Зміст
  • Розділ 1.1. Проблеми не ходять поодинці. Перевірено
  • 1.2
  • Розділ 2.1. Попит та пропозиція. Непорозуміння додаються
  • 2.2
  • Розділ 3.1. Краса – страшна сила. В буквальному сенсі
  • 3.2
  • Розділ 4.1. Друзі вирішать будь-яку проблему. Або створять
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Таємне стає очевидним. Іноді
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1. Стати злочинцем легко. Залишитися – складніше
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Кіборги теж люди. Іноді
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Злочин – важка справа. І небезпечна
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Ксенобіологія корисна. Не всім
  • 9.2
  • 9.3
  • Розділ 10.1. «Зайці». Знайти легко, зрозуміти – складніше
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Новини бувають різними. Добрими – нечасто
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Відвертість приносить користь. І шкодить
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Інтуїція. Вірити чи ні?
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Декоративне тваринництво. Обережно – смертельно небезпечно
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Випадковості невипадкові. Особливо добре сплановані
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Сила проти хитрощів. Перемагає випадок
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Страх надає сил. І рятує
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Пункт призначення. Впізнати нескладно, повірити важче
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Люди зі зброєю. Демонстрація і застосування
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Лови на живця. Примітка: це боляче
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Дивовижна природа. Головне – не стати її частиною
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Приховане. Знайти – чи забути?
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Причини та наслідки. Або ж побічний ефект
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Лайси та люди. Природа любить пожартувати
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Велика політика. Бруд надається за замовчуванням
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Лайси всеїдні. І перебірливі
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Помилки, звершення… І їхня ціна
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Нечесний обмін. Образи гарантовано
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Розрахунок. Головне – не продешевити
  • 29.2
  • Розділ 30.1. Правда важлива. Брехня корисніша
  • 30.2
  • 30.3
  • Розділ 31.1. Кожен заслуговує на шанс. Не кожний його помічає
  • 31.2
  • 31.3
  • Розділ 32.1. Люди, бляшанки, Райс. Викреслити зайве
  • 32.2
  • 32.3
  • 6.3

    ***

    Ні в галамаркет, ні в продуктову забігайлівку по сусідству з космопортом Сем не потрапив. Рекламне повідомлення: «Консерви зі складу, оптові ціни, доставка безплатна» спіткало його в момент підписання договору на перевезення льодовикової води.

    – Чули про них?

    Кур’єр охоче підтвердив, що фірма маленька, але солідна, зі своїми працює чесно.

    – Зі «своїми»? Тобто не зі мною?

    Як з’ясувалося, віднедавна Олександр Райс на Оніксі теж «свій» – за нього замовив слівце Товстун Нік.

    – Угу, Нікал. Найкращий друг і ворог. Може, ви і його «племінницю» знаєте?

    П’ять хвилин швидкої мови – і Сем вкотре відчув, що вуха ось-ось відвиснуть під вагою локшини, яка на них навалилася. Створювалося враження, ніби вся система твердо впевнена: Алесана Лютик – справжнє янголятко із тяжкою долею. Розумниця, красуня… Якби не її… кхм, особливість – мрія будь-якого чоловіка!

    – А імпланти чимось заважають? У розвинених світах кіберінтим процвітає, і це нікого не бентежить.

    Йому пояснили, що інтим – це одне, а до дружини на сучасному Оніксі зовсім інші вимоги. Стовідсоткове здоров’я, наприклад. Жодних злочинних зв’язків у минулому. Освіта, якою не соромно заробляти на життя. Ну і характер: або бойова молодиця, що тягтиме сім’ю на своїх плечах, або слухняна лялька без власної думки. Мода на таких, уявіть собі. А бідолаха Сана, як-то кажуть, ні риба, ні м’ясо. Як об’єкт захоплення – можливий варіант, але для побуту вона не годиться.

    – Ясно. Мила планета.

    Відчуваючи, що в глибині душі він готовий поспівчувати знедоленому кіборгу, Сем спровадив кур’єра. На щастя, довго роздумувати на тему кей-матерії та людських доль не було часу.

    Високий плечистий чоловік, обличчя якого приховувала кучерява борода з сивиною, чекав біля трапа, тримаючи напоготові ідентифікаційну картку.

    – Професор Торн? «Заро», впусти пасажира. Ви без багажу?

    – Omnia mea mecum porto.

    – Справді? – Сему здалося, ця людина намагається його вколоти. – Ну, носіть. Тільки врахуйте, що «Каселона» – не туристичний лайнер, зубну щітку, халат і капці ми не даємо. У нас самообслуговування. Їжа з автомата, прибирати за собою доведеться самостійно. Ще не передумали?

