Last Seen

Я зосереджено оглянув горище коробок, що майже повністю заполонили мій кабінет. Глибоко вдихнувши, потягнув одну ближче до себе.

“The Cleaners” 2012 рік.

— Що ж... — тихо прошепотів я. — Починаємо.

Піднявши кришку, погляд впав на старі папки та кілька конвертів із фотографіями. Час залишив на них сліди — усе було вкрите тонким шаром пилу. Я витягнув першу папку, розгорнувши її.

2012 рік. Жовтень.

Ім’я: Хосе Моралес.

Чоловік, тридцяти двох років. Іммігрант із Мексики. Тіло знайдено в провулку за рестораном Кuu. Причина смерті — постріл у потилицю. Усі особисті речі вилучено та додано до матеріалів справи.

На полях олівцем зроблено запис: метою вбивства не було пограбування.

Перегортаючи сторінки, побіжно переглянув текст. Нічого суттєвого.

2012 рік. Листопад.

Ім’я: Мар’ям Рекабі.

Молода жінка двадцяти років. Іммігрантка з Ірану. Працювала помічницею фармацевта в аптеці. Знайдена мертвою у власному автомобілі біля будинку, де проживала. Причина смерті — постріл у потилицю.

Я схилився ближче до столу, проводячи пальцями по шорсткій сторінці.

Той самий почерк, — подумки зазначив я. Витягнувши фотографії зі справи, почав пильно їх вивчати.

Стрілки годинника вже перетнули десяту вечора. Було зрозуміло, що ніч я проведу на роботі. Діставши цигарку, запалив її, вдихаючи гіркий дим.

На першій фотографії видно темну вулицю й машину, у якій було знайдено тіло. На другій фотографії видно голову жертви та отвір на потилиці — слід від кулі. На наступному знімку були особисті речі загиблої. Увагу привернула одна знахідка: під бардачком помітно клаптик паперу з малюнком.

Дивно, чому його не сфотографували?

Я взяв чистий аркуш і спробував відтворити побачене. Основою символу було велике коло; всередині нього виділявся перевернутий трикутник. Кожна сторона трикутника торкалася внутрішнього краю кола. У його центрі темніло витягнуте горизонтальне око без зіниці. Через весь малюнок проходила вертикальна вісь — тонка стріла з загостреними кінцями, прорізаючи коло й трикутник навпіл. На кожній стороні трикутника можна було розгледіти списоподібні виступи, спрямовані назовні. Уздовж верхньої частини внутрішнього кола розмістилися маленькі чорні точки, рівномірно розсіяні по дузі.

Намалювавши символ, я знову поглянув на зображення того, що раніше бачив на Бруклінських складах. Вони не мали очевидного зв’язку між собою. Але навіщо послідовникові вигадувати власний символ? Хіба не логічніше використовувати той, що вже залишали Чистильники?

Я відкинувся на спинку стільця й повільно затягнувся цигаркою. Дивлячись на всі ці матеріали, я розумів, що справа загалом не настільки складна. Але чому кожного разу, коли я майже складаю картину докупи, якісь частини не збігаються, змушуючи мене починати все спочатку?

Переглянувши вміст першої коробки за 2012 рік, я не знайшов нічого нового. Майже кожне вбивство відзначалось однаковим почерком. Єдине, що змінювалось, — це самі жертви: пакистанці, домініканці, корейці, сирійці, іранці, китайці та інші.

Але їх об’єднувало одне: всі вони були іммігрантами, які приїхали до Америки. На фото, доданих до їхніх справ, майже завжди повторювався один і той самий напис: “America for Americans” (Америка для американців).

У коробці за 2013 рік кількість вбивств стала більшою порівняно з попереднім роком. Найчастіше жертвами ставали люди, які емігрували до Сполучених Штатів із Китаю та Домініканської Республіки.

Відклавши папку, я дістав документ під назвою "Федеральний архів кримінальних справ".

Аналітична довідка

Назва угруповання: The Cleaners (Чистильники)

Тип організації: радикальне націоналістичне угруповання.

Період активності: 2012—2014 роки.

Територія діяльності: Нью-Йорк і прилеглі райони штату Нью-Джерсі.

Ідеологія:

Група дотримувалася ультранаціоналістичного світогляду з гаслом: "Америка для американців."

Члени угруповання були переконані, що масова імміграція становить загрозу культурній та етнічній ідентичності Сполучених Штатів. Вони називали свою діяльність "очищенням країни", що й стало основою для назви Чистильники.

Основною ціллю зловмисників були: етнічні іммігранти, особи без громадянства США, представники етнічних меншин.

