Last Seen

Відчинивши двері квартири, я пропустив Іві вперед. Вона мовчки зняла туфлі, поклала сумку на тумбочку і важко видихнула.  

— Ти це бачив? 

Я зачинив двері й поклав ключі в миску біля шафи.  

— Про що ти?  

Вона різко обернулася. 

— Не вдавай, що не зрозумів. Я кажу про довбану Стеллу Купер. 

— Заспокойся, інакше зараз вибухнеш. 

— Я вже вибухаю! — обурено вигукнула Іві. — Вона мене терпіти не може, а біля Донована раптом стала наймилішою жінкою на планеті. Усмішки, ніжний голос... Мене від цього нудить. 

Я мовчки підійшов до кухонної стільниці й натиснув кнопку на кавомашині. Усередині загуркотіли жорна. 

— Кави? — запитав я. 

— Так. І чим більше, тим краще.  

— Настільки все погано? 

— Ашере, вона буквально готова була стрибнути на Макса. Ти бачив, як вона на нього дивилася? 

Я дістав дві чашки.  

— Бачив.  

— Ні, ти не бачив. Вона поводилася так, ніби вони давні друзі. Я ніколи її такою не бачила. На роботі вона навіть не вітається з людьми.  

Кавомашина зашуміла, наповнюючи кухню ароматом свіжої кави. Я поставив чашки під носики. 

— Якщо чесно... 

Іві одразу звернула увагу на мене. 

— Що?  

— Я з тобою згоден.  

— Справді?  

— Так.  

Я поставив перед нею чашку з кавою. 

— Стелла справді поводилася дуже дивно. Тобі краще знати, яка вона, але те, що я сьогодні побачив, на мою думку, не властиво вихованим жінкам.  

— От бачиш! — Вона зробила ковток.

Я сперся стегном об кухонну стільницю. 

— Шкода, що Донован не показав їй фото трупів, вона б так не реготала. 

— Чому ж ти його зупинив? Не довелося б їхати бозна-куди й терпіти її цілих сорок хвилин. 

— Хто ж знав? 

Іві задумливо крутила чашку в руках. 

— Знаєш, що мене найбільше насторожує?  

— Що саме?  

— Вона ніколи нічого не робить без причини.

Я уважно подивився на неї.

— Думаєш, справа не лише в Доновані?

Вона знизала плечима.

— Не знаю. Можливо, він їй справді сподобався. Але Стелла занадто обмірковує свої дії. Вона знає, яке враження зробити, коли це потрібно. І сьогодні вона була саме такою.

— Макс все одно не піддасться на її хитрощі, я його знаю.

— О, ні. — Іві сумно всміхнулася. — Ти ж його бачив? Зламається, от побачиш.

Я видихнув, узяв свою чашку та сперся на стіл ліктями.

— Мені його трохи шкода.

— Трохи?

— Добре. Дуже шкода.

— Тут і ясновидцем бути не треба, але ставлю п’ятсот баксів, що він прогнеться, от побачиш.

— Ставлю тисячу доларів.

Іві усміхнулася, похитуючи головою.

— Бідний Макс...

Я зробив ковток кави.

— Ні. Більш вірогідно, що бідною буде Стелла. Якщо Донован щось затіяв, позбутися його майже неможливо.

— Знаєш, тепер мені цікаво, хто швидше зведе іншого з розуму: Стелла Донована чи Донован Стеллу.

Я всміхнувся.

— Ставлю на Донована. — Допивши каву, я поставив брудну чашку на стіл.

***

Іві прокинулася задовго до дзвінка будильника. Декілька секунд вона лежала, вдивляючись у стелю. Сьогодні їй належало зустрітися з колишнім фінансовим консультантом з Atlantica. Про це вона ще не розповіла Ашеру.

Не тому, що не довіряла йому, а навпаки. Іві добре знала його реакції. Якби Ашер дізнався про зустріч із людиною, яка могла бути пов'язана з розслідуванням, він або наполіг би, щоб вона не йшла одна, або вирушив би разом із нею. Іві потрібно було вивідати інформацію від цієї особи, щоб дізнатися, що приховує компанія з таємними VIP контейнерами.

Вставши з ліжка, вона намагалася не потривожити Ашера. Він спав на животі, обійнявши подушку. Пасмо його світлого волосся спало на чоло, а обличчя, зазвичай серйозне, виглядало мирно. Іві мимоволі всміхнулася. 

— Пробач... — прошепотіла вона, швидко відвівши погляд своїх карих очей. 

