Фаза 2: З'єднання. Астрономічна вечірка. 3

Ігор вже кілька разів обійшов залу, але Лесі ніде не було.

– Як це взагалі сталося? – не витримав він.

Хтось озирнувся і він зрозумів, що сказав це вголос. Ігор одразу взяв себе в руки.

– Перепрошую, – він впізнав одного з менеджерів, котрому Леся нещодавно показувала матеріали. – Ви не бачили мою помічницю? – якомога спокійніше спитав він.

– Так, вона недавно була тут… – почав згадувати менеджер. – Їй хтось подзвонив і вона одразу пішла до ліфтів…

Ігор не дослухав і швидко попрямував до виходу. Йому раптом стало зрозуміло, що Леся вже не на території заводу.

Він спробував зосередитись на своїх відчуттях. На мить перед внутрішнім зором з’явилися обриси старовинного маєтку. Ігор знав де це. Якщо піти дворами, він буде там за п’ять хвилин. Швидше ніж виведе автівку з паркінга.

Дорогою задзвонив телефон.

– Я знаю де вона, – коротко відповів Ігор, навіть не здивувавшись, що Антон теж знає про зникнення сестри.

Щоб не гаяти час він швидко назвав адресу і вимкнув телефон.

“Головне встигнути!” – стукало у нього в скронях.

Останній двір. Він майже на місці… От цей будинок…

Ігор уважно подивився на вікна. Світла ніде не було. В деяких вікнах не було навіть скла. Здавалося, це просто занедбаний старовинний маєток, що вже почав перетворюватися на руїни. Але Ігор точно знав, що сьогодні цей будинок не порожній. Він навіть знав, за яким вікном непрохані гості…

Якомога тихіше він відкрив парадні двері і обережно піднявся на другий поверх. Перед потрібними дверима він на мить зупинився. Невідомо, що чекало всередині, але мав бути готовим до всього. Тільки тепер подумав, що варто було взяти хоча б тактичного ножа з автівки, хоча, зважаючи на обставини, на це не було часу. Що ж, він зосередився і обережно відкрив двері.

Спочатку Ігорю здалося, що в темному приміщенні нікого немає. Але очі швидко звикли до напів темряви і він помітив силует людини біля вікна, в якому одразу впізнав Олега. Чоловік схилився над паперами, розкладеними по всьому підвіконню.

– Що ви, в біса, тут робите? – різко спитав Ігор. – І чому… – він не договорив, бо раптом побачив Лесю.

Вона сиділа трохи далі на стільці і ні на що не реагувала. Її обличчя було блідим та відстороненим, а очі дивилися кудись крізь стіну.

На мить Ігор забув про технолога і кинувся до неї.

– Лесю! – схвильовано покликав він.

Дівчина не відреагувала, продовжуючи дивитись в нікуди. У Ігоря похоло всередині.

– Що ти з нею зробив? – в його очах запалав вогонь.

– Заспокойся, охоронцю, – голос технолога був аж занадто самовпевненим. – З нею все буде гаразд.

Ігор різко рушив до нього, але той застережливо додав:

– Все буде гаразд, поки ти поряд, – недобре посміхнувся він. – Дуже поряд… Бажано тримай її за руку, бо без тебе вона може і не повернутись…

Ігор зупинився. Зазвичай він не мав звички з'ясовувати стосунки грубою силою, але після побаченого, мав лише одне бажання – зацідити покидьку в пику. Та Леся була важливіше. Він повернувся до неї і, обережно пригорнув до себе. Принаймні вона дихала і дихання було спокійним. Він взяв її долоню в свою руку і люто глянув на технолога.

– Правильний вибір, – насмішкувато сказав той і почав збирати речі.

Та хоч як чоловік не намагався вдавати спокій, було очевидно, що він поспішає. Перед тим як піти, Олег уважно подивився у вікно і тільки переконавшись, що там нікого немає, вийшов з вітальної зали.

Ігор залишився на самоті з Лесею. Кожна секунда тепер здавалася йому вічністю. Він не знав, що має робити. Якщо цей клятий технолог правий, то мабуть він якось може привести її до тями. Але як?

Не відпускаючи її руку, він сів навпроти. Згадав, як вдалося її отямити у себе в офісі. Може знову допоможе просто подивитись їй в очі. Він спробував зловити її погляд, але все було марно. Леся дивилась крізь нього.

