Зміст
  • Розділ 1.1. Проблеми не ходять поодинці. Перевірено
  • 1.2
  • Розділ 2.1. Попит та пропозиція. Непорозуміння додаються
  • 2.2
  • Розділ 3.1. Краса – страшна сила. В буквальному сенсі
  • 3.2
  • Розділ 4.1. Друзі вирішать будь-яку проблему. Або створять
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Таємне стає очевидним. Іноді
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1. Стати злочинцем легко. Залишитися – складніше
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Кіборги теж люди. Іноді
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Злочин – важка справа. І небезпечна
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Ксенобіологія корисна. Не всім
  • 9.2
  • 9.3
  • Розділ 10.1. «Зайці». Знайти легко, зрозуміти – складніше
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Новини бувають різними. Добрими – нечасто
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Відвертість приносить користь. І шкодить
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Інтуїція. Вірити чи ні?
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Декоративне тваринництво. Обережно – смертельно небезпечно
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Випадковості невипадкові. Особливо добре сплановані
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Сила проти хитрощів. Перемагає випадок
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Страх надає сил. І рятує
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Пункт призначення. Впізнати нескладно, повірити важче
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Люди зі зброєю. Демонстрація і застосування
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Лови на живця. Примітка: це боляче
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Дивовижна природа. Головне – не стати її частиною
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Приховане. Знайти – чи забути?
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Причини та наслідки. Або ж побічний ефект
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Лайси та люди. Природа любить пожартувати
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Велика політика. Бруд надається за замовчуванням
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Лайси всеїдні. І перебірливі
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Помилки, звершення… І їхня ціна
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Нечесний обмін. Образи гарантовано
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Розрахунок. Головне – не продешевити
  • 29.2
  • Розділ 30.1. Правда важлива. Брехня корисніша
  • 30.2
  • 30.3
  • Розділ 31.1. Кожен заслуговує на шанс. Не кожний його помічає
  • 31.2
  • 31.3
  • Розділ 32.1. Люди, бляшанки, Райс. Викреслити зайве
  • 32.2
  • 32.3
  • 10.2

    ***

    /«Каселона»/

    Пачка овочевих онікських пельменів розірвалася, білі кульки розкотилися під ногами. Сем зло розкидав їх носком черевика і вчепився в пластиковий контейнер з якоюсь зеленню, яку точно не замовляв – її всунули під час закупів інших продуктів як бонус.

    – Що ще за погань? – Спробував прочитати напис на етикетці. – Чортові імпортери, хоч би назву переклали! – Він глянув під світло і скривився. – Броколі. Чудово. Акція, вочевидь, називається: «Витратьте півтори тисячі одиниць та отримайте шматок інопланетної капусти у подарунок».

    – Це не капуста. – Сана так і не пішла з трюму. – Я читала, що…

    – Мені справді начхати на твою думку! – обірвав Сем. – А втім, тримай. – Тицьнув їй контейнер. – Не пропадати ж добру? Це твоя вечеря.

    – Це еліанин у сплячці.

    Божевільня! У кіборга заклинило процесор? Але «Котя» теж писала про «зайців»… Чи не цю коробку вона мала на увазі?

    – «Заро», скан та переклад. – Сем повернув етикетку до камери. – Швидко.

    – Не допоможе, капітане. Це тара з-під рорайнських маслин.

    – Тебе ніхто не питав. – Він ненавидів бляшанку за саме її існування.

    Але бортовий комп’ютер підтвердив сказане. Маслини виду «Рорайнський промінь», термін придатності закінчився минулого року.

    – Зніми кришку. – Сана зазирала з-за плеча, ніби зухвалий привид.

    – Чому б раптом? – Тон, яким було вимовлено її пропозицію, наштовхував на підозри.

    – Тому що ти, капітане, вічно чиниш мені наперекір. Ось я й кажу: «Зніми кришку». Сподіваюсь, у тебе вистачить упертості мене не слухати.

    Перш ніж мозок встиг осмислити цю інформацію, пальці Сема відкрили контейнер, і вантажний відсік заповнився насиченим запахом гнилого часнику.

    – Це не броколі. – Сем не чіпав зморщену зелену масу, що нагадувала в’ялену капусту. – Не броколі. Не…

    – Точно. А ти поводишся як дитина. Розпитай про еліан «Зару», якщо мені не віриш. І краще не бери його голими руками – під час сплячки з нього виділяються концентровані речовини для відлякування хижаків. Вбити це не вб’є, але дерматит гарантовано. І…

    Сем, не дослухавши, швидким кроком вийшов із трюму і попрямував до своєї кімнати. По-перше, дізнатися в тиші та спокої про еліан. По-друге, перевірити, чи немає листів від «Коті». По-третє, побитися головою об стіну, якщо по-перше і по-друге виявляться реальністю.

    – …у жодному разі не допускай контакту залялькованого еліанина з водою, – закінчила фразу Сана. – Але ти вдаси, що цього не чув, правда ж?

    ***

    – Я зміг увімкнути планшет професора! – Мік чекав власника «Каселони» біля його каюти. – Фу, що це?

    Сем скривився. Він сяк-так прилаштував кришку, але часниковий сморід пробивався назовні.

    – Нічого. – Хотілося, щоб напружена посмішка була не надто фальшивою. – То таке, одна…

    – Гей, дядьку, жерти треба в їдальні, бо таргани заведуться! – Міра, що пробігала повз, висмикнула контейнер і понесла на кухню. – Поставлю у холодильник. Не бійся, ніхто твою траву не чіпатиме – нам тато зробив котлети та макарони з сиром.

    Сем провів ємність із імовірно еліанином (чи потворною броколі?) довгим поглядом, проте наздоганяти не став. Що морозильник, що холодильник – один хрін. Спочатку треба розібратися з Торном та зломом.

