24.2
***
/«Каселона»/
Інопланетна тварюка пошкодила замкнуту систему водопостачання. Трубу прогризла, простіше кажучи. Трюм залило водою, розсипана земля (точніше, якийсь суперпоживний субстрат) перетворилася на болото, ріст зелені прискорився, відмирання – теж. Пошта підтекла, деякі вантажі змінили місцеположення, морозильна камера поки трималася.
Від гріха подалі Сем витягнув контейнер із еліанином і вирішив замкнути його в сейфі у своїй каюті. Прикинув збитки, подумки схопився за голову… І подумав, що на деяких планетах контрабандне м’ясо лайсів цінується дуже дорого.
– «Заро», чим убивають цих монстрів? – запитав, із подивом помічаючи, що запаси шоколаду уникнули пошкоджень.
Бортовий комп’ютер відразу повідомив, що лайси Онікса-12 під захистом міжгалактичної спільноти.
– Наш лайс – не місцевий, – відрізав Сем, штурхаючи найближчу порожню бочку.
Гучна луна прокотилася вантажним відсіком, заглушивши відповідь «Зірниці».
– Вона каже, що полювати на лайсів заборонено, капітане, – як завжди, Сана не вміла мовчати. – Вони як дельфіни. Ну, символ. Їх охороняє не лише закон, а й традиції.
– А тих, на кого вони нападають, хто охороняє? Служба утилізації?
Вона зітхнула:
– Загальновідомо, що дорослі лайси у звичному середовищі неагресивні і тримаються далеко від людей.
– Угу, тримаються.
– На кораблі дитинча, – гнула своє бляшанка. – Вони поки маленькі, то зовсім дурні й часом кусаються. А той, що напав на тебе, поводився дивно… Зазвичай лайси забирають здобич відразу після полювання, але…
– Я живий? – продовжив Сем обірвану фразу.
Сана, розмазуючи підошвами бруд, обійшла купу ящиків із «Променистого Онікса» і потяглася до коробок із шоколадом.
– Він ніби грався з тобою! – заявила, нишпорячи в обгортках. – Або… Та ні, це казки…
– Або погрожував.
– Точно. Він наче демонстрував силу. Показував тобі твоє місце! Гадаєш…
– Думаю, ти говориш про лайсів надто багато як для людини, яка зовсім недавно клялася, що нічого про них не знає, – похмуро обірвав Сем. – Думаю, ти брешеш так затято, що вже й сама не відрізняєш правду від вигадки. І думаю, що Нікал тебе не обдурив. Ти працювала з ним і розуміла, який він. Йому не вдалося б дати тобі марне яйце, якби ти на це не погодилась. А ще ти добре розбираєшся в лайсах. Навіщо було це приховувати й цитувати Галапедію? Боялася, що така інформація допоможе скласти твою справжню біографію?
Сана прибрала руки від солодощів і фальшиво посміхнулася:
– Ти надто гарної думки про мене, капітане. Я не настільки розумна, щоб конкурувати із самим Товстуном Ніком.
«Сам Товстун Нік – як солідно звучить! Нехай лише з’явиться зв’язок із зовнішнім світом! Нікалу доведеться відповісти на мої запитання», – Сем сердився, бо почувався обдуреним.
Нікал – давній знайомий, із яким вони пережили непрості часи. Добродушний торгаш, чиє друге ім’я – страх. Він міг продати крем від комарів жителю крижаної планети, але коли справа набувала неприємного присмаку, миттю змотував вудки.
А тепер усі навколо говорять про зовсім іншого Нікала: холоднокровного розважливого ділка, у якого будь-яка дрібниця може приносити дохід. З ним рахується клан Сінів, його не лякає кров… Сем не вірив, що Нікал такий. Просто не вірив. Якщо сприйняти це за правду, доведеться переглянути власні спогади, а цього, звісно, дуже не хотілося.
– Вчора він був менший, капітане.
Сем ледве вирвався з-під влади пам’яті. Нікале, старий друже… У що ти вляпався?..
– Хто? – З якогось переляку він вирішив, що бляшанка має на увазі трюм.
Вона вказала на набряклі мішки з поштою.
– Він розумнішає. Вже не кидається на нас, а ховається.
Сем примружився. Хоч убийте, а він не бачив…
Не бачив нічого яскраво-жовтого, але хто сказав, що лайс хотів, щоб його помітили?
– Ох ти ж!..
– Ага. Маскується, розумник.
Один із «мішків» відокремився від інших і, полохливо перебираючи довгими лускатими лапами, шмигнув повз Сема до сходів.
