16.2
***
/«Каселона»/
Арістей Вовк падав у бездонну темну прірву. Навколо мерехтіли зірки, спалахували і гасли наднові, кружляли планети… Він розумів, що це нереально, проте здригався щоразу, коли повз проносилися вогняні комети.
Потім виник шум. Він ішов нізвідки, наростав поступово, і незабаром перетворився на нав’язливий писк незнайомих голосів. Це заважало плавати в безмежжі, змушувало прислухатися, виривало із забуття…
А ще по голові щось повзало, і неприємні дотики вкупі з фантасмагоричними видіннями розбурхували тривогу.
– Дівчино, у вас руки трясуться. Ви йому вену роздерете, – одна з фраз нарешті набула чіткості. – Коліть у м’яз або залиште все як є. Він міцний чоловік, а не балерина.
Руки торкнулося щось холодне, і Арт схопився, готовий битися з будь-якою кількістю супротивників. Пристебнуті до ніжки ліжка кайданки відкинули його на підлогу, у передпліччя встромилася голка, хтось тонко скрикнув і мазнув по щоці мокрим волоссям.
Арт зацьковано озирнувся, викликаючи в пам’яті останні події.
Їжа. Дійсно, справа в їжі. Зачиненого в каюті Даніала Каса треба було нагодувати. Арт про всяк випадок озброївся конфіскованою зброєю, «Зара» відчинила двері і…
І тепер у кайданках не злочинець.
– Що це? – Арістей видер із руки голку від шприца, до якої сам шприц чомусь не додавався. – Звідки тут… Леві?
Безсумнівно, поруч сиділа колишня напарниця – тендітна й нещасна, вона здавалася ще непомітнішою у широченній сорочці, що сповзала з плечей. В очах сльози, на шиї – пожовклий синець, пальці в крові…
– Леві! Що він тобі зробив?
Від різкого руху в голові ніби щось вибухнуло, по спині проповзли кілька неспішних крапель.
«Це моя кров», – зрозумів Арт, продираючись крізь пекучі хвилі болю.
Кас якимсь дивом звільнився (на законослухняній «Каселоні» знайшлася лише допотопна модель наручників, таку і скріпкою легко відкрити – за наявності, звісно, скріпки) і відібрав пістолет у Арістея. Той увійшов до каюти полоненого, нічого не підозрюючи, не зміг вчасно відреагувати на загрозу, втратив зброю і дістав удар руків'ям.
Кайданки, кхм… Тепер вони прикрашали зап’ястя Арта, тож ясно одне: злочинець їх відкрив, а не зламав собі пальці, щоб витягнути кисті рук. І чим же? Не інакше як силою думки, тому що з каюти, перетвореної на тюремну камеру, винесли абсолютно все, крім ліжка.
– Ти як, Арте? Обережніше… Хочеш, я вколю знеболювальне?
Леві клопотала навколо колишнього колеги, ніби забувши про озброєного чоловіка за два метри від них.
– Не треба. – Арістей, пам’ятаючи попередній досвід, повільно похитав головою. – Чому ти тут? Звідки в тебе аптечка? Що він хоче?
Даніал уважно дивився на прочинені двері і зовсім не реагував на бранців. Якби він був трохи ближче… Але Арт не дозволив собі мріяти про нездійсненне. Злочинця не дістати, та й прикута рука – не найкраща зброя проти пістолета.
– Я зробила дурість. – Леві вивчала підлогу і крутила в пальцях наповнений шприц без голки, намагаючись приховати ніяковість. – Знову… Іноді мені здається, я не здатна ні на що інше. Від мене одні проблеми. Я ніколи не виправлюся.
Від тихих слів стало сумно і гірко. Якби Арта не стримували пута, він би стиснув її плечі і сказав, що доброзичливість – не порок, і в тому, що трапилося на Оніксі-6, винні багато хто, але не офіцерка Леві Стар, на яку повісили всіх собак.
Вона – жертва, а не лиходійка. Управління поспішало прикрити свої власні оборудки з аліанцями (ті несподівано із союзників перетворилися на ворогів) і кинуло її на поталу пресі. Якби начальство не боялося за власні дупи, життя Леві не змінилося б. Ну хіба що банківський рахунок спорожнів би – на штрафи.
– Тобі просто не пощастило, – боягузлива фраза приховала справжні почуття.
– Я ціла і неушкоджена. – Леві відвернулася. – Навіть аптечку випросила… Але від мене нема користі! Я й перев’язати тебе нормально не зуміла… Руки тремтять! Мене, виявляється, нудить від крові! Мене! Медика зі справжньою ліцензією!
– Це мине, – Арт хотів запевнити її, що все буде добре, небезпека зникне, погані дні стануть минулим, але з губ зірвалася звичайна банальність. – Усе минає.
– Я – руїна… Мені вже не допоможе навіть психотерапія…
«Точно! Цьому покидьку хтось допомагає», – Арістея осяяла несподівана здогадка. Все логічно: хтось розстебнув наручники Каса і сховався у тінь, щоб чекати зручного моменту для нової диверсії.
Хтось, ха! На «Каселоні» людей небагато, причому майже за всіх Арт міг поручитися особисто.
Райс навряд чи влаштовував би складні комбінації, Торн у комі, Матіас Антес поки не отямився, Сана… Хм, про Сану Арістей не знав нічого, крім того, що вона – племінниця відомого в певних колах Нікала Лютика. На терористку ця дівчина не схожа, проте з такою ріднею, як у неї, ні в чому не можна бути впевненим.
Хто ще? Леві, Мік та Міра. Не підозрювати ж власних дітей? Та й колишня напарниця зараз тут – загнана в куток, налякана і зневірена.
Хто ж тоді? Невже Сана?
– Все буде добре. – Арт упіймав ухильний погляд Леві і знову пожалкував, що не може її втішити. – Райс вирішить проблему.
Даніал Кас вперше звернув увагу на їхню розмову і повернувся на кілька градусів, щоб бачити обох заручників.
– Райс не ідіот, – пробасив без посмішки. – Він розуміє, що сила вирішує все. Не хвилюйтеся, скоро це закінчиться.
– Упевнені, що отримаєте бажане? – Арістей знав: краще не нариватися, однак голова розколювалась, тож розумні думки з’являлися із запізненням.
– Як завжди. Розумієте, офіцере, я вмію переконувати. – Даніал змахнув пістолетом, і Леві охнула, коли яскраве «полуденне» світло відбилося на короткому дулі. – Нікому з нас не потрібні зайві проблеми.
– Тобто ваші вимоги не суперечать планам «Каселони»? – посміхнувся Арт, розуміючи абсурдність цього твердження.
– Вони у них вписуються. – Кас взагалі не здивувався. – Графік польоту зсунеться на дві доби, але ви надолужите їх пізніше.
Леві здригнулась, коли в каюту увірвалося відлуння чиїхось далеких кроків. Вона тремтіла – чи то від холоду, чи від переживань. Арістей не витримав, крадькома накинув на її голі коліна пухнастий рушник.
– Що?.. – Колишня напарниця глянула на нього з прихованим страхом.
– Ви відвезете мене на Онікс-12, – відповів Даніал Кас, хоча Леві запитувала не його. – Це ж дуже просто, чи не так?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!