Last Seen

— Закрий двері, — гучно сказав шеф, не підводячи на мене своїх свинячих очей.

Я залишався на місці. Мене дратувало не тільки те, як він виглядає, але і його наказовий тон, наче я не людина, а якийсь непотріб. 

— Ашере, ти мене не чуєш? Я сказав закрити двері!  

Я важко зітхнув і різко штовхнув двері ногою. Вони голосно гримнули, привернувши його увагу. 

— Вчора ти зірвав допит, — сказав Грін роздратовано. — Без мого дозволу, без ордера. Ти що, зовсім втрачений у просторі? Що я тобі наказував зробити?  

— Був очевидний обман, — відрізав я.  

— Це не аргумент у суді! — його голос затвердів. — Розумієш це?  

— Але це аргумент для просування справи, — кинув я. — Ми втратили двадцять хвилин.  

Очі містера Гріна звузилися. Його холодний погляд пронизував мене наскрізь. Він був тим типом керівника, який бачив сотні таких, як я, і пережив кожного з нас. Я розумів: особливим винятком для нього не стану.  

— Ти не Шерлок Холмс, Ашере, — зневажливо сказав він. — Ти — Ашер Томпсон, співробітник мого бюро. І своєю поведінкою ти створюєш мені зайві проблеми. 

— Я створюю проблеми тільки собі, — відповів я холодно і різко.  

Мій тон, здається, влучив у самісіньке серце його самолюбства. Його лице почервоніло від злості, а голос став ще суворішим:  

— Що ти тільки-но сказав?  

Містер Грін повільно підвівся зі свого крісла і вперто подивився просто в мої очі.  

— Я сказав лише те, що панькатися із вбивцями — це не мій стиль роботи. Але виглядає так, ніби я не настільки пиздатий детектив, як вас переконали, коли мене сюди приймали.  

Вид шефа змінювався на очах. Тепер він виглядав спокійнішим зовні, але в цьому загадковому спокої ховалася буря.  

— Ти на небезпечному шляху, Ашере, — вимовив він глухим голосом. — Якби ти не був найкращим детективом у моєму бюро... Ти давно б вилетів звідси кулею за свою нахабність! Знай своє місце. Ще один такий номер — і я тебе зніму зі справи! А потім передам твої "геройства" внутрішній службі. З усім твоїм старим брудом. Зрозумів мене?! 

Я криво усміхнувся, почувши його слова. 

— І на останок, містере Грін. Будь ласка, поясніть журналістам особисто, що я не дам жодних коментарів щодо розслідування справи про вбивство на складах у Брукліні. Інакше доведеться направляти їх усіх до вас.  

— Ти ще будеш ставити мені ультиматуми? Ашере, ти не ахуїв? 

— Трохи є.

— Йди до біса! Забирайся звідси геть зараз же і роби свою роботу! — відрізав містер Грін зриваючись на крик.  

Я вийшов, різко зачинивши за собою двері.

— Ну що, — пролунало збоку, — він знову збирався тебе звільнити?

Я повернув голову й побачив Макса. Він стояв, спершись плечем на стіну біля автомата з кавою. 

— Я чув, як він верещить. — додав напарник. 

— Він любить влаштовувати театр, ти це прекрасно знаєш — сухо відповів я, підходячи ближче. 

Макс засміявся, злегка похитуючи головою. 

— Любить контроль. А ти, як завжди, йому не піддався. Мені б так навчитися. Кави? 

Я кивнув, провівши рукою по обличчю. 

— Він зніме мене зі справи. Це лише питання часу. 

Макс ковтнув каву й скривився.  

— Мм. Смак гівна.

(Пауза.)

Поки я чекав свою каву, повз нас пройшли співробітники, які обговорювали мій допит. Вони знали, що я їх чую, але я був не у тому настрої, щоб вкотре нагадати, що вони тупі бовдури та працюють тут лише тому, що до блиску вилизують шефу зад. 

— Слухай, — тихо промовив Макс. — Я дещо знайшов. Думаю, тобі це буде цікаво.

Я вже налаштувався почути, що саме він має мені розповісти, як позаду почулися кроки, а потім різкий свист мого напарника.

