Last Seen

Після обіду з Іві я повернувся додому. Переконавшись, що з нею все гаразд, відчув, як нарешті повертається спокій. Пройшовши до робочого столу, відклав убік фотографії з місць злочинів і дістав товсту теку із заголовком "Чистильники, 2012-2014 рр.". Усередині містилися копії різних документів, серед яких "Судові протоколи" та "Фінансові звіти". Сівши за стіл, почав уважно читати сухі рядки матеріалів судових засідань.

Я переглянув список затриманих п’ятирічної давності. Серед них було четверо хлопців із неблагополучних родин, які ще з юності займалися дрібними злочинами. Єдиним, у кого могло б скластися гідне життя, був "перший" — Ітан Гарсія. На момент їхнього суду я тільки починав службу в патрульній поліції. Добре пам’ятаю своє обурення тим, що інтереси цих людей у суді представляла адвокатська контора «Лейден». Ця фірма славилася елітними юристами, чиї гонорари стартували від тисячі доларів за годину. Зазвичай вони захищали генеральних директорів чи політиків, але чому вони взялися за порятунок вуличних неонацистів від довічного ув’язнення — це питання й досі залишається для мене загадкою.

Ви можете спитати: хто ж фінансував цей банкет? Логічно припустити — Ітан Гарсія. 

Я почав аналізувати фінансові звіти. Основна частина коштів була переведена через анонімні "благодійні" фонди або криптовалюти. Однак один переказ, датований 2013 роком, пройшов через компанію-прокладку, зареєстровану на Кайманових островах. Ця компанія була вказана як один із ключових донорів політичного комітету «Безпечна Америка».

«Безпечна Америка» — була не просто громадська організація, це був фонд підтримки виборчої кампанії сенатора Роберта Стерінга. Людини, яка побудувала свою політичну кар'єру на жорстких заявах проти нелегальної міграції та обіцянках зробити вулиці безпечнішими від злочинності.

Я перевів погляд на червоні лінії, які щойно з'єднали на чистому ватмані вуличних убивць із владою.  «Чистильники» недовго залишалися самостійним явищем. Згодом вони перетворилися на інструмент — ланцюгових псів для тих, хто мав чималі статки та готовий був оплачувати їхні послуги. Коли впливовим особам або їхнім прихильникам потрібно було залякати окрему громаду чи підвищити рівень страху в суспільстві перед виборами, вони знімали «Чистильників» із повідка. Банда виконувала брудну роботу, прикриваючись ідеологією ненависті. Однак вони не врахували одного. «Чистильники» вийшли з-під контролю, почавши діяти надто відкрито, що привернуло до них увагу ЗМІ.

Я згадав убитого прокурора Міллера. Чому його ліквідували одним із перших? Відповідь очевидна. У документах він значився головним обвинувачем у справі «Чистильників». Саме Міллер тоді уклав угоду зі слідством, яка дозволила верхівці банди отримати довічне ув'язнення замість смертної кари.

Щодо офіцера Мейсона Реда: він був одним із перших, хто прибув на місце арешту банди, і саме він затримав Гарсію.

То виходить, той, хто вбиває зараз, мститься за банду? Або лише удає, що це помста, прикриваючи зовсім інші мотиви?

Новий вбивця — не просто фанатик, який вирішив продовжити злочини банди. Стерінг не може бути серед підозрюваних, адже він давно у в'язниці. Можливо, це хтось із його людей, або ж верхівка компанії «Atlantica», яка методично усуває всіх, здатних пролити світло на справжніх керманичів «Чистильників».

Деніел Кросс міг знайти транзакції, які зробив публічними, і ось чому вона швидко зникла після того, як потрапила в публічний доступ.

Шарлотта Беннетт, бухгалтер компанії «Atlantica», чудово розуміла, що відбувається, і, ймовірно, мала можливість бачити це на власні очі. Якщо припустити, що вона була людиною честі, то, можливо, вирішила розкрити правду і зв’язалася з Кроссом, розповівши йому про темну сторону компанії. Це рішення, на жаль, коштувало їй життя.

І тут у справу втручається Іві Смітт — журналістка The New York Times, яка три роки тому провела масштабне розслідування щодо діяльності «Чистильників». Її ім’я добре відоме, і вона давно стала подразником для впливових осіб із великими грошима. Цілком можливо, що вони надіслали їй список не лише з метою залякати, а як попередження: ти будеш наступною, якщо не закриєш свого рота.

Можливо, вони використовують її, щоб заманити мене в пастку. Я вперто переконую себе, що це не так.

Я витягнув із конверта фотографії схованки «Чистильників». Вони виявилися добре забезпеченими недешевою зброєю: штурмові гвинтівки, тактичне спорядження, прилади нічного бачення та багато іншого. Їхній автопарк складався з броньованих позашляховиків, вартість яких була вражаючою.

