7.3
***
– Ах ти, малий зас…
Сем влетів у рубку й осікся. Юний Вовк, як і раніше, споглядав похмуру картину Онікса-6 і не займався нічим поганим на кшталт злому бортового комп’ютера «Каселони».
– Щось сталося? – На крик обернувся Арістей, який ще не встиг покинути крісло пілота.
– Та нічого. – Сем вважав, що не треба розводити паніку завчасно. – Перевіряю дещо… Професор наш як зайшов у каюту, так і не показувався, – спала йому на думку інша кандидатура. – Він ні на що не скаржився? Може, Торн погано переносить злети?
«Або сидить десь у кутку і намагається захопити мій корабель», – Сем знав, що якщо вимовить це вголос, його вважатимуть психом, проте хтось нахабно вліз у систему, і цей «хтось» – точно не ненависний кіборг. Тобто чисто технічно злом міг іти через нього, проте Сема цікавив той, хто стояв за диверсією, а не його інструмент.
– Він казав, у нього фобія, – відвернулася від екрану Міра. – Просив снодійне.
– У кого?!
«Звідки на «Каселоні» снодійне?» – могло б звучати це питання.
– У нас, – буркнув Мік. – Я взяв у Сани в медпункті кілька таблеток «Сондарса» для професора Торна.
Перше, що зрозумів Сем, – на кораблі звідкись узявся медпункт та медикаменти. Друге: «Сана» має залишатися «Саною» як мінімум до меж цієї системи, тому доведеться на якийсь час змиритися з її існуванням. І третє: «Сондарс» – просте заспокійливе, а не снодійне. Звалити людину з ніг воно не в змозі, тому багатогодинну тишу від Родаса Торна доведеться пояснювати іншими причинами.
– Ясно… Вже вечір за часом Онікса. Йдіть краще відпочивати, а нашу «дорогу» подивитеся завтра в записі.
Брат із сестрою дружно пирхнули і повернулися до меланхолійного спостереження за зірками.
– І вам не завадило б поспати, Райсе. – Арістей увімкнув автопілот і потягнувся, хрускаючи суглобами. – Вигляд у вас стомлений.
«Можливо, відпочинеш і станеш трохи адекватнішим», – ніби говорив його уважний погляд.
– Угу. – Сем постарався утримати спокійний тон. – Міку, от заради цікавості… Тобі доводилося зламувати систему типу «Зірниця»? Хоча б на симуляторі?
– «Зірниця» стара й маразматична. – Хлопець уперто витріщався на екран. – Її не можна зламати звичайними методами. Вона тупа, тому на будь-яку спробу влізти у її код реагує параліз… агресією.
– А не звичайні методи які? – Це питання належало до першочергових.
– Якщо вдасться підмінити адміна, можна робити з нею все що завгодно.
– І як його підмінити?
– Купити «Зірницю» разом із кораблем. Встановити нову версію «Зірниці». Ну чи причепити на реального адміна бомбу й керувати системою через нього.
– Тобто…
– Кажу ж, щодо способів взаємодії система безнадійно обмежена! Як сторожовий лайс, що визнає лише одного господаря. Ваша «Зара» блокує будь-які спроби зовнішнього втручання, навіть ті, що йдуть із перевірених джерел, і відповідає паралізатором на внутрішні загрози. Звичайно, якщо її захоче зламати хтось серйозний… Уряд, наприклад, або розробник… З офіційним доступом, хай і з мінімальним, розумієте? Ха-ха-ха, я якось бачив теорію, що можна проломити стіну і врізатися прямо в кабелі, але це повна фігня, міф для чайни… Що?.. Дядьку, я з тобою розмовляю, між іншим!
Сем вискочив із рубки і помчав до сходів, сподіваючись, що здогад неправильний. Ледь торкаючись ногами сходинок, злетів униз, до пасажирських кают. Згадав, що гадки не має, яку з них зайняв професор, і повернувся до камери, що блимала в кутку, – як не дивно, зараз вона працювала, хоча вночі, пам’ятається, не подавала ознак життя, Сем навіть відмітив її у списку на ремонт.
– «Заро», відчини двері Родаса Торна, – наказав, потай бажаючи, щоб припущення провалилося. Краще нехай станеться черговий конфуз, ніж…
– Команду виконати неможливо. Двері заблоковано.
…ніж це.
– «Заро», що ще заблоковано?
«Бортова система «Зірниця», – напрошувалася відповідь.
– Усі системи в нормі. Запустити самодіагностику?
Тільки двері однієї-єдиної каюти? Що за маячня?!
– Як це відбулося?!
– Точний порядок дій встановити неможливо. Ймовірно, за допомогою залізної труби, вставленої в ручку дверей таким чином, що…
– Досить.
«Торн замкнувся зсередини?» – до Сема почало доходити, що комп’ютерні технології тут взагалі ні до чого.
– Чи відбулися зміни маршруту? – про всяк випадок уточнив він.
Комп’ютер запевнив, що ні, і Сем зневірився вловити логіку цієї нової реальності.
– Що сталося, капітане?
Те, що кіборг спостерігає за метаннями власника корабля крізь прочинені двері своєї каюти, Сем помітив відразу, але зараз була не та ситуація, щоб злитися на бездушну залізяку.
– Неси лазерний різак. Він лежить у ящику біля…
– Ваша застаріла модель важить тридцять два кілограми, капітане.
– Твої імпланти здатні утримувати вдесятеро більшу вагу!
– Травмований хребет Алесани Лютик не дозволяє їй піднімати нічого, важчого за гайковий ключ.
– Тоді якого біса вона забула на цьому кораблі? Гайда в підсобку і тягни різак!
Сана розсміялась і схилила голову до правого плеча, дивлячись на Сема з погано прихованою цікавістю:
– Упевнена, Алесана вже бігла б у трюм, капітане. Зірвала б спину, аби не йти на конфлікт. Дурна вона, правда ж? Чи правильна? В будь-якому разі їй пощастило, що вона має мене.
– Це наказ!
– Ой, зовсім не смішно! Може, сходити у вантажний відсік, щоб ти ще більше заплутався? Чи вчинимо простіше?
Сем завмер, спостерігаючи за нею із прихованим азартом. Вона підкориться. Не зможе не підкоритися!
– Капітане, ти готовий ризикнути здоров’ям дівчини, щоб довести свою правду?
– У бляшанок є здоров’я? Оце новина!
Сміх дзвіночками пронісся коридором.
– Впертий… Гаразд, я полегшу тобі завдання.
Сем прогледів швидкий рух Сани. Він лише знав: в одну мить вона стояла на відстані кількох метрів, а потім потворна туфля з квадратним носком врізалася в електронний замок на дверях найближчої до нього каюти, геть-чисто його зірвавши і залишивши на металі помітну вм’ятину.
– Тепер «Зара» не стукне нас паралізатором під час злому. – Сана вказала на обірвані дроти. – Далі – хід техніки та сильних чоловічих рук. А поки ти вигадуєш чергову фантазію про те, що я таке, сходжу за інструментами. Лазерний різак йому подавай, ха-ха! Мабуть, такий бравий капітан, як ти, цвяхи бластером забиває?
Якби Сем міг дозволити собі розкіш схопитися за голову і рвати волосся у відчаї, він би так і зробив. Вигадати, що вона таке? Без проблем. Нікал, щоб його живцем зжерли аліанські черв’яки, ощасливив «Каселону» некерованим кіборгом з глючною програмою імітації особистості. З цим потрібно терміново щось вирішувати. На жаль, єдиним методом, що спадав на думку, був заряд бластера.
Та на «Каселоні» ніколи не було зброї.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!