Тихо відкривши шафу, вона дістала світлу сорочку, темні штани та піджак. Одягалася майже безшумно, час від часу поглядаючи на Ашера. Він навіть не ворухнувся. Полегшено видихнувши, Іві навшпиньках вийшла зі спальні. На кухні вона поставила чайник — кава мала заспокоїти нерви. Перевіривши телефон, побачила повідомлення від Кевіна з адресою зустрічі.

Кевін Хетвілд: 07:30 Старий порт. Тебе зустрінуть на місці.

І все. Ніяких імен чи уточнень. Іві ще раз переглянула повідомлення.Відчувши тривогу в животі, вона замислилася, чи варто взагалі цим займатися. Якщо цей чоловік дійсно працював в Atlantica, він міг знати більше за інших. Взявши сумку, Іві ще раз тихо зазирнула до спальні. Ашер досі міцно спав. 

— До вечора, коханий... 

Вона вже мала вийти з квартири, коли за спиною почувся сонний, хриплуватий голос: 

— Ти так тихо збираєшся на роботу, наче квартиру обкрадаєш. 

— Бляха…— тихо прошепотіла вона. 

Ашер з'явився у дверному проході, проводячи рукою по скуйовдженому волоссю. Він ще не до кінця прокинувся, але його уважний погляд одразу зосередився на Іві. 

— Куди так рано зібралася? 

Вона трохи здригнулася. 

— На роботу.

Ашер насупився.

— Зараз лише сьома ранку. Хіба тобі не на восьму? 

— У нас, — швидко почала вигадувати Іві, — ранкова нарада. Головний редактор вирішив зібрати всіх до початку робочого дня. 

Ашер декілька секунд мовчки дивився на неї. 

— Це дивно.

— Чому?

— Бо ти нічого не казала про це вчора. 

Іві відчула, як всередині все стиснулося. Вона розуміла, що Ашер помітить її обман, тому варто було стримувати свої емоції. 

— Пробач, зовсім забула про це сказати. 

Він кивнув, ніби повірив у її слова, а потім сказав:

— Почекай десять хвилин. Я відвезу тебе. 

Від цього всередині все обірвалося. Ще перебуваючи у квартирі, вона розуміла, як швидко спливає час і навіть якщо прямо зараз сісти в таксі, рівно на 07:30 вона не встигне. 

— Не треба, Ашере.

— Чому? 

— Я... вже викликала таксі. — Іві поспішно підняла телефон, показавши екран із додатком. — Воно майже приїхало. 

Ашер підійшов ближче без зайвих слів. Вона навіть не встигла зрозуміти, що сталося. Він спокійно взяв телефон у неї з рук, швидко глянув на екран і одним натиском пальця скасував замовлення. 

— Ашере... 

Повертаючи їй телефон, Томпсон промовив:

— Я сам тебе відвезу, не варто витрачати гроші. Краще купи собі щось смачне. Його голос залишався абсолютно рівним і саме це було найстрашніше.

— Але...

— Іві Смітт, не сперечайся зі мною. Я все одно їду до федерального архіву, це по дорозі. Немає сенсу витрачати гроші на таксі.

Вона не знала, що відповісти.

— Почекай десять хвилин.

Ашер розвернувся і пішов назад до спальні. Як тільки двері зачинилися, Іві різко видихнула.

— Бляха, бляха, бляха...

Телефон завібрував у руці. На екрані висвітилося ім’я Кевіна.

— Алло... — тихо прошепотіла вона.

— Де тебе, в біса, носить?! — Його голос лунав настільки гучно, що вона відсунула телефон від вуха.

— Виник форс-мажор, — прошепотіла вона.

— Який ще форс-мажор?!

— Вдома зірвало кран, і зараз квартиру затоплює водою.

Кевін вилаявся:

— Мені байдуже на твої проблеми, Іві Смітт. Людина вже на місці й не буде чекати, поки ти все владнаєш!

Дівчина нервово потерла лоба.

— Я намагаюся щось придумати...

— Не треба нічого придумувати! — гримнув він. — Щоб через п’ять хвилин була тут!

— Кевіне... Я не встигну. 

— Це мене не цікавить! Якщо сьогодні зустріч зірветься, другого шансу не буде. Ти мене зрозуміла? 

Іві міцніше стиснула телефон.

— Зрозуміла... 

— Тоді перестань шепотіти та їдь! 

У слухавці пролунали короткі гудки. Іві повільно опустила телефон. Серце калатало так сильно, що здавалося, його чути на всю квартиру. З кімнати долинув спокійний голос Ашера: 

— Іві... я майже готовий. 

Ашер вийшов зі спальні повністю вдягнений, застібаючи на ходу годинник. 