– Та що ж це таке, – не витримав він і знову пригорнув її до себе.

Але щось робити треба було. Не довго думаючи, Ігор взяв дівчину на руки і обережно поніс до виходу з кімнати. Щось підказувало йому, що залишатися тут не варто. Можливо саме через це місце вона не може отямитись.

На виході з будинку до нього підбігли Оля з Антоном.

– Що з нею? – впавшим голосом спитав Антон.

– Не знаю, – чесно сказав Ігор. – Але я маю бути поряд і тримати її за руку.

Антон нічого не сказав, але його обличчя потемніло.

– Де він?

– Втік, – коротко відповів Ігор.

– Сідайте в автівку, – перервала їх Оля. – Не варто тут залишатись.

Ігор обережно всадив Лесю на заднє сидіння Оліного електрокара і, не випускаючи її руку, сів поруч. Антон прослідкував за цим і вже більш спокійно спитав:

– То що сказав технолог?

– Я маю бути поряд, щоб вона повернулась… – коротко переказав Ігор. – Не знаю, що конкретно це значить, але мабуть я можу якось допомогти їй прийти до тями, – він помовчав і додав: – Та поки нічого не спрацювало.

– Ясно, – спохмурнів Антон. – Може він ще щось сказав? Будь-що незвичне.

Ігор задумався і раптом згадав те, що не давало йому спокою.

– Що? – прослідкував за його думками Антон.

– Було дещо дивне, – Ігор намагався згадати всі можливі деталі. – Він чомусь назвав мене охоронцем. Але він точно знає, що я не охоронець.

– Може це не про статус в реальному житті, – задумалась Оля.

– Що ти маєш на увазі? – зацікавився Антон.

– Ну не знаю. Вже кілька разів вона потрапляє до Ігоря в навпівпритомному стані, а тоді приходить до тями поряд з ним. Тобто може в нього, дійсно, є якась здатність захистити її.

Звучало вкрай дивно, але Ігор відчув, що це правда.

– Мабуть так і є, – погодився він. – Я бачив видіння з будинком, і тільки тому знав де вона.

Антон задумався.

– Тоді що ми пропустили?

– Ми не спитали, що бачила Леся, – повільно відповів Ігор.

Тендітна жінка з акуратно підібраним світлим волоссям безглуздо дивилась на порожню скриньку особистої комірки в банку.

– Мамо, що ми тут робимо? – спитала шестирічна дівчинка, що стояла поруч і явно нудилась в порожньому приміщенні.

– Вже нічого, – повільно сказала жінка. – Нам треба йти, – додала вона і рішуче закрила банківську комірку.

Вже біля виходу менеджер гукнув її.

– Пані, ви ж збиралися оформити рахунок для аліментів.

– Іншим разом, – швидко сказала жінка і поспішила до виходу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола
25.03.2024 19:52
До частини "Фаза 2: З'єднання. Астрономічна вечірка. 3"
Дуже динамічний розділ! Мені чудово відчулося хвилювання Ігоря, й те, як він поспішав до Лесі. Як власне і його настрій щодо людини, яка перебувала поруч з нею. Коли вперше почув про “охоронця”, подумав, що Олег мав на увазі “захисник”, звідкись відчувші почуття Ігоря до Лесі. У сенсі, як чоловік, який захищає небайдужу йому жінку. Але потім зрозумів, що тут все значно глибше. Схоже кожен з героїв це частина певного, складного механізму. Завершення розділу додало інтриги. Мені чомусь здається, що це частина видіння Лесі, але можу помилятися. На мій погляд чудовий розділ, як власне й усі попередні. напруга не спадає, а сюжет занурює все глибше. Залюбки читатиму продовження! Є підозри, що і решта команди мають свої власні ролі щодо використання загадкових деталей-амулетів, от тільки їх опонент схоже знає, як працює цей механізм, а друзі поки ні.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    25.03.2024 21:11
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Астрономічна вечірка. 3"
    Хід думок дуже правильний) І вже в наступному епізоді почнуть розкриватися деталі того, що відбувається. До речі, останній фрагмент - це не видіння ;) Дякую за детальні враження про персонажів і цікавість до сюжету!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше