Last Seen

Я дістався до відділку близько десятої ранку. Нарешті поставлено крапку в одній із найважчих глав мого життя. Голова боліла так, ніби хтось невпинно вкручував у неї болти.

Зайшовши всередину, черговий лише кивнув — це виявилося достатнім привітанням. У коридорі я побачив Макса. Він стояв, спертий плечем на колону, тримаючи два паперові стаканчики кави. Один був уже напівпорожнім, а інший, судячи з усього, призначався для мене.

— Маєш кепський вигляд, Ашере — кинув Макс, простягаючи мені каву.

— Якщо там отрута, то дякую за милосердя, — пробурмотів я, забираючи стакан.

Гаряча кава була саме тим, що зараз мені потрібно.

— Сьогодні зранку я заїжджав у «Halfway House».

Макс підняв на мене очі.

— Як вона?

— Без змін. Все по-старому.

— Ну і?

— Я попросив більше не дзвонити мені. Не хочу знову вплутуватися у це лайно, мені й так вистачає проблем у житті.

— Я тебе розумію, — відповів напарник. — Вона сама винна в тому, що сталося.

— У цьому й вся складність.

Макс допив каву, зім'яв стаканчик і зітхнув.

— Гаразд, ходімо, треба працювати.

***

Я сидів у своєму кабінеті, зосереджений на паперах. Голова гуділа від втоми, а кава не принесла жодного полегшення. Раптом двері різко відчинилися. Піднявши погляд, я побачив Іві. Вона з рішучим виразом попрямувала до мого столу. Зупинившись навпроти, дівчина посміхнулася. Я не встиг і слова сказати, як вона плюнула мені в обличчя. Крапля її слини повільно стікала по щоці, залишаючи по собі вологий слід.

— Я казала тобі, що наступним буде поліцейський. — Її голос звучав твердим, поки вона нахилялася ближче.

— Мені треба було перевірити інформацію, — відповів я, витираючи щоку серветкою.

На її обличчі промайнула коротка усмішка.

— Перевірив? Людина мертва, Ашере.

У мене похололо в грудях.

— Ні, — ледве видихнув я. — Постривай… коли це сталося?

— Сьогодні вранці, — сухо відповіла Іві. — Два постріли в голову.

— Чорт… — прошепотів я. — Ні… Це якась помилка…

Я сперся на край столу, намагаючись зібратися з думками. Раптом двері мого кабінету різко відчинилися, і в кімнату увірвався шеф. Його гострий погляд одразу зупинився на нас з Іві. Він явно не очікував побачити мене в її компанії.

— Збирайся! — гримнув він до мене. — Парк Авеню, 259. Убито поліцейського. Розмови з журналістами залиш на потім.

Я підвів голову, приготувавшись відповісти, але він одразу перебив мене.

— Мовчи, Ашере.

***

Автомобіль різко рушив з місця.

— Скажи, що це не він, — кинув Макс, не до мене повертаючи голови.

— На жаль, це він, — тихо відповів я напарнику.

Макс стиснув кермо сильніше.

— Чорт. Гарна була людина. Ще б жити й жити, а тут така біда. У нього ж донька лише місяць тому народилась…

Вулицю перекрили. Поліцейські машини миготіли проблисковими маячками. Жовта стрічка загороджувала тротуар.

Знайшовши місце для паркування, я разом із напарником вийшов з автомобіля. Натовп цікавих перехожих уже зібрався, тож поліцейські ретельно слідкували, щоб ніхто зі сторонніх не проникнув на місце злочину. Я проліз під стрічкою, показавши свій жетон.

Тіло загиблого лежало на тротуарі, прикрите простирадлом. Темна пляма крові вже проступила крізь тканину, розтікшись на ній нерівною плямою.

Я нахилився над загиблим. Один з експертів обережно відхилив край простирадла. Тіло лежало неприродно рівно, руки витягнуті вздовж тулуба, пальці напівзігнуті — останній порив перед смертю. Голова була майже відсутня, хоча і не в буквальному сенсі. Зовнішні обриси збереглися, але замість обличчя тепер виднілася суміш кісток, тканин і крові. Постріл виявився настільки сильним, що задня частина черепа була повністю зруйнована. Асфальт за тілом вкривали дрібні залишки того, що зазвичай називають мозком. Одне око зникло, а друге безцільно вдивлялося в порожнечу.

