим знайомим.

– Вибач, мені важко уявити, як твої плани можуть співпадати з їхніми.

Олег пропустив повз вуха сарказм дружини.

– Наприклад, врятувати дівчину, яка їм всім так небайдужа.

Христина одразу змінилась в обличчі. Скориставшись справленим враженням, чоловік швидко продовжив:

– Ми обоє знаємо, що з нею станеться, якщо це зайде занадто далеко, – багатозначно сказав він. – Це дівча навіть не усвідомлює, якою силою тепер володіє. А навіть якщо й усвідомить, то не зможе нею керувати. І тоді ти знаєш, що з нею буде…

Христина досить довго мовчала, а тоді, важко зітхнувши, спитала:

– Що я маю зробити?

Ігор майже не помічав сходи, перестрибуючи одразу через кілька. Він навіть не шукав ліфт, бо так було б довше. Єдина думка, яка зараз билась у нього в голові, це встигнути…

Автівку він закрив, але невідомо на які маніпуляції зі свідомістю був здатен технолог. Насправді Ігор не знав, що конкретно буде робити, якщо зустріне його, але був певен, що єдина гарантія безпеки для Лесі це те, що він буде поруч.

Він так занурився у невеселі думки і зосередився на задачі пошвидше опинитися внизу, що мало не налетів на Лесю, яка бігла сходами вгору.

– Чому ти… – спробував спитати Ігор, але вона швидким рухом притисла його до стіни і затулила рота долонею.

Завмерши на кілька секунд, дівчина прислухалась. Ігор теж почув якийсь шум внизу біля входу до гуртожитку.

– Сюди, – майже одними губами сказала Леся і, взявши його за руку, потягла у невеликий прохід, що вів від сходів.

Ігор слухняно пішов за нею, прогортаючи в голові всі можливі варіанти того, що могло статися. Зупинився на тому, що Олег таки знайшов Лесю, але вона спробувала втекти.

– Він знає, що ти тут? – пошепки спитав Ігор, коли вони повернули за ріг у вузькому коридорі.

– Ні. Я пішла раніше, – впевнено сказала Леся. – Але він відчуває, що я десь поруч.

Вона зупинилась і прислухалась.

– Кулька у тебе?

– Так. Віддати?

– Ні, – різко зупинила його Леся. – Тримай у себе. Так сигнал буде менш чітким.

Ігор навіть не здивувався подібному висновку. Теж відчував, що так буде краще.

– То що робимо? – коротко спитав він.

– Тут недалеко є місце, де нас не потурбують.

Вони ще якийсь час ішли напів освітленим коридором, минаючи блоки, подібні до того, в якому Ігор нещодавно був разом з Дмитром, і нарешті зайшли у темне порожнє приміщення. Тьмяне світло з коридора дало зрозуміти, що приміщення було досить просторим і навіть мало одне вікно, яке виходило у двір і тому було майже темним. Напевно це був перехід між секторами будівлі.

В коридорі почулися кроки і Леся потягнула Ігоря вглиб. Сівши на масивне підвіконня, вона швидко притулила його до себе. Ігор не встиг щось заперечити, як десь позаду почувся голос хлопця.

– Хто тут?

Ігор спробував обернутись, але Леся не дала цього зробити, міцно обвивши руками його шию і притуливши до себе ще ближче. А тоді визирнула з-за плеча і невдоволено спитала:

– Чого тобі, Тарасе?

– А, це ви, – одразу розслабився хлопець. – Я вже думав хтось чужий заліз поки гуртожиток напівпорожній. Там біля входу якийсь тип крутився, але його вахтерка не впустила.

Він зіщулився, намагаючись щось розгледіти у напівтемряві.

– А вам з Дімкою що кімнати не вистачило? – з насмішкою спитав він. – Ну гаразд, розважайтесь. Не буду заважати, – і хлопець попрямував далі по коридору.

Леся вичекала кілька хвилин, вдивляючись у коридор, а тоді нарешті відпустила Ігоря з примусових обіймів і рішуче попрямувала до виходу зі сховку. Ігор поправив піджак і комірець сорочки, а тоді спокійно сказав:

– Слухай, я не проти вдавати твого хлопця, але було б непогано, якби я розумів, що ми взагалі робимо.

– Дімка не мій хлопець.

– Тобі видніше, – всміхнувся Ігор і вже серйозно додав: – І все ж, що робимо?

– Нам треба було перечекати поки він піде.

У Лесі було таке зосереджене обличчя, що вона скидалася на маленького, але дуже хижого звіра.

– І він пішов? – уточнив Ігор.

Відчуття присутності в нього більше не було. Не було й тої особливої тривоги, яку він недавно відчував, але треба було переконатись.

– Думаю так, – видихнула Леся. – Принаймні я не відчуваю.

– Я теж, – підтвердив Ігор. – То можемо їхати?

– Так, мабуть…

У Лесі раптом став розгублений вигляд, наче вона тільки що отямилась у невідомому місці.

– З тобою все гаразд? – схвильовано спитав Ігор.

– Так, все добре. Просто ці відчуття забирають багато сил…

Її ледь помітно хитнуло, хоча було видно, що вона намагається тримати себе в руках. Ігор швидко підійшов і притримав її за плечі.

– Йти зможеш?

– Звісно, – спробувала збадьоритись Леся, але відчула таку втому, що в неї аж ноги підкосились.

– Тоді не гаймо часу, – Ігор обійняв її за плечі й повів назад тим маршрутом, який запам’ятав по дорозі сюди.

– Ти відвезеш мене додому? – кволо спитала Леся, відчуваючи як паморочиться в голові.

– Не зовсім, – Ігор ще більше притис її до себе і прискорив ходу.