– Він же виріс у півтора рази!
Сана заперечливо похитала головою:
– Не виріс, а погладшав. Пропорції його тіла жахають. Насправді лайси вельми витончені істоти, але їх зображають… Що?!
Сем не вірив, що хтось при здоровому глузді назве шерстисту кульку на курячих ніжках «витонченою», проте на той момент проблеми чужого світогляду хвилювали його найменше.
– Візьми! – Він тицьнув контейнер із еліанином Сані. – З лайсом розберемося потім, а поки що…
– Проблема не в лайсі, а в їжі!
– Я не перевіряв припаси, але…
– Поки він їв суху вермішель і шоколад, то розвивався більш-менш нормально! – І знову Сана обірвала співрозмовника. – А тепер він жере зелень і набирає вагу! Де логіка?! Має бути навпаки!
– Трави надто багато? – припустив Сем, ненав’язливо відтісняючи її від води. – Чи трава надто поживна?
– Трава?.. Та ти смієшся?.. А взагалі… Хм… З травою і справді щось не так. І з лайсами… Той, що кинувся на тебе на березі, теж був надмірно вгодованим. Думаєш, їх хтось підгодовує? Але навіщо годувати диких лайсів? Чи…
– Чи не лайсів. – Сем нарешті зумів випхати Сану з трюму. – Сховай еліанина, добре? Якщо ще й він розлялькується, стане зовсім весело.
Вона підкорилася з помітною нехіттю.
– Не лізь на рожен, капітане, – сказала ледве чутно.
– Я? Та я лише запаяю дірку в трубі, – пообіцяв Сем. – Між іншим, на «Каселоні» є посада техніка-механіка з пристойною оплатою. Нагадай-но, хто той щасливець, що отримує гроші за ніщо?
– За ті гроші, що ти мені платиш, у нормальній майстерні і скріпку не полагодять, – голос Сани віддалявся. – Не барися, ми з Арістеєм збираємось назовні. Для нього твій дозвіл має значення.
– А для тебе?
– Ми всі розуміємо, що тихо відсидітися не вдасться. Варіантів два: або підняти корабель у невідомість, або ж розібратися, що відбувається. Ми досі на планеті, тому ти явно за друге. Не бачу сенсу сперечатися, якщо наші думки збігаються. Але задля формальностей можна зобразити сценку з життя владного начальства і заляканих підлеглих. Я за начальство!
Сем усміхнувся, уявивши бляшанку на місці «заляканих підлеглих». Він не сумнівався: вона в змозі довести до нервового зриву будь-якого самодура.
«Якщо це програма імітації особистості, то розробники випередили час!» – не хотілося визнавати, що ненависний кіборг чи то не кіборг, чи вже не ненависний.
Навіщо витрачати нервові клітини на особу, з якою «Каселона» попрощається після Онікса-12? Головне – подбати, щоб це «після» наступило.
На те, щоб надійно залатати водопровід, пішло майже пів години. Ще хвилин десять Сем витратив на роздуми про пошту. Пластикові конверти не боялися бруду, але їхній зовнішній вигляд наводив на думку про смітник. Навряд чи адресат очікував таку доставку. Співпрацю з цими людьми закінчено навіки. Хіба що вдасться відчистити тисячі конвертів руками?
В плані грошей це марна трата часу, а от заради репутації постаратися не завадило б.
– Нове повідомлення, – прохрипів динамік, вириваючи Сема з роздумів.
– «Заро», з’явився галанет?!
Ні, радіти було зарано. Послання прийшло не ззовні.
«За сімсот метрів на південь стоїть тимчасовий табір. У них є якийсь вид зв’язку, троє чоловіків зі зброєю постійно на варті. Ще двоє та кіборг кожні три години обходять наше озеро широкою дугою. П’ять хвилин тому вони побачили перекинутий на берег трап, дуже здивувались і поспішили назад. Гадаю, їм і на думку не спадало, що ти повернеш управління. Пильнуй. Я спробую дізнатися про них більше. Здається, затишшя скоро закінчиться. Їм не сподобалося, що «Каселона» вирвалася з-під контролю. І Алесана не кіборг. Чесно».
Котя. Давно вона не з’являлася! Сем встиг вирішити, що їй набрид його корабель і вона вирушила в подорож планетою. А, виявляється, самотня примара і тут грає в детектива.
«Якщо вона не обманює, у нас проблеми», – та, як не дивно, Сем їй вірив.
По-перше, у Каті немає причин брехати.
По-друге, союзники на кшталт неї на дорозі не валяються.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!