"Каселона". Шалений рейс

***

/«Каселона»/

Ніч минула тихо. Сем майже повірив, що божевілля закінчилось, і приготувався до повсякденності. До відльоту треба багато що встигнути. Наприклад, перевірити, чи немає на сайті перевізників нових оголошень, і постаратися знайти клієнтів, щоб не йти з напівпустим трюмом. Нічого масштабного чи небезпечного – лише місцеві рейси. І пошта, можливо. За пошту завжди платили пристойно. Людям подобається отримувати щось матеріальне від інших людей, хай і з затримкою, смішною для епохи галанету

– Запит на перевезення пасажира. Джерело: офіційна система космопорту, – раптом здивував динамік. – Від галамаркету «Променистий Онікс» – пропозиція про транспортування цінного вантажу, за «Каселону» поручився Нікал Лютик. І приватна поштова доставка.

– Після дозволу на зліт ми стали популярні, – хмикнув Сем, подумки викреслюючи один із пунктів недавнього плану. – Пасажиру відмовити, з вантажем розберуся сам. Якщо пощастить, ми завантажимось без особливих зусиль.

Він встиг дійти до шлюзу, коли система знову ожила:

– Запит державний, відхилити неможливо.

– Якого ді… – почав обурюватися Сем, але на планшеті, який він незмінно тягав із собою, спалахнув екран.

Емблема Служби Держбезпеки, десятки солідних печаток… Якби Сем був вразливою персоною, він би закотив очі і спробував себе ущипнути.

Такого просто не могло статися. Крихітні зорельоти («космомаршрутки», як їх називали в побуті) на кшталт «Каселони» не вважалися транспортом, придатним для важливих людей. Ну а те, що Родас Торн, доктор біокібернетичних наук, професор Кафедри антропобіокібернетики Університету Рорайни, член Національної Академії наук Онікса тощо на п’яти сторінках дрібним шрифтом був непростою особистістю, навіть не обговорювалося.

– Ще один фейк? – Після «технікомедика», наданого Нікалом, Сем не вірив жодному місцевому документу.

Ідентифікаційна картка разом із інформацією з галанету стверджували протилежне. Родас Торн – дуже відома публічна особа, світило сучасної науки, чоловік нової міністерки економіки Онікса.

Нехай Сем і вважав, що за бажання підробити можна все, у цьому разі інформація здавалася достеменною, і це ще більше насторожувало. Чоловіки міністерок не пересуваються «маршрутками». У їхньому розпорядженні якщо не особисті зорельоти, то урядовий транспорт чи комфортабельні лайнери. Але інформаційний блок «Каселони» стверджував, що у списку додалося пасажирів, і вдіяти з цим Сем нічого не міг.

– Разом із Вовками – четверо… І дві кей-гидоти. Весела буде поїздка, «Заро»?

Бортовий комп’ютер не міг відповідати на риторичні питання. Натомість він запропонував запланувати час вильоту.

– Серйозно, «Заро»? У мене лишилося на це право?

Як з’ясувалося, лишилось. Космопорт давав «вікно» між третьою та п’ятою годинами дня. Вибирай будь-який зручний момент – хоч третю нуль одну, хоч четверту тридцять – з пів годинним запасом часу на можливі непередбачені затримки під час зльоту.

– Чудово. Став на третю. Може, поїдемо без професора.

«Зара» педантично повідомила, що професор уже близько і ступить на борт менше ніж за п’ятнадцять хвилин.

– А я йду прямо зараз. Скільки там? Вже сьома… Поки поповню запаси і розберуся з митницею, буде одинадцята. Нехай чекає. І… За останні дванадцять годин хтось покидав корабель?

Система запевняла, що ні, швидкий перегляд записів із камер біля шлюзу це підтвердив. Отже, Леві все ще на «Каселоні»? І де ж, скажіть на милість? Зореліт не настільки великий, щоб на ньому могла сховатися людина. З іншого боку, кей-кіт теж кудись зник… Після повернення доведеться перевірити кожен відсік і знайти лазівку.

– Доставили посилку. Вимагають підтвердження отримання.