— Здається, до тебе гості, Ашере. 

Обернувшись, я побачив Іві. 

— Ашере, доброго ранку, — привіталася вона. — Нам треба поговорити.

— Ага, ранок був добрим до того моменту, поки ти не з’явилася. 

Макс округлив очі, дивлячись то на неї, то на мене. 

— Ну ти й чемний, — докинув він з іронією.

Чудово. Просто чудово. Спочатку мене хочуть зняти зі справи, тепер до мене в робочий час приходить вона. Повний комплект.

— Ти завжди так гостей зустрічаєш? 

— Тільки тих, хто здатен зіпсувати мені день, — відповів я їй зухвало. — Так що ти в правильному списку. 

Іві лише злегка усміхнулася, і це мене ще більше розізлило.

***

Відчинивши двері до свого кабінету, я пропустив її вперед і одразу зачинив двері на замок.

— Кажи швидше, бо в мене роботи достатньо, — буркнув я, сідаючи за стіл. 

Підійшовши ближче до мене, Іві демонстративно поклала свою сумку на мій стіл, наче це її територія, а не моя. Начебто в цьому кабінеті працює вона, а я так, прийшов посидіти в її кріслі. 

— Поводитися так нахабно тебе навчили батьки? — спитав я, примружившись.

— Мене хоч виховували, на відміну від тебе, Ашере. Мені стало відомо, що того дня, коли вбили прокурора, ти дещо знайшов, — продовжила дівчина.

Я важко зітхнув і зробив ковток несмачної кави.

— Так? А що я знайшов? 

— Ашере, не удавай, наче не розумієш про що я.

— Тебе це не стосується. Ти не уявляєш, у що лізеш, — тихо відповів їй. — Мені не потрібен ще один труп на совісті.

— Особливо якщо це буду я? 

Між нами повисла пауза. Вона щойно упіймала мене на гачок. Мої очі зупинились на її обличчі й затримались там занадто довго, як для професійної дистанції. 

— Ашере, ти проковтнув язика? — нарешті спитала вона. — Я знаю, хто наступний, І це буде не випадкова людина.

Я повільно відкинувся на спинку крісла.

— Це буде поліцейський.

Я засміявся: — Добре. А тепер серйозно.

— Я серйозно. Це буде поліцейський.

— Ти розумієш, що кажеш? — спитав я. — Звідки ти взагалі знаєш, що наступним буде поліцейський?

— Можливо ти й вважаєш журналістів тупими та нічого не вартими, але я не сиділа склавши руки. 

— Звідки?

— Джерело, — сказала мені Іві. — Надійне. І дуже налякане.

Налякане — значить живе. Поки що.

— Якщо ти помиляєшся…

— А якщо ні? — перебила мене вона. — Ти сам бачив, як цю справу гальмують. Хтось не хоче, щоб ви копали глибше. 

— Я хочу почути про все, що ти знаєш.

— Я знаю багато чого, Ашере, — кинула мені дівчина, сідаючи на диван. — Саме тому ти мені потрібен.

— Що ж, я готовий тебе вислухати.

— Але я хочу послугу за інформацію.

— І що саме я маю зробити? Дати тобі новий коментар по справі? 

— Ні. 

— А що тоді ти від мене хочеш?

— Ашере, я б хотіла повечеряти з тобою сьогодні ввечері. Якщо ти згоден, я поділюсь усім, що дізналася.

Я засміявся. Більш безглуздої пропозиції навіть не міг собі представити. 

— Ти кличеш мене на побачення? 

— Розцінюй це як хочеш. Тобі потрібна інформація? Тоді в тебе є час подумати до шостої вечора. Номер мій ти знаєш. Чекатиму на відповідь. 

Ми дивилися одне на одного кілька секунд. Досить, щоб зрозуміти: назад дороги немає. Іві піднялась з дивану. Підійшовши до мене, вона забрала свою сумку, а потім рушила до дверей.

Я мовчав, не знаючи, що сказати. Мене обвели навколо пальця. Так, мені справді була потрібна інформація, але я й уявити не міг, що мене так безсоромно використають. Краще стати повією, ніж погодитися піти з нею на вечерю.