— Ну що? Поїхали? — спитав він, беручи ключі від машини. 

Іві швидко кивнула, хоча всередині паніка вже давала про себе знати. 

— Так... 

Ашер зупинився й уважно подивився на неї. 

— Ти сьогодні якась не така. Все гаразд? Чи ти захворіла?  

Іві швидко заправила волосся за вухо, уникаючи погляду чоловіка: — Все добре, просто не виспалася. 

Ашер підійшов ближче, уважно дивлячись їй в очі.  

— Точно все гаразд? 

— Так.  

Він кілька секунд вдивлявся в її обличчя, ніби намагаючись знайти хоч найменшу ознаку брехні.

— Якщо щось тебе турбує...

— Ашере, усе справді добре.

Іві зрозуміла — він їй не повірив. Дівчина взяла сумку, намагаючись якнайшвидше покинути квартиру.

Коли вона обходила машину для того, щоб сісти в салон, її телефон завібрував. На екрані знову з’явилося повідомлення від Кевіна:

Кевін Хетвілд: Ти знущаєшся з мене?! Людина чекає!

Сівши в салон, Іві взялась швидко набирати відповідь.

Іві Смітт: Не хвилюйся, я ж казала тобі про форс-мажор, вже їду.

Ашер виїхав на дорогу, кинувши на неї короткий погляд.

— Щось сталося?

— Ні. — швидко відповіла дівчина, дивлячись у вікно.

— А може спробуєш бути чесною зі мною?

— Я запізнююсь, Кевін нервує.

— Мм. Той піжон, якого я залякав, коли він збирався запросити тебе на обід?

Іві засміялася, згадавши ту ситуацію, а потім ледве помітно глянула на годинник.

07:26.

До зустрічі залишалося лише кілька хвилин, а вона сиділа поруч із людиною, якій не могла сказати правду. Найгірше було те, що Іві відчувала: Ашер здогадується про її брехню.

***

Вона мене обманювала. І не тому, що я був генієм дедукції, або навчений читати людей. За останні місяці я надто добре пізнав Іві. Коли вона казала правду, то дивилася в очі. А коли брехала — говорила трохи швидше, плутала слова, майже не кліпала або уникала мого погляду. Саме так вона поводила себе зараз. Ніякої ранкової наради не існувало, і таксі, яке вона викликала, мало відвезти її зовсім не до редакції. Коли я взяв її телефон, щоб скасувати замовлення, встиг побачити адресу. Старий порт. Це місце було пов’язане з компанією, у справі якої вона копала. Промислова зона з її старими складами й напівпорожніми причалами. Саме там колись розвантажували частину контейнерів Atlantica. Це не могло бути випадковістю. Я хотів зірвати плани дівчини, змусивши її запізнитися. Можливо, ви вважатимете мене покидьком, але це було необхідним для її ж безпеки. Попри мої прохання і дану обіцянку, я не просив більше, ніж інформувати мене про всі її кроки в цьому клятому розслідуванні. Іві не усвідомлює, з якими людьми вона має справу. Ті, хто прибирав свідків, не будуть церемонитися з журналісткою, яка сунула носа в чужі справи.

Мене не турбувала її брехня, а те, що вона вирішила ризикувати життям самотужки. Якби я зараз сказав: «Я знаю, куди ти йдеш», усе закінчилося б сваркою. Вона почала б сперечатися, запевняючи, що зможе впоратися сама. Тому я обрав інший шлях — зірвати зустріч і просто відвезти її до редакції. Якщо вона вважатиме мене надто турботливим, мені байдуже. Я чітко усвідомлював, що роблю, і не вперше свідомо псував чиїсь плани.

Кілька хвилин ми їхали в повній тиші. Іві дивилася у вікно, я — на дорогу. Здавалося, все спокійно. Непомітно кинув погляд на екран мультимедійної системи. 07:24. Якщо не станеться чогось несподіваного, до старого порту вона вже точно не встигне.

— Як спалося? — вирішив я порушити тишу. 

— Що? 

— Як тобі сьогодні спалося? — повторив питання. 

— А... нормально. 

07:26. Я удав, що нічого не помітив, але звернув увагу, як Іві нервово закрутила пасмо волосся, продовжуючи дивитися у вікно. 

— До речі, — сказав я буденним тоном, — сьогодні ввечері ти затримаєшся? 

Вона обернулася.  

— Не знаю... Можливо. 

— Якщо затримаєшся, подзвони, я заберу тебе з роботи.  

— Добре.  

— І не забудь пообідати.  

— Ашере...  

— Що?  

— Я не дитина.  

— Знаю.  