Сем знову невдоволено глянув на годинник. Хвилини бігли швидше, ніж він сподівався.

– Розблокуй вантажний відсік. З поштою тяганини не буде. За це я її і люблю: все відсортовано, запаковано, підписано та опечатано. Ніхто потім не поскаржиться, як минулого разу, що в ящику проколупали дірку і витягли підроблені джинси преміум-класу.

Якби Сем вірив у надприродну маячню, він би міг сказати, що в шумі динаміка пролунав знущальний сміх, але насправді це просто барахлила техніка. Треба викроїти вільну хвилинку і зайнятися ремонтом.

Сонця Онікса, піднімаючись, немилосердно сліпили очі, легкий вітер здіймав тонкий, майже непомітний пил, і тому постійно хотілося чхати.

На виході з вантажного відсіку Сему довелося зупинитись, щоб звикнути до денного світла.

«Здається, наврочив», – зітхнув він, коли картинка набула чіткості.

Передчуття не підвело: платформа з вантажем, що стояла перед «Каселоною», насторожувала, та й худющий чоловік у формі з емблемою місцевої служби доставки, що тупцював поряд, теж не викликав довіри. Він помітно поспішав: нервово смикав пом’яті накладні, поглядав на сонця, гриз звичайну авторучку… Чи то запізнювався в наступний пункт призначення, чи прагнув якнайшвидше збути з рук шість чорних металевих бочок, «прикрашених» помаранчевим написом: «Небезпечно! Не відкривати».

– Це що? – Сем на мить подумав, що кур’єр помилився зорельотом. – Вибачте, та я нічого такого не замовляв.

– П-посилка. Т-терміново. Ш-шістсот літрів води з л-льодовика Оніксини Великої, розташованого н-на Оніксі-1. Мають і-історичне значення, н-не обкладаються м-митом.

Він що, боявся до заїкання?!

– На них черепи намальовано!

– Задля безпеки воду марковано хімічними речовинами середньої т-токсичності. В-випадкове с-споживання в їжу спричиняє симптоми, с-схожі на отруєння м-миш’яком. Тара г-герметична. Випари не шкідливі.

– Задля безпеки шукайте іншого перевізника! – розлютився Сем, якому зовсім не хотілось застрягти в космосі з отрутою на борту.

Чоловік із доставки винувато посміхнувся і сховав очі під козирком форменої кепки.

– Р-розумію, – його тьмяний голос став зовсім тихим І ще більше зляканим. – Усі відмовляються. Але вам уже переказали гроші на рахунок. Не хочете перевірити?

Сем глянув на планшет.

– Там часом не трупи? – Сума на екрані зовсім не збігалася зі звичайними тарифами. – Чи не простіше купити власний корабель і возити цей льодовик по всій Галактиці?

Кур’єр опустив голову.

– Н-надбавка за терміновість, – пробурмотів, дивлячись у землю. – І за р-ризик. Адресат – Онікс-10.

– Крижана планета? – Хоч Сем і обіцяв собі нічому не дивуватися, залишитися байдужим не вийшло. – Там же лише бази вчених. Навіщо їм токсичний льодовик, якщо всю планету вкриває лід?

– Збираєтеся повернути аванс?

Повернути? Ну-ну… Сем швиденько оцінив плюси та мінуси угоди, і йти на принцип перехотілося. Мінуси: ще одна зупинка в системі Онікса, небезпечний вантаж та несприятливий клімат пункту призначення. А до плюсів належали гроші, що дали б змогу кілька місяців не економити на дрібницях

Легкі гроші… Сем знав, де буває безкоштовний сир, проте, як і у випадку з професором Торном, документи на «посилку» були ідеальними.

– Гаразд, – махнув він рукою, і платформа, крекчучи, потягла бочки в трюм. – Де розписатися?

Коли вантаж проїжджав повз, Сем звернув увагу, що кришка однієї з ємностей припаяна недбало.

«Ну що за люди!» – краще про всяк випадок залити цю штуку герметиком. Але пізніше. Зараз час поповнити запаси та подивитися на загадкового професора Родаса Торна.