Мій погляд зупинився на наступній сторінці фінансових звітів. Транзакції здійснювалися через десятки підставних фондів.

Благодійний фонд «Відродження спадщини». 

Організація «Безпечний Мангеттен». 

Фонд розвитку міських ініціатив. 

У справі зазначалося, що частина цих організацій нібито займалася допомогою ветеранам, освітніми програмами, працевлаштуванням. Насправді ж вони були лише фіктивними структурами, створеними на підставних осіб. 

Ці фонди зібрали мільйони доларів від анонімних донорів, а кошти, подорожуючи через заплутаний ланцюг субпідрядників і фірм-одноденок, зрештою осідали на рахунках, доступ до яких мала верхівка угруповання.  

Хтось із надзвичайно багатих і впливових осіб створив цю мережу підставних фондів для фінансування терористичних дій у місті, залишаючись у тіні. Ці структури працювали роками та з’явилися не водночас із “Чистильниками”. Слідство тоді зупинилося на рядових виконавцях і кількох ватажках, які зрештою опинилися за ґратами, оскільки фінансовий слід обірвався. Або ж хтось із впливових осіб наказав не копати глибше. Ймовірно, цим міг бути прокурор Міллер, якого нещодавно вбили. 

Мої думки негайно повернулися до флешки, яку в цей момент намагався зламати хакер. Якщо «Atlantica» була джерелом анонімного фінансування і саме через її рахунки здійснювались перекази на підставні фонди для утримання «Чистильників», то на флешці, найімовірніше, зберігалася чорна бухгалтерія. Стає зрозумілим, чому вони взялися знищувати всіх, хто мав до цього відношення. 

В архіві було кілька флешок. Під'єднавши одну з них до свого ноутбука, я побачив відеофайли. Перший запис — виступ зі Штаб-квартири ООН, де політики з трибуни засуджували "звірства" і "терор" “Чистильників”. Вони гучно виголошували порожні обіцянки зупинити цю "заразу" за будь-яку ціну. Але після завершення виступів швидко забували про свої слова, ігноруючи власні обіцянки. 

“Чистильники” були ідеальною ширмою. Коли політичного опонента знаходили з перерізаним горлом або понівеченим обличчям у підворітті, преса одразу кричала про «напад на ґрунті ненависті». Політики публічно висловлювали співчуття родинам загиблих, кусаючи губи перед камерами, а вечорами через підставні фонди переказували чергові кошти на рахунки злочинного угруповання. 

Тепер я зрозумів масштаб трагедії. Ця банда ніколи не була просто зборищем фанатиків. Вона слугувала департаментом зі спеціальними завданнями для міської еліти. І зараз, коли хтось із цих колишніх замовників вирішив піднятись ще вище по сходах влади, він узявся знищувати всіх, хто пам’ятав справжній присмак тих грошей. 

Міллер, Ред, Кросс, Беннетт... усі вони були або свідками, або безпосередніми учасниками тих «замовлень».

Я провів пальцем по фотографії Іві. Вона знає надто багато і, на відміну від мене, ніколи не була зв’язана ані присягою, ані страхом перед керівництвом. Її чесність — це те, що не дозволить їй мовчати, але водночас може зробити її наступною ціллю.

«Америка для американців», — так звучав головний маніфест «Чистильників». Вони проповідували чистоту крові, білу націю, жорстоко вбиваючи тих, кого називали «брудом» і «чужинцями». Іронічно, що ті, хто виписував їм чеки, належали до етнічних меншин.

Я розглядав їхні прізвища й обличчя на пожовклих газетних вирізках. Це були нащадки іммігрантів. Члени міської ради з іспаномовних кварталів, впливові представники азійських діаспор, політики зі східноєвропейським чи близькосхідним корінням. Ті самі люди, які перед камерами найголосніше говорили про утиски та закликали захищати свої громади.

Правда виявилася настільки брудною, що від неї хотілося вимити руки з милом. Гроші та влада не мають національності.

Ці так звані етнічні політики використовували радикалів, наче агресивних псів, натравлюючи їх на своїх конкурентів. Вони потай фінансували терор проти власного народу, щоб тримати його у страху, усувати опонентів і при цьому здобувати політичні дивіденди та мільйонні прибутки.

Уся ідеологія так званих «Чистильників» була нічим іншим, як вигаданою фікцією. Ретельно продуманим, хоча й кривавим, бізнес-планом. Фанатики вбивали, сліпо вірячи в ідею, навіть не здогадуючись, що насправді були лише найнятими маріонетками, які служили тим, кого самі ж вважали своїми заклятими ворогами.