"Каселона". Шалений рейс

***

/«Каселона»/

Професор лежав на підлозі, неприродно закинувши голову і стискаючи в руках планшет. Біля нього валявся невеликий лазерний різак зі спустошеною батареєю. Шматок підлоги за головою Торна було відірвано, звідти виглядав пучок дротів – на перший погляд непошкоджених.

«Оголені нерви корабля», – як сказав би поет.

«Цей тупень побоявся слабесенького паралізатора і зробив із себе пріоритетну загрозу, намагаючись підключитися через кабель?» – як висловилася Сана.

– Тільки небіжчика мені не вистачало! – сердито вигукнув Сем, наплювавши на те, що для сім’ї Вовка (куди ж без них?) це стане ще одним пунктом не на його користь.

І дізнався, що Родас Торн цілком живий, хоч і непритомний. Удар електрошокера, яким захистилася система, позбавив його свідомості на невизначений час.

– «Заро», поясни.

– Припинено злісне порушення правил та спробу злому. Подробиці занесено до протоколу безпеки. Звіт заплановано на дев’яту десять.

– Тобто до ранку ти збиралася мовчати? – Але сперечатися з бортовим комп’ютером не мало сенсу.

Сана притягла ноші і збентежено попросила Арістея допомогти з транспортуванням. Звичайно ж, Вовк врятував дівчину від фізичної праці – покликав до справи Сема.

Важив професор чимало, проте той факт, що до нош додавалися і коліщатка, і слабкий гравімотор, відкрився лише після доставки пацієнта у медичний відсік.

– Медик із ліцензією, так? – Чомусь Сему подобалося знаходити вади кіборга. – Медик!

Ось тільки інші пояснили некомпетентність стресом і почали заспокоювати бідолаху Алесану, у якої з’явився справжній пацієнт.

– «Зара» справді може вдарити струмом? – Мік хвостиком ходив за дорослими, явно перебуваючи під сильним враженням. – А якщо полізти до плат чи процесора?

– Вб’є, – відрізав Сем, запідозривши, що Торн ненабагато випередив молодого Вовка на шляху кіберзлочинів.

– А…

– А щоб тобі не кортіло лізти, куди не просять, я перемкну захист у бойовий режим. Дуже сподіваюся, що мені не доведеться збирати твої пальці по всій панелі управління, але якщо ти раптом надумаєш спробувати, врахуй: зберігати їх ніде, а на біопротезування у твого батька немає грошей.

Мік беззвучно заворушив губами і нарешті відчепився. Сем сподівався, у хлопця вистачить розуму не робити дурниць хоч би до Онікса-10. А якщо ні… Що ж, як показала практика, юний Вовк не має медичних протипоказань до паралізатора. Головне – тримати Міка подалі від інструментів. Зубами ж він стіну не прогризе? Принаймні це займе понад тиждень.

– Професор розпитував про «Зару». – Міра підловила момент, щоб зачепити теж. – Мік же місцева «зірка», світило хакерства, дурень безмозкий! Він із серйозною пикою заявив, начебто для такого дрантя, як «Каселона», достатньо врізатись у кабель, і паралізатор не дістане. Ба більше, підключений прилад система вважатиме своєю частиною і не блокуватиме як потенційну загрозу.

– І Торн повірив? – здивувався Сем. – Він же сам працює у сфері кіберпротезування і має знати основи.

– Основи чого? – вищирилася Міра, ставши схожою на шалену білку з мультфільму про ядерну катастрофу. – Космопалеонтології? Чи де ще можна почитати про «Зірницю»? В Галапедії пишуть, що її було розроблено сто років тому для якихось божевільних конспірологів з Інтоени, але вони не заплатили, тож «Зару» трохи підмалювали й почали продавати як звичайну операційну систему, причому дуже дешево і з уточненням, що розробник не несе відповідальності взагалі ні за що. Останнє вагоме оновлення вийшло тридцять років тому, хоча дрібні доповнення компанія продукує справно і навіть анонсувала ювілейний пакет цього року. Наче це взагалі комусь потрібно! Одним словом, «Зірниця» – минуле століття в буквальному сенсі! Для професора сучасної кібернетики вона десь на рівні парового двигуна: от наче й просто, а вбити може, якщо не знаєш, як підступитись. І для Міка теж, але він ніколи не визнає, що чогось не вміє! Вічно йому треба влізти не в своє діло!

– Дивуюсь, як йому вдалося дожити до своїх років, – підтакнув Сем, вражений нечуваним досі красномовством дівчини, що процитувала галанет на одному подиху, ще й проілюструвала все виразною жестикуляцією. – Пропоную перемир’я і взаємний нейтралітет.

– Ти Шустрика вбив, дядьку! – Зеленоволоса бестія миттю повернулася до ворожнечі. – Яке, до біса, перемир’я?!

– Який, до біса, Шустрик? – Чого Сем точно не очікував, то це звинувачень у вбивстві, причому жертвою був не клятий кіборг.

Міра недовірливо примружилася:

– Мій пупсик! Він не відповідає!

– Твій наречений? – Слово честі, Сем мало розумів сучасну молодь.

– Кей-кіт! Великий! Пухнастий! Білий! Він не реагує на пульт!

«От і чудово», – але довелося скорчити співчутливу міну і запевнити: зникнення Шустрика – прикра таємниця, а не жорстокий злочин.

