Фаза 1: Уламки. Випадковий оберіг

Антон втомлено подивився на сестру, яка цілеспрямовано тягла його до наступної ятки.

– Лесько, ну скільки можна? Ти ж казала, що купиш камінець і ми підемо. От купили! Що ти ще шукаєш?

– Оберіг, – не обертаючись кинула сестра і Антон приречено поплентався далі, намагаючись не загубити з виду розмальовану футболку та обірвані шорти.

– Хіба в тебе їх не достатньо? – зробив він останню спробу припинити безглуздя.

– Це не для мене, а для тебе.

– Що? – Антон аж зупинився. – Знущаєшся? Ти ж чудово знаєш, як я до цього ставлюсь…

– В тому й проблема! – Леся рішуче взяла брата за руку і потягла далі. – Ти закритий до світу.

– Я закритий до маячні, Лесько, а не до світу!

Антон обожнював сестру і намагався за можливості вдовільняти всі її забаганки. Та коли починалися ці розмови про відкритість до світу, його терпець починав уриватись.

– От дивись, – раптом сіпнула вона його за руку. – Я відчуваю, що саме тут ми знайдемо твою річ, – вона глибоко вдихнула і примружила очі.

Прилавок біля якого вони зупинились був збитий з ящика та кількох дощок. Все це було накрите жіночим шаликом і на ньому лежали дивного вигляду речі. Найбільше вони нагадували спаяні між собою деталі від комп’ютерної техніки, прикрашені де-не-де камінцями. Господаркою цього хенд-мейд дива було худорляве дівчисько в майці з принтом хижака та купою фенічек на руках. Антон лише втомлено зітхнув.

– Моєму брату потрібен оберіг, – рішуче заявила Леся, звертаючись до неформалки.

– Не проблема, – сипло протягнула майстриня, яка судячи з голосу та ховання від сонця, або гарно відсвяткувала студентську вечірку або щойно повернулася з рок концерту, на якому зірвала голос.

– То що порадите? – Антон вирішив, що найшвидший спосіб забратися з Андріївського, який пропікався нещадним липневим сонцем, це купити щось у цієї бідолахи.

– У мене є для тебе кльова штукенція, – криво всміхнулась дівчина і занурилась у пошуки під своїм імпровізованим торгівельним місцем.

Леся аж засяяла, не очікуючи, що брат так швидко погодиться.

– От! Дуже оригінальна штукенція! – нарешті виринула з-під ятки дівчина. – Хотіла собі залишити. Але раз вже тут такий клієнт…

– І скільки хочеш за цю “оригінальну штукенцію”? – іронічно всміхнувся Антон, крутячи в руках щось, що нагадувало скляний конденсатор, фігурно обмотаний мідним дротом і підвішений на шнурок.

– Ну, тільки для тебе, віддам за тисячу гривень, – на обличчі дівчини з’явився азарт.

Антон аж засміявся.

– Я вірю, що обмотати мідним дротом старий конденсатор потребувало неабиякого натхнення, але думаю, що ціна цьому витвору значно менша.

– Добре, – невдоволено скривилась дівчина, відвівши погляд від усміхнених, але гострих сірих очей.

А тоді знову глянула на Антона і з надією спитала: – А двісті даси?

– Дам триста, – всміхнувся він. – На натхнення.

– Дякую! – на обличчі неформалки засяяла усмішка. – Тебе точно привела доля!

– Швидше невгамовна сестра…

Ввечері Антон, нарешті, зняв “штукенцію” і відчув неабияке полегшення. Сьогодні довелося носити її цілий день. Пообіцяв Лесьці, що не зніматиме принаймні до вечора. Він, звісно, намагався відкараскатись, запевняючи її, що однаково нічого не відчуває. Але сестра наполягала, що для таких “закритих” людей як Антон, щоб щось відчути потрібен час. Тож, після недовгої дискусії на тему оберегів, погодили один день носіння.

Антон покрутив в руках дивний “конденсатор”. Щось у ньому таки було. Тепер він йому, навіть, чимось подобався. Можливо, тим, що не був схожий на розцяцьковані камінчики, які носила сестра. Справжній кіберпанк і до футболки пасував. Нічого особливого, але можна поносити ще кілька днів. Лише щоб Леську потішити!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола
09.12.2023 09:21
До частини "Фаза 1: Уламки. Випадковий оберіг"
Поки чекаю на продовження “Саги про небесних мандрівців”, вирішив зануритись до “Сьомого релікту”. Свого часу починав читати цей роман на іншому ресурсі, й тому радію, що тепер можу бачити його на Аркуші з новими розділами. Те що відчулося і особисто мені імпонує - це невеликий обсяг розділу. Читалося легко, є можливість почитати навіть, якщо мати обмежений час. Динамічна зав’язка. Історія одразу занурила до подій, й сам не помітив як прочитав першу главу. Зокрема сподобався образ неформалки, що торгує на Андріївському. Багато разів бував там, й згадалися часи рок концертів, фєнічок і всього того антуражу. Є воно і зараз, але гадаю ми з автором плюс-мінус однакового віку, й читаючи на кілька хвилин скинув років п'ятнадцять-вісімнадцять, згадавши той час. Ціна за амулет гармонійно вписується й у наші дні, але дух відчувся саме той. Тож на мандрівку у спогади окрема дяка. Зокрема сподобався і сам незвичний амулет. Цікаво, що він виконаний саме з цих технічних деталей. До того ж знаючи сюжет на кілька розділів наперед ще більше занурює, адже є усвідомлення того, що оберіг зіграє свою значущу роль. Також запам'яталося спілкування брата з сестрою. Вийшло реалістично, як на мене. Вирішив знову зануритись до пригоди, й перечитати вже знайомі розділи, а заразом і нові.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше