"Каселона". Шалений рейс

***

/«Каселона»/

Вона дивилася невідривно. У її великих очах із густими віями навіки застиг смуток. Підфарбовані губи ніяково посміхались, але це була вимучена посмішка людини, якій зовсім не весело. Гладко зачесане волосся блищало під яскравим світлом двох сонць Онікса, відблиски грали на ґудзиках парадної форми, у вухах поблискували крихітні сережки.

Леві Стар, колишня офіцерка поліції, за сумісництвом – невезуча «зайчиха»…

– Не чули про совість, Леві?

Вона злякано глипнула і зникла. Не відійшла, не втекла, не відсунулась… Наче її вимкнули.

Справді. Вимкнули.

Сем подумки чортихнувся і скинув ноги на підлогу, сподіваючись встати хоча б силою волі. Блідо-зелені стіни попливли перед очима, ліжко хитнулося, стіл, за який він ухопився, надривно заскрипів. Ну а кіборг, що мав нахабство пофарбувати довгі патли в насичений вишневий колір, сидіти у каюті Олександра Райса і лазити у соцмережах із його комп’ютера, і бровою не повів. Тобто не повела. Не…

Трясця! Сем уже заплутався і в тому, як до неї ставитися, і в тому, ким її вважати, і в тому, як її називати.

– Вітаннячко, капітане. Поки ти не почав кричати, маю запевнити: я теж не в захваті від того, що ти прокинувся у мою зміну. Водички? Нічний горщик? Онлайн-консультацію психолога? «Зара» підготувала розцінки. Раджу не заощаджувати. Знаєш, ціна не завжди відповідає якості, але зазвичай ці поняття корелюють.

«Їй не вдасться вивести мене з рівноваги. Нізащо», – Сем збирався продемонструвати чудеса витримки.

– Зміна?.. – Він відштовхнувся від ліжка, підвівся, похитнувся і… впав назад.

– Випари краплини «Оніксідролу», що, я так розумію, призначалася хлопцю в підгузку, але впала на валізу Леві, тримали дівчину без тями понад дванадцять годин. А на тебе вилилося десять мілілітрів тої гидоти, капітане! Дивуєшся, що ми хвилювалися?

– Так, бляшанки – приклад дбайливості, – пробурмотів Сем, роблячи другу безуспішну спробу встати.

– Тільки в тих випадках, коли на кораблі коїться щось дивне, а бортовий комп’ютер підпорядковується лише капітанові, причому альтернативного управління немає, – відповіла Сана. – Хочеш професійну пораду досвідченої каліки? Не поспішай. Ти лежав двадцять годин, отож…

– Скільки?!

– Що не так? Планував побити рекорд Сплячої красуні?

Злість допомогла зібратися з силами і дошкандибати до умивальника. Залізяка не помилилася – з кожним кроком рухи справді ставали впевненішими та вільнішими.

Сем бризнув у обличчя водою і відвів погляд, не бажаючи дивитися на своє пригнічене відображення. Тіні під очима, воскова блідість, порізи на підборідді… Жалюгідне видовище.

І незвичне.

– Мені треба знати, якого біса мене поголили і, – Сем торкнувся волосся, – пофарбували?

Сана позадкувала до дверей:

– Бачу, тобі краще, капітане. Скажу іншим, що ти вже в нормі.

– Яка тварюка пофарбувала мені волосся?! – Здоровий глузд запевняв, що це – не інакше як знущання, тому терпець урвався без попереджувальних сигналів. Слабкий він був, особливо у присутності кіборгів. – «Заро», блокуй вихід!

«Ну і на що я розраховую, замикаючи себе разом із бляшанкою, для якої відірвати людині голову не важче, ніж дитині розкришити печиво?» – запитав розум, однак тої миті його думка цікавила Сема найменше.

– Емм… Не гарячкуй, капітане. Тобі треба заспокоїтись і все зважити. За той час, що ти спав, багато що сталося.

– «Каселону» захопили? – Коли загроза стосувалася корабля, Сем забував про особисті образи.

– Ні. Стривай! Сядь, дихай глибше… Не на мене! Ось, візьми свою улюблену кормосуміш із арахісом і слухай. Новини майже всі добрі.

– Майже?..

– Для «Каселони» добрі всі, але одна з них тобі не сподобається.

