"Каселона". Шалений рейс

***

Підлога була нахилена під кутом, що давав змогу переміщатися, проте змушував робити це з воістину ведмежою грацією. У вентиляційній системі щось несамовито рипіло, навіваючи думки про стародавні замки та привидів. Режим освітлення збився, лампи на пасажирському ярусі блимали, а в трюмі панувала незатишна напівтемрява.

Однак ці дрібниці хвилювали Сема найменше. Тепер будь-які події для нього ділилися на «Добре, що не гірше» і «Нічого, переживемо», що допомагало зберігати здоровий глузд, незважаючи на локальний абсурд.

До першої категорії належав той факт, що «Каселона» не вибухнула, не розпалася на шматки, не булькнула в океан і не перетворилася на зім’яту купу металобрухту з людською начинкою.

Тішило і те, що майже всі пасажири відбулися синцями. Не пощастило лише Матіасу Антесу, який почав отямлюватись, але через запаморочливу аварію отримав струс мозку і тріщину ребра.

Можливо, і Торн із Касом постраждали сильніше, ніж показував біоконтролер, проте їхній стан був на совісті Сани та інформації з галанету.

Ну а категорія «Нічого, переживемо» мала більше підпунктів, і головний із них полягав у тому, що ніхто нічого не розумів.

«Зірниця» запевняла: корабель подолав третину шляху до Онікса-10, продовжує політ у звичайних умовах і прибуде до космопорту з випередженням графіка на двадцять годин. Із зовнішніх камер на екрани транслювалася картинка відкритого космосу, датчики показували, що за бортом – нескінченний Всесвіт.

Начебто все за планом. Какофонія, що супроводжувала падіння, припинилася тої миті, коли зореліт врізався в щось не настільки тверде, щоб розбити корабель. Показники приладів миттю повернулися до звичних значень, автоматичне визначення місцезнаходження клялося, що «Каселона» кілька годин як розминулася з Оніксом-12 і рухається в напрямку Онікса-11.

Проте ніхто й нікуди не рухався.

«Прилетіли», – як сказала Міра, лежачи на купі цукерок у віддаленому кутку трюму.

«Каселона» стояла нерухомо, хай і нахилившись. Двигуни мовчали, за відкритими стулками ілюмінаторів синіло небо, вдалині пливли сліпучо-білі хмари.

Якби не цифри на приладах, Сем міг би вирішити, що на кораблі розлився «Оніксідрол» і всі відключилися до приземлення на Оніксі-10. Щоправда, кут, під яким нахилився зореліт, суперечив ідеально рівним майданчикам космопорту. З іншого боку, невдала посадка цілком відповідала стилю автопілота.

– «Заро», очисти екран! – Сем був у рубці разом із Арістеєм, що люто клацав усіма підряд тумблерами, намагаючись зрозуміти, що ж сталося. – Прибери все!

Без запевнянь комп’ютера про те, що політ досі нормальний, думати стало легше. Принаймні зникло відчуття роздвоєння особистості, на яке страждала «Каселона».

– Що тут у нас?

Вовк припинив мучити панель приладів і до максимуму відкрив стулки ілюмінаторів. Полуденне сонце висвітлило його повсякденну білу сорочку і торкнулося черевиків Сема. Друге з цього ракурсу було майже сховане за першим і губилося на його тлі.

– Те, що ви самі знаєте, Райсе. Ми в повному лайні.

Таких слів від надто стриманого Арістея Сем не очікував, хоча вони і не стали для нього сюрпризом. Якщо прилади показують одне, а очі бачать інше, то проблеми вже трапилися.

– Це справжній злом?

– Думаю, повна підміна системи. Кораблем керували дистанційно, а нам транслювали стандартні дані. Можна сказати, ми грали в симулятор польоту.

– І догралися.

Вовк із посмішкою вказав на іконку увімкненого автопілота, що блимала в куточку екрана.

– Професор Торн хакнув симулятор. Чи то боявся, що хтось почне оптимізувати курс і зрозуміє, що щось не так, чи й сам нічого не зрозумів.

– Може, він хотів заблокувати доступ до управління не для нас, а для третьої сторони, але його випередили? – припустив Сем, розглядаючи порошинки на перемикачах. – Тому Торн і з’явився в останній момент. Щось затівалося, він поспішав це припинити.

– І замість того, щоб пояснити ситуацію, як роблять цивілізовані люди, професор поліз до «Зірниці»? – у голосі Арістея чувся скептицизм. – Вистачило б одного анонімного дзвінка, і «Каселону» не випустили б із Онікса-6, незважаючи на заступництво Товстуна Ніка.

– Заступництво Нікала?.. Що ви маєте на увазі? Байдуже, це почекає. Згоден, законослухняні громадяни повідомляють про підозри куди треба, а не рятують світ самотужки.

Вовк відсунувся в тінь, ховаючись від подвійного сонця.

– Не факт, що Торн був законослухняним, – проговорив, мружачись.

