Last Seen

За два роки до…

Мене звати Ашер Томпсон. Поки я остаточно не здурів, чи не закінчив своє життя самогубством десь під мостом, почну з того, як все почалося. Не скажу, що наша зустріч з Іві була романтичною. Вона була ніякою.

Травень. Ранковий початок у департаменті залишав бажати кращого. Я саме працював над справою подвійного вбивства на складах у Брукліні, коли випадково зачепив чашку з кавою, розливши її просто на документи. Нерви та так були на межі, мов натягнута струна, а коли двері кабінету раптово розчинилися без жодного стуку, здавалось, що я от-от вибухну.

— Детектив Томпсон? — почувся жіночий голос.

Піднявши очі, я побачив дівчину, яка стояла у дверному пройомі, через що утворився протяг й інша частина документів злетіла з мого столу. Я тихо про себе вилаявся. Я впізнав її, адже це миле обличчя досить часто з'являється в новинах The New York Times. Відповідно до дрескоду цих брехливих пацюків, на ній був плащ кольору мокрого асфальту, а в руках вона тримала невеликий записник.

— Ви хто? — я запитав, зробивши ковток решток кави, яка частково залишилась після того. як інша вилилась на мій стіл.

— Мене звати Іві Смітт. Я журналістка The New York Times. Зараз працюю над матеріалом про подвійне вбивство на Бруклінських складах. Я знаю, що саме ви взялись за цю справу, тому в мене буде до вас кілька питань, якщо ви не проти

От бляха. Ще й працювати разом з цими пацюками мені не вистачає для повного щастя. Краще б покликали мене на зустріч баптистів, ті хоча б обідом годують.

Я пильніше придивився до неї. Іві виглядала напрочуд привабливо. Її мідне волосся спадало на плечі м'яким каскадом. Великі очі кольору меду здавалися злегка вологими, наче вона нещодавно плакала. Власне, вона й справді плакала, просто намагалася це приховати, хоча не надто вдало.

Але яке мені до того діло? Насрати.

Гарні риси обличчя з виразними вилицями, повними губами та трішки кирпатим носиком, кінчик якого був злегка піднятий догори. Чомусь я подумав, що у неї має бути багато залицяльників, хоча вона, точно, ще незаміжня. Так, ви б сказали, що й дебіл зрозуміє це, бо в Іві не було каблучки на пальці, але ні. Вільні жінки дуже сильно відрізняються від тих, хто перебуває в шлюбі. І як би мені не розказували про те, що вони щасливі, всі вони мають мертвий погляд. Навіть не намагайтеся заперечити мене в іншому.

Якби мене поставили поряд з Іві, навряд чи хтось назвав би мене Аполлоном. Можливо, я й мав би статус красеня в цьому розбитому світі, але моє обличчя видавало втому, не властиву моєму віку. Моє світле волосся, завжди трохи розкуйовджене. Так сталося, що від матері мені дісталася занадто бліда шкіра, яка добре контрастує з темними костюмами, які я завжди ношу. А що стосується погляду? Глибокі блакитні очі, холодні й проникливі, як у людини, що побачила в житті більше, ніж належало б в її двадцять сім. Я завжди казав дівчатам: “В моїх очах ти можеш втопитись — і не знайти дна.” Тоді я вважав це пиздець, як романтично, але зараз розумію, який то був крінж.

— Ага, — відповів я. — Ну, раз прийшли, то проходьте. Почну з того, як я витрачаю час на розмови з журналістами.

Іві навіть не образилась, почувши мої слова. Але я намагався, справді намагався. Дівчина лише мені усміхнулась.

— Ви завжди такий привітний зранку? — спитала вона, сідаючи навпроти.

— Ні, це спецверсія для зануд, які лізуть у мою роботу. То, чого вам від мене треба? — не дивлячись на неї, знову почав перекладати справи на столі.

— Я вже говорила, що працюю над матеріалом про подвійне вбивство. — Іві майже не моргала, слідкуючи за моїми руками. — Мені потрібне від вас коротке інтерв'ю.