– І яка ж? – Сем нарешті визначився, що сильніше, ніж відправити кіборга на прогулянку у відкритий космос, він хоче дізнатися про події минулого дня, а Сана часом здатна висловлюватися влучно і лаконічно.

– Вона зовсім незначна. Такий малесенький нюансик… Облишмо це. Інші значно важливіші.

Інші можна було назвати непоганими.

По-перше, стан професора Родаса Торна залишався стабільним і, зважаючи на все, погіршуватися наче не збирався. По-друге, Леві Стар отямилася. Засоромилась, розкаялася, відчайдушно страждає і уникає людей, але біоконтролер показує, що загалом вона почувається непогано. І, по-третє, юнак із ящика та чоловік зі зброєю тепер мають імена.

– Хлопчину звуть Матіас Антес. – Сана говорила чітко і швидко, наче читала текст. Точніше, запис у пам’яті кіборга, щоб її!.. – Йому дев’ятнадцять, він єдиний син Габріеля Антеса, міністра екології системи Онікса.

– Цей «хлопчина» – твій ровесник, – не витримав Сем.

– Що за нісенітниця? – Вона так захопилася, що не помітила хитрощів.

Замість відповіді він вивів на екран ідентифікаційну картку Алесани Лютик.

– Оце часи! – дорікнув вдавано. – Навіть техніка вже сміття. Як зображаєш когось, постарайся хоч запам’ятати його вік. – Сем вказав на графу в самому низу. – Алесана Лютик, двадцять один рік. Чому ж чи розмовляєш як бабця? Чи як списана бляшанка, га?

– Алесані двадцять один, це точно. Не забувай лише, що Сані – вісім. Додавати вмієш? Разом ми прожили довге життя, капітане. Для нас сини міністрів – як сліпі кошенята. І для тебе теж, правда? Але якщо тобі подобається фантазувати, це твоє право. «Заро», покажи статті про Матіаса.

Увага Сема перемкнулася на монітор.

Матіас Антес, типовий представник «золотої молоді» Онікса. Член якихось елітних клубів, любитель вечірок, прихильник рорайнського пива, флаєрів марки «Кондор» та худорлявих блондинок. Відомий гарячою вдачею, регулярно потрапляє у скандальні історії. Остання новина з його участю сполошила весь Онікс-6, однак у ній Матіас був не безкарним хуліганом, а жертвою.

Молодого Антеса викрали дев’ять днів тому. Злочинці не вимагали викупу. Ходили чутки, що це помста його батькові, Габріелю Антесу, який за роки праці в Міністерстві екології нажив чимало ворогів. Однак злі язики стверджували, що весь галас – піар-кампанія самого Антеса. На наступних виборах той мітив у президенти і не гребував нічим на шляху до популярності.

Хай там як, а фотографії Матіаса постійно з’являлися в новинах. Канали наче змагалися, кому ж вдасться вигадати більш дурну і шокуючу теорію щодо його зникнення. За відомості про місце перебування молодого чоловіка обіцяли таку нагороду, що на екрані не поміщалися нулі. Матіаса шукали і поліція, і приватні детективи, і, по суті, кожен мешканець системи, але виявили його у ящику з «Променистого Онікса» на «Каселоні».

– Чи не надто багато збігів? – Сем гортав підібрані «Зарею» статті. – Еліанин, Леві, Родас Торн, цей хлопець, Котя та… Хто на мене напав?

– Еліанин – це інше. – Сана хмурилася, дивлячись на екран.

– Мені дали той контейнер зі словами: «Чисто по дружбі!» – розлютився Сем. – Наче бонус за те, що закупився у них!

– Не бонус. – Вона відсторонено посміхнулася. – Вони лиш попросили підвезти безплатно. «Чисто по дружбі», ха-ха. Ну а ти запхав свого пасажира в морозилку… Та він не має претензій. Головне – водою його не поливати. А чоловік, що накинувся на тебе… Я принесу обід, капітане, і покажу інфу про нього. З ним усе складніше. Це він викрав Матіаса Антеса.

– Навіщо?

– Бо ненавидить його батька. Відпочинь, я скоро повернуся. «Заро», відчини двері.

Сана вийшла, залишивши Сема приголомшено дивитися в стіну. Бортовий комп’ютер виконав наказ того, хто не мав права доступу.

Що ж діялося? Невже на додачу до всіх неприємностей «Зірницю» ще й зламали?