— Тоді перестань мені постійно про це нагадувати. 

Я усміхнувся куточком губ. На мить її обличчя навіть трохи розслабилося. Саме цього я й намагався досягти. Хотілося, щоб вона заспокоїлася.  

07:27.  

— Знову ці ранкові затори... — спокійно промовив я. — Нью-Йорк ніколи не зміниться. 

Вона нервово кивнула.  

— Так... і це погано.  

07:28. Залишалося дві хвилини. Я був упевнений, що той, хто мав її чекати, може спокійно їхати додому. Вона все одно з ним не зустрінеться. Єдине, чого мені хотілося зараз, це довбане по обличчю Кевіну, який дав їй це неприємне розслідування. 

— Твій головний редактор теж буде на цій нараді? — запитав я.

Іві ледь помітно здригнулась. 

— Так. Він же сам її призначив.

— Логічно. Мабуть, я ще не прокинувся і ставлю безглузді питання. Хочеш заїхати по каву? 

Побачивши червоне світло світлофора попереду, я пригальмував.

— Ашере, у мене немає часу, давай іншим разом?

Світлофор змінився на зелений, і я плавно рушив уперед. Телефон Іві завібрував. Вона швидко глянула на екран і одразу ж заблокувала його. 

— Це хтось із редакції? — спокійно поцікавився я.

— Так... Кевін. Питає... коли буду.

— Передай йому, що на дорогах затори. Якщо почне кричати, я поясню йому в інший спосіб, що він немає жодного права погано поводитися з моєю коханою жінкою.

— Передам.

Попереду вже видніла будівля редакції. Під'їхавши, я звернув до узбіччя і загальмував.

— Приїхали.

Іві розгублено подивилася на мене й потім на будівлю The New York Times. На обличчі дівчини на мить промайнула паніка. Було п'ять хвилин до восьмої, і вона зрозуміла, що зустріч зірвана. Вона не поспішала виходити. Кілька секунд мовчала, а я терпляче чекав. Потім Іві повільно повернула голову до мене. 

— Ашере...

— М? 

Її медові очі зосереджено дивилися на мене. 

— Ти... спеціально це зробив? 

— Що саме? 

— Не прикидайся, — вона сумно усміхнулася. — Ти навмисно скасував мої плани? 

Я мовчав.

— Це ж було навмисно, правда, Ашере?

— Так.

Іві опустила погляд. 

— Я так і знала... 

— Чому ти не сказала мені? Ми ж домовлялися.

Вона не відповідала.

— Іві Смітт, я поставив тобі просте запитання.

— Бо ти б мене не відпустив.

— Правильно. І чому ж?

Її плечі напружилися.

— Тому що ти переймаєшся за мене.

Я ледь усміхнувся.

— Он як? Тоді навіщо був цей цирк? Ти дивилася мені в очі й брехала про вигадану нараду. 

Знову мовчання.

— Обіцяла мені, що говоритимеш про все, що стосується Atlantica, а сама збиралася поїхати в старий порт. Це нормально? 

Вона різко відвернулась.

— Зі мною нічого б не сталося!

— Чому ти така впевнена? 

— То мені потрібно було просто одразу повідомити тобі про свої плани? 

— Так, Іві, варто було сказати мені одразу. — я трохи підвищив тон голосу. 

— Тоді ми б посварилися ще вдома. 

— Іві... я намагаюся тебе захистити. 

Вона сумно усміхнулася. 

— Ти не можеш захищати мене весь час.

— Якщо буде потрібно, я можу. І вже почав, зробивши так, щоб ти не поїхала одна на зустріч із людьми, які можуть бути пов'язані з убивцями. 

Вона заплющила очі. 

— Це лише колишній працівник Atlantica... 

— Ти не знаєш цього. — Я не змінив тон голосу, хоча всередині розривало від люті та страху за неї. — І я цього не знаю. Але якщо є хоча б один відсоток ризику для тебе... я не дозволю тобі ним скористатися. 

Вона дивилася вниз на свої коліна і тихо запитала: 

— Ти сердишся? 

— Ні. Я засмучений. Бо ти вважала, що брехня — найкращий варіант, ніж довіра до мене.

Вона так і не підняла очей. Я мовчав, дивлячись на неї, не тому, що не було чого сказати, а тому, що жодні слова нічого б не змінили. 

— Ашере... — тихо промовила вона. — Мені не хотілося тебе обманювати. 

— Але зробила це. — Я сумно усміхнувся. 

— Але ти повинен мене зрозуміти, це — моя робота. — Вона нарешті підняла очі. — Ти не розумієш... 

— То поясни мені, серденько.

Іві важко видихнула. 