— З пресою працює відділ комунікацій, я вам не допоможу у цьому питанні — сухо відповів їй. — А ще, я не дуже хочу, щоб моє обличчя було в ефірі.

— Ви боїтеся? — кинула вона мені з викликом. — Можете або дати мені десять хвилин і ми швидко все зробимо — або я напишу матеріал без вас. Повірте, зроблю це дуже лагідно (Ні).

Я завмер, кинувши на неї холодний погляд. Іві продовжували дивились на мене, я на неї.

— Це ультиматум? — усміхнувся я. — Думаєте, ви перша, хто хоче таким чином отримати результат? Яка наївна.

— Ні. Просто говорю, як є. Не мені ж потім сповідатися перед начальством. Цікаво, а вони знають, яка ви привітна людина? То ми працюємо? — Іві поклала диктофон біля мене і знову посміхнулась.

Я дійсно це ненавидів, а ще більше, не хотів в черговий раз пояснювати начальству, чому п’ята за тиждень журналістка вилітає з мого кабінету в сльозах. Злегка натягнувши усмішку, я кивнув та моргнув: — Так, працюємо. — процідив крізь зуби.

— От і добре. — Журналістка відкрила свій записник, включила запис на диктофоні та почала:

— Назвіть своє повне ім’я та що ви побачили на місці злочину.

Я тяжко видихнув. Як же я це ненавидів.

— Детектив Ашер Томпсон. Я прибув на місце злочину о 4:32 ранку. Було встановлено тіла двох осіб — чоловіка та жінки років сорока. Померлі отримали численні ножові поранення несумісні з життям.

— Вдалося знайти знаряддя вбивства?

— На місті злочину було виявлено ніж. Всі докази знаходяться в офісі ФБР.

— Підозрювані?

— Особа, яка скоїла злочин поки не встановлена. Ми займаємось цим.

Вона закрила записник, та вимкнула запис на диктофоні.

— Вам казали, що у вас дуже спокусливий тембр голосу? — Запитала Іві, ховаючи речі в сумку.

— Ви мене намагаєтесь клеїти? — я не зміг втримати сміху, дістаючи цигарку з пачки.

— Ні, просто кажу те, що чують мої вуха.

— І чому ваші вуха з першого разу не почули, що я не дуже хотів давати коментар по цій справі? — спитав в неї, вдихаючи дим вгору.

Іві удала, що не почула мого питання.

— Якщо буде щось відомо по цьому вбивстві, я зможу з вами зв’язатись?

— Не думаю. — навідріз буркнув їй.

***

Додому повернувся пізно ввечері, коли місто почало занурюватись в темряву травневої ночі. За день я настільки втомився, що ледве пересував ноги. Відчинивши двері орендованої квартири, кинув пальто на стілець і відразу почув вібрацію телефону у кишені. На екрані засвітився запит у соціальній мережі.

“Іві Смітт хоче додати вас у друзі”.

Та вона, бляха, що знущається?

Тяжко зітхнувши, я вже тримав палець над кнопкою “відхилити запит”. Я ж не ідіот та добре розумів, як тільки дам згоду, то відразу ж відкрию двері в безодню і ця журналістка почне їсти мені мозок ложкою, намагаючись взяти черговий коментар.

Але наша руда лисиця вирішила піти далі, надіславши коротке повідомлення:

Іві Смітт: Доброго вечора. Це Іві.

Та бачу, що не Св. Лука. Чого вона до мене причепилась? Я не став відповідати, прямуючи на кухню. Телефон залишив на столі. Відкривши холодильник, крім ковбаси більше нічого не побачив, бо там нічого і не було. Пробачте, я не Шерлок Холмс, фінансовий стан якого був достатнім, щоб не потребувати грошей. Але я їх потребував, бо хотів жити, а не існувати. Діставши ковбасу, навіть не став її нарізати, вирішив їсти цілою.

Минуло хвилин п’ять і екран телефону знову засвітився.

Іві Смітт: Ви рішили мене ігнорувати? Ашере, маєте розуміти, що я не з тих журналістів, яких можна залишити без уваги?