— Помер миттєво, — глухо промовив Макс, роблячи знімки загиблого.

Кров ще не встигла потемніти. Її було багато. Я б сказав, що занадто.

— Його вбито не з табельної зброї, — тихо додав я.

Макс підійшов ближче, провівши уважний погляд по тілу.

— Виходить, вбивця ще й снайпер?

— Це малоймовірно. Поліцейського було вбито пострілом із Barrett M95 — американської великокаліберної снайперської гвинтівки, що випускається з 1995 року. Важить вона 10,7 кілограма, має довжину 1143 міліметри, а її прицільна дальність сягає до 1800 метрів. Зброя володіє високою потужністю, точністю, ручним перезаряджанням і магазином лише на п'ять патронів.

Макс став поруч, нахиливши голову набік у роздумах.

Я підняв очі на будівлю. На вікна, з яких, можливо, стріляв убивця. У перенасиченому будівлями Манхеттені вести вогонь з великої відстані майже нереально через щільну забудову. Сірі багатоповерхівки з балконами тяжіли над вузькою вулицею. Уздовж бордюру тіснилися припарковані автомобілі та сміттєві контейнери. На першому поверсі — офісні приміщення та магазини. У цьому місці надто багато людей, щоб убивця залишився непоміченим. Однак поруч із місцем злочину велися роботи з будівництва нового будинку. Гуркіт будівельної техніки міг перекрити звук пострілу.

— Це початок серії вбивств, Макс, — сказав я. — І він не стане вбивати тих, хто йому нецікавий.

— Ти про що? — запитав напарник, роблячи записи в блокноті.

— Я про “Чистильників”. Мені потрібні імена всіх, хто був у цій банді.

— Але всі вони за ґратами, — відповів Макс.

— Той, хто вбиває, прагне, щоб ми повернулися в минуле, — пояснив я.

— Ашере, я тебе не розумію…

— Піднімай архіви. Мені потрібно все, що стосується “Чистильників”.

Побачивши Іві серед натовпу, неподалік перехрестя, я направився до неї. Вона якраз завершила вести репортаж з місця подій. Поки оператор знімав вулицю та натовп, що зібрався, я узяв Іві за руку і повів убік.

— Хто твій інформатор? — одразу запитав я. — Звідки ти дізналася, що наступний — поліцейський?

Іві напружилася. Вона швидко озирнулася, щоб переконатися, що їх не знімає оператор. — Я отримала повідомлення від аноніма. Ім’я поліцейського було в списку.

— У якому списку?

Іві стиснула губи.

— У списку тих, кого було вбито, і останнім у ньому був саме Мейсон Ред.

Я різко відпустив її руку.

— А інші?

— Ти про кого? — коротко запитала вона.

— Хто наступний у цьому списку?

— Я ж сказала, що Ред був останнім.

Швидко провівши рукою по волоссю, я тихо вилаявся.

— То для чого надсилати цей чортів список?

— Я не знаю…

Шум будівництва за спиною глухо віддавався в моїх думках. Кран повільно повертав стрілу, метал скреготів об метал. У моїй голові почав складатися пазл. Я кинув погляд на будівлю.

— Чому ти? — запитав я, не відводячи очей від недобудови.

— Бо я писала про “Чистильників” три роки тому.

— Іві, не втручайся у цю справу, — сказав я, повернувшись до неї. — Прошу, не лізь у це лайно.

Іві залишалася мовчазною. її мовчання явно не було ознакою згоди — я знав, що вона не зупиниться.

— Хтось хоче змусити тебе усвідомити, що ти — частина його гри.

— Я не є частиною жодної з ігор божевільних убивць.

— Ти отримала список. Ти знала більше, ніж повинна була знати.

Вона стиснула пальці в кулак. Кілька секунд ми просто дивилися один на одного.

— Він хоче шоу, і як бачиш, — я поглянув на натовп навколо нас, — він його отримав.

— Ти думаєш, він дивиться просто зараз?

Я перевів погляд на вікна недобудови.

— Я впевнений, що так.