– І не факт, що це все не його рук справа, – озвався Сем. – А ось Каса я викреслив би зі списку підозрюваних. Торн міг навмисне вколоти собі «Оніксідрол» чи щось схоже або підготувати пастку для ворогів і випадково потрапити в неї ж, але Даніал Кас – ні. Я бачив його обличчя в той момент. Він по-справжньому здивувався. І злякався.

Динамік ожив. «Зірниця» несхвальним тоном вимагала, щоб закрили стулки ілюмінаторів, оскільки корабель наближається до невеликого скупчення астероїдів. Сем наказав їй замовкнути і відключив звук. Нагадування про те, що хтось десь смикає за ниточки, гарантовано виводили з рівноваги.

– У галанеті Торна називають «адептом теорії змов», – пригадав Арістей. – Він неодноразово різко висловлювався проти політики нинішнього уряду. Не здивуюсь, якщо він не довіряє владі.

– Не довіряє настільки, що уявив себе супергероєм і кинувся самостійно рятувати мій корабель? За таким героєм психлікарня плаче. Хіба що наш професор вважає, що за всім стоїть саме Онікс… Але це ще гірше.

– Чому?

– Таке буває лише у шпигунських фільмах та у записах психіатрів.

Вовк напружено посміхнувся:

– І на Оніксі, Райсе. Звикайте до місцевих реалій.

– Гадаєте, на невідому планету нас зафутболив сам президент? Схоже, Кас стукнув вас сильніше, ніж ми вважали, – грубувато відповів Сем.

– Оніксу це під силу. – Цього разу Арістей не посміхався.

Набігла хмара, кинула на ілюмінатори тінь. Далеко у височині майнув птах – або ж якась істота, здатна літати. Сем за звичкою глянув на екран, очікуючи побачити детальну інформацію від бортового комп’ютера, і скрипнув зубами, натрапивши на чорноту.

Зараз усезнаюча «Зірниця» була абсолютно марною. Вона видавала нісенітницю, а не покази зовнішніх приладів. Як і будь-який штучний інтелект, «Зара» підкорялася тому, хто краще знав її код.

«Точніше, як будь-яка бляшанка, і не важливо, створено її корпус із металу і пластику чи з органіки», – перед внутрішнім поглядом Сема промайнув образ Сани. Здавалося б, ситуація для роздумів про неї зовсім непридатна, проте обличчя кіборга (чи ні?..) наполегливо лізло в голову.

– Мені вже не стільки цікаво, хто нас сюди привів, – раптом мовив Арістей, спостерігаючи за польотом невідомого птаха. – Головне – навіщо? Хоч убийте, Райсе, а я не розумію, на біса комусь витрачати стільки зусиль, щоб змінити наш маршрут.

– Саме наш маршрут, – підтакнув Сем. – Хіба мало кораблів курсує у цьому напрямку?

Вовк задумливо змахнув смітинку з панелі управління і забарабанив пальцями по підлокітнику свого крісла.

– Загалом мало, – сказав після деяких роздумів. – Онікс-10 – крижана планета, окупована вченими, регулярних перевезень туди нема. А трасу на Онікс-12 нещодавно закрили. Можете перевірити в галанеті, але я впевнений, що «Каселона» – виняток у звичайному транспортному ритмі системи.

– Перевірю, не сумнівайтеся. – Радувало хоча б те, що не пов’язані з польотом запити «Зара» виконувала без зволікань. – Божевілля якесь… Справді, навіщо комусь відправляти нас на заповідну планету? Адже я правильно розумію? Це Онікс-12?

Арістей кивнув:

– Я дуже хотів показати його дітям, але точно не за таких обставин.

У коридорі щось упало, й Сем мимоволі глянув на відчинені двері, за якими майнуло вишневе волосся, що дратувало його не менше, ніж шерсть лайса.

– Зате квитки купувати не доведеться, – пробурмотів, подумки готуючись або до неприємного діалогу з Саною, або до гонитви за інопланетним звірятком, якому під час останньої зустрічі страшенно сподобалася людська кров.

Запищав планшет, сповіщаючи про нове повідомлення від Коті.

«Нас зустрічають, капітане. Шестеро, всі озброєні. На мою думку, вони чекали «Каселону». І, знов-таки на мою думку, вони не збираються нас рятувати».

– Що там? – Вовк вичікувально подивилася на Сема. – Вимоги?

– Які?.. Ні. Підказка.

– Про те, що все гірше, ніж ми думаємо?

– А ви звідки знаєте?

Арістей вказав на ілюмінатор. Точніше, на пофарбований у маскувальні кольори військовий флаєр, який заходив на посадку поряд із «Каселоною».

– З нами розмовляти не збираються. Час готуватися до облоги.

– Той, хто керує кораблем, відчинить шлюз порухом пальця, – нагадав Сем.

– Але не відчиняє. Не здавайтеся завчасно. Ми їм навіщось потрібні, тож продаймося якомога дорожче.

Обличчя Вовка палало азартом і жагою боротьби. Сем похмуро подумав, що ще не ясно, де безпечніше: під прицілом бластерів чи в компанії попутників, що готові йти на ці самі бластери з голими руками. Проте вибору однаково не було.