Період діяльності:

Перше вбивство — 17 жовтня 2012 року.

Маркування злочинів:

На кожному місці злочину було зафіксовано напис "America for Americans". Написи наносилися фарбою або маркером на стіни, паркани чи асфальт поблизу тіл.

Склад групи:

Угруповання включало п’ять осіб. Їхні дії передбачали: спостереження за потенційними жертвами, планування нападів, спільне виконання злочинів.

Слідство встановило наявність лідера, який керував діяльністю угруповання.

Розкриття справи:

14 травня 2014 року правоохоронні органи провели спільну операцію із затримання членів угруповання.

Вилучені докази.

Під час обшуків правоохоронцями конфісковано:

— 66 одиниць нелегальної вогнепальної зброї,

— понад 1200 набоїв різного калібру,

— пропагандистські матеріали ультранаціоналістичного характеру,

— списки можливих жертв, серед яких були політики та впливові особи зі США,

— кілька ноутбуків, зовнішніх носіїв інформації, банківські картки та телефони.

Також у металевому сейфі виявили значну суму готівкою — приблизно 480 000 доларів США.

Походження коштів встановити повністю не вдалося. Слідством розглядалися кілька можливих джерел фінансування:

— радикальні організації,

— політичні структури,

— пожертви прибічників ідеології угруповання,

— нелегальні фінансові операції або відмивання коштів.

Жодна з цих версій остаточно підтверджена не була.

Статус справи:

Справу було закрито. Діяльність угруповання припинено. Усі його учасники зазнали покарання у вигляді довічного ув'язнення.

Я перегорнув ще кілька сторінок у пошуках інформації про склад угруповання “Чистильники”.

Ітан Гарсія — лідер групи. В архівних матеріалах його згадували як організатора та ідеолога. Йому приписували створення угруповання і розробку основного гасла — Америка для американців. У матеріалах справи зазначалося, що він координував дії учасників, обирав цілі та детально планував напади.

Нижче була примітка, виділена червоним штампом:

Статус: помер.

Ітан Гарсія наклав на себе руки у власній камері.

Я насупився, відкинувся на спинку стільця й декілька секунд вдивлявся у стелю.

Самогубство? Чому? Так, це не дивина, тим паче у тюрмах таке трапляється досить часто, але щось у цій справі здалося надто підозрілим. Ітан Гарсія був фанатиком. Люди такого складу не звикли здаватися. Вони роками сидять у камерах, але все одно твердо вірять, що їхня справа була правою. Я знову опустив погляд на документ.

— Ні... — пробурмотів я. — Лідер банди, що два роки вбивала людей, прикриваючись ідеологією... просто так бере і вішається в камері?

Я повільно постукав ручкою по столу, роблячи кілька важливих заміток. Очі почали злипатися, тому я вирішив зробити кави та повернутися до архівів із новими силами.

Чекаючи біля кавомашини, думки не полишали мене у спокої.

— Було тільки два варіанти, — тихо мовив сам до себе. — Перший — він дійсно міг накласти на себе руки. Але тоді виникає інше питання: чому він не зробив цього одразу? Чому вирішив покінчити із життям саме у 2019-му? Хтось із в'язнів боявся його до паніки, хтось поважав. Але ніхто б не наважився відкрито кинути йому виклик дивлячись прямо в очі. Всі знали, на що він здатен. Його, бляха, боялися. То хто міг його прибрати?

Зробивши ковток кави, я поспішно повернувся за стіл, нахилившись ближче до папки, перегорнувши сторінку.

Бенджамін Міллер — другий.

За даними матеріалів справи, він відповідав за зброю та логістику. Через нього група отримувала нелегальну вогнепальну зброю.

Александр Вілсон — третій.

Колишній механік, який забезпечував транспорт, змінював номери автомобілів і готував машини для втечі після злочинів.

Лукас Мур — четвертий.

В архівних документах зазначено, що він займався стеженням за жертвами, збирав інформацію про їхні маршрути, графіки роботи та місця проживання.

Меттью Уайт — п’ятий.

Наймолодший член банди. У звітах йдеться, що він часто брав участь у нападах разом із Гарсією.

Я відкинувся на спинку стільця, повільно постукуючи пальцем по краю папки.

П’ятеро…

П’ять імен. П’ять людей, які тримали в страху всю Америку майже два роки.

— Або… — тихим голосом промовив я, — ти зовсім не наклав на себе руки, Ітане. Тебе могли змусити замовкнути. Або…

Мій погляд знову впав на список імен.

— Або хтось із твоїх людей вирішив, що ти більше їм не потрібен.