Last Seen

Телефон задзвонив о сьомій ранку. Різкий звук вирвав мене зі сну. Не розплющуючи очей, я машинально простягнув руку до тумбочки й намацав телефон.

Притуливши слухавку до вуха, почув голос Адріана Морроу.

— Добрий ранок, детективе.

— Добрий ранок, Адріане. Щось сталося? — Я сів на ліжку, потираючи очі.

— Можна й так сказати.

Пауза.

— Я мав на меті зателефонувати вам кілька днів тому, але через робочі справи не вистачило часу. Родичі почали забирати тіла загиблих у пожежі в рехабі для поховання. Однак, залишилося одне тіло, в якому я знайшов кулі. Видається, що перед тим як згоріти, в цю людину стріляли.

Сон зник миттєво. Я провів рукою по обличчю.

— Кулі?

— Так, спочатку ми не могли цього визначити через значні термічні пошкодження. На первинному огляді здавалося, що тіло повністю вигоріло. Але вчора ми завершили повторне дослідження кісткових структур і виявили дві деформовані кулі у грудній клітці.

Я мовчав.

— Якого калібру?

— Через деформацію важко сказати. Остаточний висновок буде відомий після балістичної експертизи.

Я повільно звів ноги з ліжка, відчуваючи холод підлоги під ступнями, і всередині мене щось неприємно защеміло.

— Якщо тіло ще не забрали, можливо, немає родичів або вони не знають про трагічну загибель.

— Саме тому я і телефоную. Поки родичі не знайдуться, тіло залишатиметься в морзі.

— Де були поранення?

— Обидві кулі влучили в грудну клітку. Судячи з траєкторії, стріляли майже впритул. Людина померла від крововтрати ще до того, як полум'я дісталося тіла.

Я насупився.

— Тобто він не загинув від пожежі.

— Ні.

— Його вбили.

Весь цей час ми були впевнені, що всі жертви реабілітаційного центру загинули внаслідок пожежі. Виявилося, що ні. Хтось використав пожежу, щоб приховати вбивство.

— Є одна деталь, — сказав Адріан.

— Яка?

— Кулі деформовані не через вогонь. Таке враження, ніби використовували спеціальні набої.

— Експансивні?

— Ні, не схоже. Навіть наш баліст був здивований. Він попросив з висновками почекати до завершення експертизи.

Я повернувся до ліжка, піднявши з підлоги джинси.

— Нічого не чіпайте більше. Нехай тіло залишається так, як є. Буду у вас за сорок хвилин.

— Зрозумів.

Зв'язок обірвався, і раптом справа перестала виглядати як звичайний підпал. Я завмер, тримаючи телефон у руці, коли перед очима промайнуло обличчя Емілі. Тієї ночі ми так зосередилися на пожежі, що не припустили нічого іншого. Вогонь знищив майже всі докази, а судмедексперти казали, що за таких високих температур встановити точну причину смерті в багатьох випадках майже неможливо.

Але якщо Адріан виявив кулі в одному з тіл, то як можна бути впевненим, що всі працівники та ті, хто проходив реабілітацію, були розстріляні ще до того, як будівлю охопив вогонь? Мурашки пробігли по спині. Скільки людей поховали, не дізнавшись, що їхніх близьких спочатку стратили, а потім спалили? Ця пожежа не була випадковістю. Вона стала способом приховати злочин, скоєний ще до того, як з'явилося полум'я.

***

Я йшов за Гаррі довгим коридором моргу. Як завжди, тут панувала майже неприродна тиша, яку тільки порушувало рівномірне гудіння вентиляції.

— Адріан уже чекає, — сказав Гаррі, відчиняючи важкі металеві двері.

Я зайшов усередину. Морроу стояв біля секційного столу, нахилившись над розкладеними документами експертизи. Почувши мої кроки, він підвів голову.

— Дякую, що прибули так швидко. Ходімо.

Ми підійшли до столу, накритого білим простирадлом. Адріан обережно відгорнув тканину. Переді мною лежало майже повністю обвуглене тіло. Полум'я стерло всі впізнавальні риси людини. Шкіра перетворилася на потріскану чорну кірку, місцями оголюючи обпалені кістки.

— Особу ще не встановили? — запитав я.

— Ні. Через ступінь термічного пошкодження це можливо лише за допомогою ДНК або даних стоматологічних карт. Як я вже казав телефоном, родичів поки що не знайшли.

Я мовчки дивився на тіло. Адріан узяв зі столу невеликий металевий контейнер.

— А тепер подивіться на це.

Я нахилився ближче, коли він передав мені пінцет.

— Одна з куль застрягла між ребрами, інша — біля хребта.

Я уважно оглянув металеві фрагменти. Навіть після пожежі нарізи на поверхні частково збереглися.

— Після вилучення куль я дослідив тканини навколо ранових каналів і, попри термічне руйнування, там залишилися ознаки прижиттєвої кровотечі.

— Тобто стріляли ще до пожежі.

— Саме так.

— Якщо це сталося з одною жертвою...

Адріан мене обірвав:

— ...то це могло статися й з іншими.

— Адріане.

— Так?

— Тіло Емілі серед знайдених не було?

Він мовчки дивився на мене.

