"Каселона". Шалений рейс

***

Мік розплющив очі і ривком сів. Голі стіни, вузьке ліжко, розкладний стіл, гігієна в кутку, допотопний екран… По всьому тілу пройшлося тремтіння. На мить здалося, що це і є те «затишне місце» на Оніксі-3, яким його регулярно лякають останній рік. Але постільна білизна була своєю – звичною, домашньою, пахла знайомим кондиціонером, і страх потроху відступив, дозволивши пам’яті розставити все по місцях.

Це не колонія для неповнолітніх, а звичайна «маршрутка» з мізерним інтер’єром. Боятися нічого. Точніше, боятися буде нічого, коли система Онікса залишиться позаду. А доти треба вірити в удачу. Чесно кажучи, вона Вовкам ніколи особливо не сприяла, але раптом заради різноманіття в теперішній ситуації зробить виняток?

Після дії паралізатора гула голова. Мік потер лоб і оббіг каюту поглядом, розшукуючи свої речі. Все, як він залишив, навіть скинуті шкарпетки валялися під ногами.

«Сондарс», як зазвичай, лежав у кишені рюкзака. Мік проковтнув велику пігулку в солодкій оболонці, кинув у рот м’ятну жуйку і подумав, що якби валеріана справді могла позбавити половини існуючих хвороб (так запевняв батько), фармацевтичні компанії розорилися б.

Як не дивно, знайомий смак приніс полегшення.

Мік умився, помилувався своєю блідою фізіономією, що нечасто бачила сонця, натягнув кепку, в якій почувався на кілька років дорослішим, і жестом, що в’ївся в підсвідомість, схопив прадавню комп’ютерну мишку, напевно сконструйовану в епоху динозаврів.

– Що ж, шановна «Заро», діалог у нас не вдався, – посміхнувся, передчуваючи випробування нової ідеї. – Ти у нас обережна. Ну добре, рушимо іншим шляхом. Не вийшло поганим – зробимо по-доброму. Створи новий обліковий запис із правами «гостя». Чудово. А тепер пусти мене в галанет інкогніто. Що означає: «Необхідний дозвіл адміна»?! Ми з тобою це вже проходили! Я не вимагаю доступу до управління! Мені просто треба зайти на… Та ти знущаєшся?!

«У вас залишилася одна спроба несанкціонованого доступу. Бажаєте використати її зараз?» – горіло на екрані.

Мік зло опустив кулак на антикварну клавіатуру, і кілька клавіш, не витримавши удару, розлетілися по підлозі.

– Я лише хочу глянути пошту, не показуючи свої дані!

«Чому?» – надійшла відповідь.

– Бо за мною стежать! Уряду Онікса цікава моя персона! Я ж малолітній злочинець! Що, не знала? Допоможи мені!

«Зара» люб’язно запропонувала записати його на курси управління гнівом або на онлайн-консультацію до отоларинголога.

– І в чому тут зв’язок, тупа машино?!

«Крик означає або нервову напругу, або проблеми зі слухом», – прочитав Мік, і в той же момент зненавидів «Зірницю» ще сильніше, ніж «НадОніксіну» – державну базу даних, яку він торік надумав зламати через дурість і зумів зламати з волі випадку.

Це принесло дві хвилини радості від усвідомлення власної крутості та нескінченні неприємності, тому що «НадОніксіна» вирахувала його одразу. Сам собою цей гріх був дрібним, тягнув максимум на хуліганство і штраф, але в поєднанні з тим, у що вляпалася Міра, і з тим, що мало не повісили на батька, навело правоохоронні органи на серйозні підозри.

Пояснити, що це сталося випадково, Мік не зумів. Він би й сам не повірив у таке сміховинне виправдання. Тим паче, якби під нього почали копати по-справжньому, спливла б не тільки дитяча витівка в галанеті.

Ретельно сховані спогади заворушились як змії у темряві. Скільки йому було? Дванадцять чи тринадцять? Темне підворіття, чоловік із дошки «Їх розшукує поліція», труп незнайомої дівчини, ніж та посмішка… Тоді Мік уперше зрозумів, що не такий, як однолітки. Що якщо викластися на повну, можна вирішити будь-яке завдання. Що вік і сила не мають значення – важливі точність, логіка та потрібний момент.

І що справжнє вбивство відрізняється від кіношного хоча б тим, що після нього неможливо оговтатися навіть через роки.

Тому доводилося тікати. На словах – заради сестри, та насправді Мік знав: коли він досягне повноліття і його біометричні дані потраплять до загальнонаціональної «дорослої» бази, шансів залишити Онікс за власним бажанням у нього вже не буде.

***

Сем здався тієї миті, коли почув суму штрафу за непристойну поведінку, хамство представнику влади Онікса, дискримінацію та… Він обірвав швидку промову інспектора космопорту, так і не дізнавшись, у чому ще завинив. Не мало сенсу докопуватися до істини. І без того зрозуміло: Нікал серйозно вирішив засватати нібито племінницю «Каселоні» і скористається для цього як законними, так і незаконними методами. Наприклад, нібито випадково обмовиться, що чоловік у формі службовця космопорту – його шкільний товариш, за сумісництвом – «хрещений» незабутньої Алесани, і лише від нього залежить, чи покине корабель планету, чи залишиться в системі на невизначений термін.

– Ти дуже засмутишся, Ніку, якщо на шляху до Аріадни твоя Сана вийде погуляти у відкритий космос?

У відповідь на це запитання, вимовлене втомленим тоном зневіреного мерзотника, торговець зомлів, а інспектор почав набирати поліцію, тому що «прозвучала погроза вбивством».