    – Що там було, Міку?

    Хлопець скорчив кумедну пику:

    – Дурня якась. Тобто програма, звичайно, цікава, але з тих, що жодних серйозних проблем не завдають. «Трисекундочки» називається. Маскується під елемент системи та дозволяє в неї зазирнути. На кілька секунд, розумієте? Цього вистачає, щоб відчути себе володарем світу, а потім система розпізнає підробку і викидає ідіо… хакера геть. Такими школярі бавляться. Серйозні люди користуються зовсім іншими прогами.

    – Три секунди, так? – Сем намагався збагнути, що особисто він встиг би зробити за цей час. Здається, нічого особливого.

    Мік нервово пошкріб нігтем м’яку панель коридору і покосився на вогник камери в дальньому кутку.

    – «Зірниця» занадто стара, – сказав тихіше. – І пригальмовує страшно. З нею у професора було секунд шість, а то й усі десять.

    – Впевнений?

    – Ні. Гадаю, «Зара» стукнула Торна одразу після підключення, та я все ж спробував зрозуміти, куди він міг би лазити…

    – І?.. – Сем насторожився.

    – Нікуди. Маршрут не змінювали. Я почав симуляцію… Загалом, прибуття на Онікс-10 точно за графіком. Думаю, професор не встиг ввести свої параметри. Іноді «Зара» працює як треба!

    «Отже, хвилюватися нема про що», – Сем мав би відчути полегшення, проте тривога не відпускала.

    Надто все просто… Великий учений намагається отримати доступ до бортового комп’ютера крихітної «маршрутки» за допомогою дитячої програми і впадає в кому через легкий удар струмом, не встигнувши нічого зробити. Вкрай неправдоподібна ситуація.

    – Міку, ти певен? – Коли йшлося про безпеку пасажирів, Сем ставав запеклим параноїком.

    Хлопець нещиро здивувався:

    – Про що ви? «Зірниця» надійна, як…

    – Вже пробував і знову дістав паралізатором?

    Мік винувато посміхнувся і розвів руками:

    – Хотів перевірити одну ідею. Не спрацювало.

    – Але ж ти на ногах?

    – Угу. Я Сану попросив. У неї імпланти і… Ну, її вирубити важче.

    «Як і будь-якого кіборга», – проте вголос Сем лише попросив ще поколупатися в планшеті і дав дозвіл на будь-які експерименти – у присутності батька чи капітана, ясна річ.

    – Справді? – зрадів Мік. – У мене є деякі думки!

    Залишивши його обмірковувати нові теорії, Сем потай зітхнув і вирушив на кухню – забирати «еліанина»-броколі.

    На підході в ніс ударив запах справжньої (тобто смачної за замовчуванням) їжі. Здається, щось м’ясне, і сирне, і свіже, і гаряче. Все-таки важко позбутися старих звичок. Декількох років вимушеного аскетизму недостатньо, щоб позбавити людину простих бажань.

    На жаль, метою була не сковорідка котлет, а контейнер зі зморщеною зеленню.

    – Райсе, мене захоплює ваша витримка. – Арістей мив руки і помітив метушню біля холодильника. – Може, й моїх троглодитів привчите до корисної їжі? Їм завжди хочеться смаженого, солодкого, жирного… Дорогого, одним словом. А капусту, мабуть, самі вирощуєте? Гідропоніка? Бачив у вантажному відсіку грядку. Вражає.

    «На «Каселоні» немає гідропоніки», – Сем жбурнув ємність з еліанином на стіл і помчав у трюм, у своїй уяві вже малюючи армію еліан, готових заполонити корабель.

    – Хочете, я її зварю? Чи обсмажу у клярі? – пропозиція Вовка наздогнала його біля сходів.

    От якби повернутися в минуле і переконати себе ніколи не відвідувати цю систему!

    – Не треба! – Не вистачало лише зжерти представника іншої раси. – Зараз повернуся!

    Через півтори хвилини Сем стояв між ящиками з «Променистого Онікса» та бочками для Онікса-10, не вірячи своїм очам. Ні, гідропоніка на «Каселоні» не з’явилася, та й еліани не поспішали захоплювати крихітну «маршрутку», але майже три метри проходу в дальньому кутку вантажного відсіку були вкриті чимось схожим на крупнозернистий пісок, з якого виглядали бліді пагони невідомих рослин.

    Запищав планшет. Сем машинально відкрив нове повідомлення.

    «Це мій експеримент. Перевіряю одну теорію. Будь ласка, не знищуй зелень. І, якщо можна, не гаси світло, – у темряві вона погано росте».

    – Та хто ти, чорт забирай?!

    «Мене звати Катерина. Для друзів – Катя. Або Котя. Я хочу допомогти».

    Сему здалося, він відчув чийсь погляд.

    – Де ти?

    «Поруч. Мені подобається твій корабель».

    – Мій? Чому я відчуваю, що він мені більше не належить?

    «Бо ти надто добрий і чесний. Люди це бачать. Вони користуються тобою, а ти шукаєш виправдання. Досить! «Селестина» залишилася в минулому. Ти нікому нічого не винен. Припини вважати себе покидьком і пробачати тим, хто на тобі наживається».

    – Що ти знаєш про «Селестину»?!

    «Я була там. Це не ті спогади, якими хочеться поділитися. Забудь про неї. Повернімося до «зайців». Залишилося четверо. Якщо я попрошу тебе не чіпати червоного, ти послухаєшся? Ну будь ласка… Клянуся, він не небезпечний».

    Сем повернув карту на екран. Три чорні позначки та криваво-червона… Плюс до всього еліанин на кухонному столі. Цей рейс обіцяв стати незабутнім.

    Або останнім.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.