Last Seen

Глава 38

Спекотне повітря обпекло обличчя одразу після того, як двері Hard Rock Cafe зачинилися за моєю спиною. Я повільно спустився сходами, дістав телефон і на кілька секунд зупинився, розмірковуючи. Розмова з Халандом зненацька підкосила одну з моїх теорій. Розблокувавши екран телефона, я обрав номер Донована й притулив слухавку до вуха.

— Якщо це не щось невідкладне, я тебе ненавиджу, — озвався з іншого боку голос Макса.

— І я радий тебе чути, Доноване, — відповів я, не стримуючи усмішки.

— Я вже збирався пообідати, а ти знову зі своїми дзвінками.

— Ну то жуй свій обід мовчки й слухай.

У відповідь у слухавці почувся легкий шум.

— Добре, кажи, що там у тебе трапилося.

Я підійшов до автомобіля.

— Поговорив із барменом, який працює в Hard Rock Cafe.

— І що?

— Його звати Халанд Нілл Хо-Чанк, — сказав я, відкриваючи дверцята, але не сідаючи всередину. — Я розпитав його про банду “Чистильників”.

— Що він відповів?

— Лише те, що вже писали в газетах і обговорювали по телевізору.

— Нічого нового.

З того боку слухавки настала коротка пауза.

— Він згадав, що серед корінних американців ніхто відкрито не підтримував їх ідеологію.

— Це лише його думка?

— Він зазначив, що, можливо, були ті, хто міг її схвалювати, але ніхто не говорив про це вголос.

Я притулився плечем до машини.

— У часи, коли Чистильники були на піку своєї активності, багато людей звинувачували в усьому індіанців.

— Через їхній слоган?

— Саме так. "Америка для американців".

— Ну, це здається логічним. Вони ж корінне населення. Тому чимало хто вирішив, що саме вони стоять за цими злочинами.

— Так. Були припущення, що корінні народи нібито зважилися повернути собі те, що у них відібрали.

— Манхеттен.

— Ну ти глянь, Доноване, так ти ще й історію знаєш?

— Ашере, я вчився в школі, не варто робити із мене ідіота.

— Дивно. Я думав, ти там тільки дівчат за косички смикав.

— Нагадай мені тебе вбити на Різдво, добре? Продовжуй.

Я ледь помітно посміхнувся.

— Доноване, багато хто бажає мені смерті, і, повір, якби вони ставали в чергу, ти був би десь наприкінці. Так от, Халанд сказав, що після арешту банди всі ці розмови припинилися, бо серед затриманих не було жодного індіанця.

— І що це нам дає?

Я відчинив дверцята та сів за кермо.

— Це означає, що ми бачили лише п'ятьох, але досі не маємо жодної інформації про "Шостого".

— Тобто ти вважаєш, що цей Халанд може щось знати?

— Саме так.

Донован тихо видихнув.

— Хоч щось.

Я завів двигун.

— Є ще дещо.

— Давай.

— Халанд поставив мені цікаве запитання.

— Яке?

— До якої етнічної групи я належу. Я відповів, що мій батько й мати теж були іммігрантами. — Я спрямував погляд на потік машин попереду. — А знаєш, що він сказав після цього?

— Що?

“ — Знаєте, детективе... якби справжні Чистильники дізналися, що людина з таким походженням їх розшукує...ви б уже давно стали наживкою для риб на дні Muh-he-kun-ne-tuk“.

— На дні чого?

— Гудзону, Доноване.

— Прозвучало як погроза.

— Думаю, цей чоловік не настільки дурний, щоб відверто мені погрожувати, Макс. Після цього він ще порадив не довіряти нікому.

— А ти без його порад не справишся? — Макс гучно вдарив чимось об стіл. — Чим більше ти копаєш, тим частіше бачиш підозрюваних у всіх навколо. Не здивуюся, якщо і я десь у твоєму списку.

Я промовчав.

— Ти виснажений, Ашере. Візьми паузу, перепочинь трохи.

— Я не виснажений.

— Саме так зазвичай і відповідають ті, хто виснажений.

— Доноване...

Він коротко засміявся.

— Ну, я серйозно. Не катуй себе.

Я вже збирався закінчити розмову, коли Макс раптом вставив:

— До речі, Ашере.

— Що?

— Ти ж розумієш, якщо "Шостий" про тебе знає, то зараз він, найімовірніше, стежить за кожним твоїм кроком.

Я мимоволі перевів погляд у дзеркало заднього виду. У свідомості спливло те анонімне повідомлення. Пальці сильніше стиснули кермо.