– У космопорту по сусідству стояв транспортник, там був кей-пес. Може, його нацькували на твого кей-кота? – Чим не правдоподібне припущення?

– Покидьки!

Сем залишив Міру в глибокій печалі, обмінявся розуміючими поглядами з її батьком і, стиснувши зуби, потопав до медпункту. Хай там як, а з неприємною залізякою доведеться перетинатися. Треба терпіти.

***

– «Заро», коли Торна стукнуло шокером?

Система запевнила, що три години тому.

«І він досі не отямився? Справа серйозніша, ніж я думав», – Сем зупинився на сходах, даючи собі час усе обміркувати.

– «Заро», Родас Торн вніс якісь зміни до системи?

– Ні.

– Точно?!

– Так.

На жаль, це ще був не кінець.

– «Заро», в тебе вносили зміни за останні три-чотири години?

– Ні. Запустити діагностику та виправлення можливих несправностей?

– Не треба! – Сем стукнув кулаком у стіну. – Часом ти по-справжньому тупенька. Гаразд, нумо спочатку. До тебе підключали зовнішні носії?

Ствердна відповідь однаково і радувала, і турбувала.

– Планшет марки «Сігма-9091»?

І знову «Так».

– З нього щось копіювали на твій жорсткий диск?

– Ні.

Сем трохи збадьорився. Піднявся поверхом вище, штовхнув двері в медпункт і наказав собі не називати кіборга «бляшанкою».

– Мені здається, це щось наче кома, – приголомшила Сана, не піднімаючи очей від товстої інструкції до примітивного біоконтролера.

– Ліцензія підказує чи медичні серіали?

Вона проігнорувала випад:

– Дізнайся, скільки вольт йому дісталося, капітане. Я не фахівчиня, але, на мою думку, електрошокери «Зари» зовсім слабкі, спрямовані на відлякування.

Сем усе ще не звик до того, що це приміщення, куди він запихав речі «про всяк випадок, хай буде на майбутнє», тепер вичищене до блиску і пахне не пилюкою, а чимось ледь уловимим, що асоціюється не стільки з лікарнями, скільки з аптеками. Стійкий характерний запах… Не неприємний, а ніби постійний, прив’язаний до конкретного місця. Цікаво, чи довго він вивітрюватиметься після того, як бляшанка забереться геть разом зі своїми коробками і пляшечками?

– Хочеш сказати, Торн випадково пошкодив електромережу? – скептично припустив Сем, готовий спіймати її на брехні.

– Ліцензія техніка разом зі здоровим глуздом підказують мені, що пошкодження мережі не минуло б непоміченим. Ні, тут щось інше…

Професор, обліплений сенсорами, лежав на лікарняному ліжку. Пульс, тиск, серцевий ритм… Все інше було поза межами уяви Сема.

– Ти хоч розумієш, що робиш? – запитав він, несхвально стежачи за миготінням сторінок.

– Техніка безнадійно застаріла, але я розберусь.

– Звідки взялася ця штука?

Сана кинула інструкцію на стілець, що підпирав дверцята однієї з невисоких шафок для ліків, і нарешті приділила увагу співрозмовнику.

– Ти просив кріокамеру, капітане, але її дістати нереально. Натомість списану апаратуру Нікал отримав без проблем, віддали за «Дякую» та шоколадку. Вибач, що не біосканер, на нього не вистачило кількох мільйонів галаодиниць.

– Кіборги теж коштують пристойно.

Сана відвернулась до ящика з попереджувальним написом: «Не відкривати. Небезпечно» і взяла звідти крапельницю.

– Не хочу тебе шокувати, капітане, але деякі кіборги коштують дешевше за сміття, – пробурмотіла, витягаючи кілька пляшечок і звіряючи етикетки з записами в довіднику. – Ну і нагадаю, що я не кіборг, хоча ти мені, звичайно ж, не повіриш.

Сем промовчав. Окинув поглядом медпункт (ну звідки ж тут стільки місця й куди подівся весь мотлох?), розшукуючи те, по що прийшов, і насупився:

– Де планшет Торна?

– Віддала Міку. Він тямущий хлопчина… коли не лінується, ха-ха. Якщо є можливість щось звідти дістати, Мік упорається.

«Вона думки читає?» – вразився Сем.

Клята бляшанка! Мов насміхається, випереджаючи накази!

– Хай там що, а рано чи пізно все проясниться, – з незрозумілим фаталізмом промовила Сана.

– Або отямиться Торн.

Вона похитала головою:

– Сумніваюсь. Я порадила б повернутися на Онікс-6. Професор наче й стабільний, але його стан точно не від шокера.

– Які варіанти? – забувшись, Сем на мить побачив у ній людину, і йому це зовсім не сподобалося.

– Ти ж не здивуєшся, капітане, якщо я скажу, що на «Каселоні» коїться щось дивне?

– Серед членів екіпажу є мертвяк, наприклад, – промовив він, злячись насамперед на себе. – Що може бути дивнішим?

І вийшов, бо співчуття в очах Сани збивало з пантелику.

Повернутися на Онікс-6? Не варіант. Але прискоритись не завадило б. Онікс-6 чи Онікс-10 – різниця невелика. На крижаній планеті є нормальне медичне обладнання та персонал. Для Торна це буде найкращим варіантом.