— Якщо я зараз відступлю... ми можемо втратити людину, яка готова говорити. Вона могла б допомогти в просуванні твого розслідування. Допомогти Маї дізнатися, що саме зробила Шарлотта, через що компанія позбавила її життя.

Я обережно прибрав її пасмо рудого волосся за вухо.

— І заради цього ти готова була ризикувати своїм життям?

— Так. — Вона відповіла без вагань, і саме це лякало найбільше. 

— Іві... — Я потер обличчя долонею. — Чи розумієш ти, що могло б статися, якби на тебе там чекали люди зі зброєю? Чи Кевін мав поїхати разом з тобою? 

Вона опустила погляд. 

— Ні, не мав…  

— Саме про це я й кажу. Можеш сердитися на мене, ненавидіти, але, можливо, сьогодні я врятував тобі життя.  

Запала тиша. Довга та незручна. 

— Ти маєш рацію, — тихо промовила Іві. 

Я здивовано подивився на неї. Смітт ледь усміхнулася, хоча в очах вже блищали сльози. 

— Знала, що ти правий... ще коли виходила з квартири. 

Моє серце неприємно стиснулося. 

— Тоді чому? 

Вона нервово зітхнула: 

— Бо мені здавалося, що це шанс, який більше не повториться. 

— Послухай мене уважно. Краще тобі відмовитися від цього розслідування. Хай воно дістанеться комусь іншому, але мені не байдуже на тебе. Хай я буду виглядати поганим хлопцем, але я забороняю продовжувати. 

— Ашере...  

— Ні. — Я спокійно, але твердо перебив її. — Мені зовсім не хочеться тебе контролювати, вказувати, як тобі варто працювати. — Я зробив коротку паузу. — У наших стосунках детектив — це я, і це моя робота. Тому будь гарною дівчинкою і довірся мені. Ти чудова журналістка, Іві, одна з найкращих у цьому місті, але є речі, з якими журналісти не повинні стикатися та вирішувати їх самостійно.  

Я простягнув руку й обережно взяв її долоню. Її пальці міцно стиснули мої.  

— Добре... — пошепки сказала вона. 

***

Коли стрілки годинника показували 08:15, Іві переступила поріг редакції. Усередині вирувала робоча атмосфера. Телефони невпинно дзвонили, журналісти поспішали у справах. І лише ступивши кілька кроків, вона почула своє ім’я. 

— ІВІ СМІТТ!

Вона зупинилася і побачила Кевіна Хетвілда. Його обличчя було червоним від гніву, краватка перекошена, а планшет в руці був стиснутий так міцно, що здавалося, він от-от когось ним вдарить. Поруч із ним стояв Френк Галлагер із самовдоволеною усмішкою. 

— Нарешті, — промовив Кевін. — Її величність з’явилася на роботі. Розумієш, що сьогодні мене підвела? 

— Кевіне...

— Ні, Іві Смітт, тепер буду говорити я, а ти слухай! Я сказав тобі бути о сьомій тридцять. 

— Я знаю...

— Ні, не знаєш! Бо якби знала, то не стояла б тут із таким виразом обличчя! 

Іві стиснула ремінець своєї сумки.

— У мене виник... 

— Форс-мажор? — перебив він. — Уже чув. Людина чекала тебе двадцять хвилин. Щоб врятувати ситуацію, я відправив Френка. 

Іві перевела погляд на Галлагера. Той широко усміхнувся, помахавши їй рукою. 

— У мене вийшла чудова розмова, — кинув він Іві, демонструючи диктофон. 

Вона мовчки дивилася на нього. Кевін схрестив руки на грудях. 

— Тому я прийняв рішення: відсьогодні розслідування Atlantica веде Френк. 

— Що?.. — її очі розширилися від почутого. 

— Ти все правильно почула. 

— Але ж це моє розслідування. 

— Було твоїм. — Кевін підійшов ближче. — Я не можу дозволити собі мати журналіста, який не приходить на ключові зустрічі. 

— Я затрималася лише... 

— Ти не затрималася. — Його голос став холодним. — Ти не прийшла. Через тебе ми могли втратити єдиного свідка. Завдяки Френку цього не сталося. Свідок сказав, що вдруге ні з ким зустрічатися не буде, тому навіть не шукай його. Іві, ти хороша журналістка, я б сказав найкращою у цій редакції, але останнім часом дуже часто припускаєшся помилок, і це мене турбує. 

— Це неправда.  

— Правда, — він похитав головою. — Тепер цю справу веде Френк. Скажи дякую, що це не дійшло до шефа, можеш вважати це моїм подарунком.