— На жаль, ні. Нам вдалося знайти тіла на першому поверсі, що були в кращому стані, про інші навіть немає сенсу говорити.

Я повільно кивнув.

— У деяких приміщеннях температура перевищувала тисячу градусів. Пожежа тривала занадто довго, а після обвалу перекриттів деякі рештки могли змішатися настільки, що їх ідентифікація майже неможлива. Ми знайшли лише фрагменти кісток, які вже не підлягали окремим дослідженням.

— Адріане... — тихо почав я. — Якщо одна людина отримала вогнепальні поранення до пожежі... чи міг стрілець пройтися по всій будівлі?

Судмедексперт задумався.

— Теоретично — так. Але є одна проблема.

— Яка?

— Без повторного повного дослідження визначити наявність куль неможливо. Основним завданням було встановити особи загиблих і підтвердити, що вони загинули внаслідок пожежі. Ніхто навіть не підозрював, що всередині будівлі могли відкрити вогонь.

Я відчув, як усередині наростає холодна злість. Вбивця це знав. Влаштувати пожежу після стрілянини — найпростіший спосіб знищити докази. Вогонь приховує майже все: кіптяву в легенях, дрібні сліди боротьби, частину поранень, відбитки, ДНК. Він стирає картину злочину майже до невпізнання. І якщо не знайти кулю, усе списують на полум'я.

— Скільки тіл уже поховали? — запитав я.

— Двадцять три. Цей чоловік — останній.

— Чорт...

Адріан уважно подивився на мене.

— Ви думаєте про ексгумацію?

— Поки що ні. Без рішення суду цього ніхто не дозволить. Та й що я скажу? Що мені здається, ніби пожежа приховала масове вбивство?

Я знову подивився на металевий контейнер. Дві невеликі деформовані кулі. Вони можуть повністю змінити хід розслідування.

— Дякую, Адріане, — тихо промовив я. — Якщо ще щось знайдете, негайно телефонуйте.

— Обов'язково.

Я кивнув і вийшов із секційної.

***

Надворі стояла нестерпна спека. Сонце настільки нагрівало асфальт, що здавалося, він почне плавитися. Однак після прохолоди в приміщенні це не відчувалося настільки сильно. Я дістав телефон із кишені та відкрив чат з Донованом.

Ашер Томпсон: Морроу знайшов у грудній клітці одного з погорільців дві кулі. Ми з ним припускаємо, що в людину стріляли ще до пожежі.

Після відправлення повідомлення, я сів в автомобіль. Відповідь від напарника надійшла миттєво.

Макс Донован: Приїхали…

Ашер Томпсон: Тепер я майже впевнений. Це справа рук Шостого. Чому я так думаю? Були вбиті: прокурор, два поліцейських, плюс маємо події в реабілітаційному центрі.

Макс Донован: Всі ці події, крім реабілітаційного центру, якось логічніше пов'язані між собою.

Ашер Томпсон: Ні, він якраз має значення. Знаєш чому? Ти колись казав, що він може знати всі мої дії. Мабуть, він знав, що моя колишня проходила там лікування, і її вбивство могло емоційно розхитати. Це могло змусити мене заплутатися і піти хибним шляхом.

Макс Донован: Але ти сам казав, що після вашого розриву майже ні з ким про неї не говорив.

Я перечитав повідомлення Донована і задумався. Він мав рацію, мало хто з мого оточення знав про це, але найбільше знав саме Макс. Я поклав телефон на пасажирське сидіння, але думка вже закріпилася в голові. Машинально завів двигун, але залишився на місці.

Макс. Саме він був поруч всі ці роки. Він знав, як все починалося. Він возив мене додому після того, як ми з Емілі остаточно розійшлися. Він знав, що вона почала вживати наркотики. Кожного разу, коли у неї були зриви, я дзвонив лише Доновану.

Я закрив очі. Ні. Це ще не означає нічого підозрілого щодо Макса. Я його дуже добре знаю. Він не раз підтримував мене. Тоді звідки про це дізнався Шостий?

Телефон знову завібрував.

Макс Донован: Можливо варто поговорити з усіма учасниками банди?

Ашер Томпсон: Я також допускаю цю думку, але вони відбувають покарання в МСС. Я можу з ними поговорити лише надавши офіційний запит.

Макс Донован: Я можу підготувати запит уже сьогодні. Якщо Грін підпише його без затримок, матимемо дозвіл.

Ашер Томпсон: Підготуй усе. Я хочу поспілкуватися з кожним окремо. Якщо Грін заперечуватиме, я йому детальніше поясню ситуацію.

Макс Донован: Думаєш, хтось із них заговорить?

Я поклав руки на кермо.

Ашер Томпсон: Не знаю. Та спробувати варто.

Макс Донован: А якщо Шостий знає, що ти поїдеш до них?

Я завмер. Його питання чогось мене зачепило.

Ашер Томпсон: Тоді він спробує мене випередити.

Натиснувши «Надіслати», я відкинувся на спинку сидіння. Це саме те, що він робив від самого початку. Щоразу, коли я наближався до розгадки, він забирав у мене чергового свідка. Думки постійно крутилися навколо одного: якщо Шостий дійсно усуває всіх, хто може його впізнати, то в МСС зараз сидять п’ятеро людей, які колись працювали з ним. П’ятеро, які знають його справжнє ім’я.