Last Seen

Люди обожнюють секрети. Вони ховають їх у сейфах, особистих повідомленнях, старих коробках на горищах і насамперед у власних головах. Найцікавіше те, що більшість з них щиро вірить: якщо вони замкнуть свої таємниці та залишать докази подалі від сторонніх очей, ніхто ніколи не дізнається правди. Ашер Томпсон — один із таких любителів секретів, хоча це, певно, ви й так знаєте. 

Але чи знає ваш детектив, що я знаю про нього практично все? Більше навіть, ніж він сам може собі уявити? Я знаю, що він п'є каву без цукру, знаю, як глибоко він занурюється в роботу та як через це майже не спить ночами. А якщо й спить — то лише кілька годин: дві, може, три. Я знаю адресу де проживає його мати й навіть дату її дня народження. У нього є ще безліч секретів, які він ніколи нікому не відкриє — навіть Іві. Особливо Іві. В цьому вони схожі: обоє носять у собі таємниці, які воліють не озвучувати. 

Ашер думає, що полює на мене. І кожного разу, коли він терпляче складає частинки пазла разом, стаючи трішки ближчим, я відчуваю дивну суміш тріумфу й зухвалого захоплення. Адже насправді я постійно поруч із ним — прямо перед його носом. Але він цього не бачить. Немов сліпе кошеня, що безпорадно блукає по колу. Люди завжди відфільтровують світ так, аби бачити лише те, що вони хочуть. Це їхня слабкість. А для мене — неоціненна перевага. 

Ви знайомі з Ашером лише поверхово, але я можу розповісти вам про нього набагато більше. Якщо вам цікаво, вмощуйтеся зручніше й слухайте, якщо ж ні — просто пошліть мене у дупу та перегорніть цю сторінку.

Отже, раз ви все ще тут, почнемо.

Ашер Томпсон народився в Бостоні в родині британських іммігрантів. Свого рідного батька він ніколи не бачив, бо той залишив сім'ю ще до його народження. Його мама, Джейн, все життя працювала вчителькою молодших класів. Ви могли б запитати: чому вона не зустріла іншого чоловіка, який би допоміг їй долати життєві труднощі? Але Джейн вирішила не витрачати на це час і вважала, що на чоловіків покладатися не варто. Вона самотужки виховувала сина, не звертаючись по допомогу. Ашер обожнював її, вважаючи своєю опорою та головною людиною в житті. Як я вже зазначав, вона була іммігранткою з Британії й глибоко шанувала традиції своєї рідної країни. Щодня, рівно о п’ятій годині вечора, вона насолоджувалася чаєм із молоком та домашніми сконами, які завжди пекла сама. Джейн була досить суворою жінкою. Хоч вона ніколи не піднімала руку на сина, могла дати йому добрячого словесного прочухана. Вона вірила, що без дисципліни людина може втратити людяність і перетворитися радше на істоту, позбавлену моралі. Тож дисципліни в будинку Томпсонів не бракувало. Попри те, що для рідної матері Ашер був справжнім янголом, інші часто вважали його дивакуватим.

Поки його однолітки носилися по дворах, ганяли м'яча та сварилися через дрібниці, Ашер поринав у книги. У школі він був небагатослівним, часто проводив цілі дні в мовчанці, просто спостерігаючи. Так, він був справжнім спостерігачем, уважно стежив за кожним і запам'ятовував навіть найменші деталі. Томпсон дуже любив літературу. Він читав усе, що потрапляло до рук, але найбільше захоплювався історіями про Шерлока.

У школі він не користувався великою популярністю, але також не був ізгоєм. Навколо нього завжди панувала дивна атмосфера відстороненості, ніби невидимий бар'єр тримав інших людей на дистанції, яку всі відчували інтуїтивно. Протягом усього часу навчання в школі жодного конфлікту чи бійки з участю Ашера Томпсона зафіксовано не було — його просто намагалися обходити стороною. Чи то через холодний, неприязний погляд, чи через його емоційну замкненість, але факт залишався фактом: Томпсона боялися. Це відчуття настороженості помічали навіть вчителі, які відверто ділилися із Джейн, що поруч із її сином їм часто незатишно. Жінка відчувала образу, адже вважала, що люди просто не вміють знайти підхід до її сина, оскільки він був занадто розумним і зрілим для свого віку.

Коли Ашеру було шістнадцять, він, повертаючись зі школи додому, побачив, як троє старших підлітків затисли в кутку молодшого школяра. Хлопчик, який сусідував із ним і був на чотири роки молодший, виглядав худеньким і наляканим, зовсім не в змозі постояти за себе. Старші забавлялись його безпорадністю — сміялися, штовхали, відбирали рюкзак і підкидали його вгору. Ашер, звичайно ж, не міг просто пройти повз. Він не належав до тих, хто залишає слабших у біді. Твердим кроком підійшовши до компанії, він попросив їх залишити хлопця в спокої. У відповідь ті лише зневажливо розсміялися — і натомість переключили агресію на самого Ашера, побивши його.

Потім він скаже своїй матері: — Їх було троє. Троє йолопів проти мене одного. 

Хлопці справді були безжальними. Вони лупцювали Томпсона, а він навіть не намагався втекти. Усе, що йому залишалося — це підніматися, отримувати удари та знову падати на брудну землю. Це тривало рівно до того моменту, як один з ударів у голову остаточно відправив Ашера в нокаут. 

Цілий місяць Ашер пролежав у лікарні. Поліція, звісно, заарештувала тих хлопців, які зламали йому ребра і спричинили струс мозку. Лікарі тоді говорили, що йому дуже пощастило. Саме цей випадок став точкою відліку для народження того Ашера Томпсона, яким ви його знаєте тепер. 

Та іронія цієї історії в тому, що той самий хлопець, якого Томпсон урятував, давно забув його ім’я… 

Після одужання Ашер записався на боротьбу. Прийшовши до спортивної секції, він заявив тренеру, що хоче навчитися захищатися. Тренер окинув його поглядом, звернув увагу на худорляве тіло Ашера і зазначив, що той, ймовірно, не затримається надовго — мовляв, морально не витримає. І дійсно, Ашер не мав вигляду спортсмена чи бійця. Проте тренер зробив усе можливе, щоб хлопець набув навичок і міг постояти за себе в будь-якій ситуації.

Молодий, самовпевнений, упертий. Томпсон завжди вирізнявся однією рисою, яка згодом зробила його небезпечним — він не переносив поразок. Просто не міг змиритися з ідеєю власної слабкості. Одного дня хлопець, якого колись без зусиль ставили в нокдаун, почав вигравати. Саме тоді він уперше усвідомив одну дуже важливу істину: будь-кого можна зламати, якщо знайти правильну точку. Але чи розумів він тоді, наскільки ця думка змінить його життя? Навряд чи.

В університеті викладачі його поважали, а студенти — недолюблювали. Це й не дивно: коли людина надто розумна, вона іноді дратує оточуючих самим своїм існуванням. Ашер без зусиль знаходив слабкі місця в чужих теоріях, любив ставити незручні запитання та помічав деталі, які інші пропускали. Його здібності не залишилися непоміченими — так він став спочатку поліцейським, а згодом і детективом. Саме цей шлях привів його до того, що тепер він полює на мене.

І ось що найцікавіше: я захоплююся Ашером Томпсоном. Так, попри все, він викликає у мене захват.