Ця дівчина дійсно дуже вперта, і просто так не відчепиться. Але де я так схибив? Єдиним правильним рішення було відповісти, бо я дійсно вважав, що вона нарешті дасть мені спокій. Ашере Томпсон, ти справді так думав? Якось погано це в тебе вийшло.

Ашер Томпсон: Що вам треба, Іві Смітт?

Бачу, що вона почала набирати повідомлення, але якось довго його писала.

Іві Смітт: Ашере, будь ласка... Тримайте мене в курсі розслідування. Я знаю, що я вам набридла, але це дуже для мене важливо. Подробиці потім. Вбивство стосується мене. Ну не зовсім мене, це стосується моєї подруги, бо було вбито її тітку.

Прочитавши це я не зовсім повірив у щирість її слів. Тут було два варіанти: або це було правдою, або — брехнею, щоб отримувати всю інформацію з перших вуст. Вирішив відписати сухо.

Ашер Томпсон: Співчуваю її втраті. Але, Іві, я не працюю з пресою і не хочу бути учасником ваших стрічок. Звертайтесь до відділу комунікацій, вони дадуть вам розгорнуту відповідь на всі ваші запитання.

Іві Смітт: Ашере, зрозумійте мене. В мене і без того багато роботи, а ви людина розумна, ніж ті старі жіночки, які нічого не торопають у справі.

Я втягнув повітря, продовжуючи жувати ковбасу. Напруга поступово зростала, поки не схопила мене за горло, наче руки Іві вилізли через екран телефону, почав мене душити. Прекрасно розумів, що ця дівчина буде перти, як танк, доки не знайде те, що шукає.

Ашер Томпсон: Я сказав — ні. Поки все, що ви можете від мене почути.

Вирішив вимкнути сповіщення, щоб більше не бачити від неї повідомлень. Так і сталося, Іві більше нічого мені не написала того вечора.

***

Думаєте вона дала мені спокій? Та ніфіга! О 09:00 Іві вже чекала на мене біля відділку. Вона здалася мені тією грозовою хмарою, як в мультику, яка нависає зверху та не дає від неї втекти. Я вийшов з машини, роблячи вигляд, що не помічаю її. Проходячи повз дівчини, Іві почала до мене говорити:

— Ашере, — її голос був різкий, наче лезо, — ви маєте мені допомогти. Я дала обіцянку своїй подрузі.

Я вдихнув, відчуваючи, як в грудях збирається тиск, що хоче зараз вибухнути.

— Іві, ваша турбота — не моя проблема. Я вже казав — з пресою не працюю. — Не дивлячись на неї, продовжив свій шлях. Вона й не думала відступати.

— Боїшся, що я розповім, що ти приховуєш? — раптом кинула вона.

Від її слів, мене пробив холод. Я не злякався, мене все це дратувало. Зупинившись, я різко повернувся, дивлячись їй в очі.

— Яку правду? Про те, що моя колишня виявилась клятою наричкою? Або, що я виріс в бідній родині? Кого ти зібралась лякати? Через твою роботу, можуть постраждати люди, бо ти занурюєш свій красивий носик у справи, які дуже небезпечні!

Я вже не намагався приховувати наскільки мене переповнював гнів. Іві мене втомлювала, вона заважала, вона стала моєю проблемою і через неї я не міг нормально працювати.

Почувши мої слова, дівчина прикусила губу, дивлячись на мене.

— Он як? Добре, тоді потім не жалійся, коли побачиш новини.

Я стиснув кулаки, намагаючись не розірвати її на шматки прямо перед дверима відділку.

— Тоді йди, та роби так, як вважаєш потрібним!

Іві замовкла, ніби відчула вагу моїх слів, але потім холодно мені посміхнулась.

— Та пішов, ти, Ашере Томпсон. Я вважала тебе нормальним, але я помилялась. Ти — огидний!

Іві, мабуть, ще щось хотіла мені сказати, але я вже її не чув. Повернувшись, пішов далі. Десь в глибині я чомусь подумав про те, що це не останній раз, коди я її бачу. Іві Смітт стала раною, що не загоїлась, вона стала голосом, який ніколи не змовкне у моїй голові. Але це буде потім. Зараз я її ненавидів.