    – До Онікса-10 тиждень шляху. Перетерплю.

    Сем знизав плечима і відійшов, залишивши пасажира на самоті і сподіваючись, що Торн ще пожалкує, що не вибрав інший транспорт.

    За наступні кілька годин з’явилося більше повідомлень із пропозиціями щодо доставки. Трюм поступово заповнився, список клієнтів збільшився. Незабаром привезли консерви та заморожені продукти (навіть із бонусом – постачальник додав зайвий пластиковий контейнер зі словами: «Чисто по дружбі, Райсе!»), прибули величезні ящики з «Променистого Онікса», на борт ледь не заскочив кей-пес із сусіднього транспортника.

    До полудня Сем втомився настільки, що з радістю наплював би і на справи, і на пасажирів, і на чортову планету. Але доводилося крутитись.

    – «Заро», нагадай-но, де в нас тепловізор?

    Бортовий комп’ютер сухо повідомив, що прилад зламався минулого року, а тому шукати Леві Стар, яка, ймовірно, ховається на кораблі, доведеться самотужки.

    – Можеш знайти кей-кота? – Хоч у цьому не хотілося витрачати сили.

    «Зара» могла все, але чи то кей-кіт гуляв поза «Каселоною», чи то його було вимкнено.

    – Ну добре… Транслюй мене на динаміки вантажного відсіку.

    Почуваючись мисливцем за привидами і підозрюючи, що якщо сімейка Вовка почує його проникливу промову, клопоту додасться, Сем не надто ввічливо запевнив Леві, що не збирається відмикати трюм як мінімум тиждень, тож якщо вона не планує перетворитися на мумію, нехай виходить, поки є шанс. Він навіть готовий подумати і не гнати її з корабля мітлою.

    Жодного відгуку.

    – «Заро», давай ще раз зовнішні камери. Всі.

    Згаявши півтори години, Сем зрозумів, що на «Каселоні» коїться якась чортівня.

    З трапу Леві не сходила, проте на віддалі між іншими кораблями кілька разів майнула нечітка постать. Невже дівчина втекла через вантажний відсік? Але він відкривався тільки під наглядом власника корабля.

    Камери там слабенькі, і все ж одна з них уловила підозрілу тінь, надто розмиту і швидку як для людини. Сем списав це на несправності техніки. Так було спокійніше.

    – Чотирнадцята нуль-нуль, – нагадала «Зара». – Година до відльоту.

    «Всього година… Сподіваюся, за цей час сюрпризів не буде», – Сем згадав, що не їв зранку, і вирушив на кухню видобути з тамтешнього автомата трохи помиїв, що видаються рекламою за їжу.

    На столі знайшовся нарізаний товстими скибками хліб (справжній: свіжий і запашний), розігріті котлети (зі шматочками цибулі та часнику, а не присипані приправою), салат із огірків (не сушених) та чай із нерозчинними чайними листочками й апельсиновою кіркою.

    – І хто ж тут постарався?

    «Зара» продемонструвала недавній запис.

    Біля плити господарювала Сана. Так, ота розумниця-тихоня, якій належало сидіти в каюті і носа не показувати! Або Сем неточно сформулював наказ, або…

    На якусь мить йому стало соромно. У голові оселилася невпевнена думка: «А раптом?».

    Раптом все не так, як здавалося на перший погляд?

    Раптом він схибив?

    Раптом у «Барахолці Ніка» був зовсім інший кіборг?

    Щоб прогнати непотрібні роздуми, Сем кинув у рот шматочок огірка і, не втримавшись, відламав хліб. Відразу ж засоромився і відійшов, але його все ж спіймали на гарячому.

    – Дядьку, а руки помити? – Напрочуд привітна Міра схопила тарілки і понесла до маленької їдальні, яку Сем раніше майже не використовував. Звідки долинали радісні голоси. Аж надто радісні! – Ти весь у пилюці! Спочатку почисться, а потім приходь.

    Він відвернувся і натиснув на кнопку автомата. Хоч би як смачно пахли котлети, та сидіти за одним столом із кей-мерзотою Сем не збирався. Навіть якщо це ймовірна кей-мерзота.

    Через підробку, що прикидалася людиною, він втратив усе. Сім’я, робота, друзі… У нього було звичайне життя, яке зруйнував мертвяк із програмою замість мізків. І той, хто ним керував, звісно. Той, хто використовував бездушні бляшанки так само легко, як і людей.

    «Дай мені привід, тварюко, і тоді подивимося, чи конструктори навчили тебе дихати вакуумом», – Сем проковтнув огидну кашу з дешевими ароматизаторами і посміхнувся.

    Рейс ще не почавсь, а йому вже хотілося, щоб ця поїздка закінчилася.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.