«Клята планета!» – Сем майже відчув, як на руках застібаються кайданки. Знову бюрократія… Ні, годі. За тиждень бездіяльності Онікс зжере набагато більше нервів, ніж кей-мерзота, яка, до того ж, має крихітний шанс виявитися людиною.

– «Заро», типовий договір найму. – Тієї миті він ненавидів себе за слабкість. – І перевір, чи випустять нас із цієї діри, якщо медик та технік – одна особа.

– Випустять! – радісно сповістив Нікал, миттю отямившись. – Я вже питав. Сано, дитинко, попрощайся з дядечком. Поводься добре, не забувай їсти вчасно. І слухайся Олександра Райса, люба. Тепер він – твій роботодавець і повноправний господар, хе-хе.

«Він перепризначив власника. Передав мені управління кіборгом», – якби Сем не тримав у руках дорогий планшет, де збирався поставити електронний підпис, то не стримав би кулаки.

– Гей, ти, жирне одоробло, за язиком стеж! – Зеленоволоса зараза не пропустила жодного слова. – Що ще за господар? Сано, не бійся! Старий хрін триматиметься від тебе якнайдалі, гарантую!

«Мені всього двадцять вісім, а для сімнадцятирічних я вже старий… Та й почуваюсь викопною істотою», – Сем, скривившись, передав новому члену екіпажу електронне перо і з роздратуванням зауважив, що підписи на документах трохи відрізняються. Або програма кіборга враховує такі дрібниці, як тремтіння руки, або… Неможливо! Ця штука – не людина, і не треба шукати спростування.

– Тепер останнє. – Нікал, незважаючи на розпухлу щоку, палав ентузіазмом. – Мої борги. Обнули їх.

– Тільки після того, як опиняюся поза системою Онікса. – Сем не збирався упускати можливість дрібної помсти.

Але торговець не засмутився.

– Справедливо, – кивнув і охнув, зачепивши пошкоджений зуб. – Ну, щасливої дороги. Не ображай Сану. Я тобі на пошту скинув її характеристики… Тьху ти, з тобою сам скоро з глузду з’їду! Я напишу про звички та особливості Сани. Подивишся і зрозумієш, що я дбаю про своїх друзів. І не забудь забрати її багаж. Невелика скринька, стоїть біля трапа. Ти ж не примусиш тендітну дівчину тягнути її самостійно?

Після різкого наказу Алесана Лютик цілком бадьоро потопала обживатися на новому місці.

«Замкну її до кінця поїздки, та й усе», – заспокоював себе Сем. Це ж ненадовго. Натомість інспектор схвалив заявку на зліт, і у списку кораблів космопорту напроти «Каселони» з’явилася зелена позначка.

Арістей і Міра пішли в свої каюти, і без їхніх докірливо-співчутливих поглядів дихалося вільніше. Кей-кіт зник із екранів, що теж сприятливо позначилося на загальній атмосфері.

– Вдалого відльоту, Райсе.

Сем провів інспектора і Нікала до виходу, неохоче потис обом руки.

– Сподіваюся, більше не побачимось. Щоб тебе!

Кей-кіт, що ховався під трапом, шмигнув усередину корабля, ледь не збивши огрядного торговця з ніг.

– «Заро», стеж за ним!

Угу, стеж… Камер на «Каселоні» небагато, потрапити в сліпу пляму було легко.

Кібернетична тварюка загубилася невідомо де.

– Не забудьте внести тварину категорії «кей» до митного списку, – попередив інспектор. – Якщо його виявлять під час огляду, на вас чекає…

– Штраф, я в курсі, – обірвав Сем. – На вашому Оніксі куди не плюнь, всюди хочуть здерти гроші.

– Або плата за утилізацію. Сподіваюся, ви не надумаєте говорити митникам про «кіборга» у команді? Чисто теоретично… Ні, Сана, звісно, не кіборг! Але суто теоретично вилучення, розслідування, судові витрати та подальше знищення кіборга обійдеться вам у таку суму, що ви залишитеся без штанів.

Щоб не псувати крихку «дружбу» з владою, Сем залишив цю пораду без відповіді.

– Коли знайдеш кота, не чіпай його! – прогорлав здалеку задоволений життям Нікал.

– На Оніксі вимкнення кей-тварин вважається злочином? – Сем уже готовий був очікувати від цієї підлої планети будь-що аж до захисту прав комп’ютерних мишок.

– На Оніксі утилізація кілограма кей-матерії разів у п’ять дорожча, ніж похорон людини.

«Ненавиджу Онікс», – Сем наказав «Зарі» замкнути корабель і, уважно дивлячись на всі боки, вирушив на пошуки спритної тварюки, що примудрилася проникнути на «Каселону».

Куди ж поділася ця штука? Кают-компанія, кухня, їдальня, рубка… Він міг присягнутися, що оглянув кожен закуток. Залишалися житлові каюти, машинне відділення та трюм.

Сем ледве стримався, щоб не стукнутись головою об стіну. У вантажному відсіку чекала ще одна проблема: Леві Стар – любителька шоколаду і сумнівних пропозицій.

Через турботи він зовсім про неї забув, а вона, схоже, цьому й рада. Притихла, носа з трюму не показує… Навіть у вбиральню не проситься. Залізна витримка!

– «Заро», світло!

Лампи яскраво спалахнули, висвітливши напівпорожнє приміщення. Закріплені біля стін ящики, стягнуті клейкою стрічкою коробки, кілька мішків пошти для Еніми-9, флаєр сімейки Вовка в кутку… І жодного сліду людської присутності.

«Пішла? Вартувала біля виходу, а потім вислизнула назовні?» – дивувався Сем, підбираючи обгортку від шоколадки.

Цілком можливо. Проте не завадить переглянути записи з камер біля входу, причому терміново. Він не збирався возити «зайців». Хіба що тих, кого можна викинути у вакуум без жалю.