"Каселона". Шалений рейс

Колись це було б схоже на удар у сонячне сплетіння, а тепер не викликало зовсім ніяких емоцій. Сем розумів, що його хочуть зачепити, але цю рану ятрили стільки разів, що вона й не думала гоїтися. Він сам не давав їй затягнутися… «Селестина» – не минуле, яке Сем намагався забути. Вона не покидала його ні на хвилину – і навряд чи колись покине. Спогади про неї віддавалися болем, але не різали серце, бо вона стала частиною його життя.

– Так. Як у мене на «Селестині», – відповів Сем без затримки. – Я ненавиджу себе, але знаю, що вчинив правильно. А ви?

– Життя коханої проти життів тисяч людей… Упевнений, вам було нелегко. В мене та сама дилема, між іншим. Комфорт Матіаса Антеса проти життів тих, кого його батько збирається втягнути у міжпланетний конфлікт. Чули про тераформування Онікса-10? Марна затія. Фінансування осіло в кишенях чиновників, громадськості показати нічого… На вашу думку, хто в цьому винен?

Сем задумливо потер ніс і посміхнувся. Нещодавно Арістей теж міркував про близькі вибори і провальний проєкт. Двоє людей дійшли схожих висновків… Можливо, їхні підозри небезпідставні.

– «Каселона»? – припустив дещо глузливо.

– Еліани. – Даніал не підтримав жартівливого тону.

– Але чому? – здивувався Сем. – Еліанія далеко, Онікс із нею не співпрацює.

– Тому що у всіх бідах Онікса завжди винні еліани. Це традиція. Люди схильні звинувачувати будь-кого, крім себе, а еліани не просто чужинці – вони типові інопланетяни. Шкода, що ви не дивитеся місцеві канали, Райсе. Такої маячні не несли з часів земних Середніх віків, коли без полювання на відьом не обходилося жодне більш-менш помітне нещастя. А «Каселона»… Не перебільшуйте. Навряд чи її захопили люди Антеса. Чи у вас на борту є еліани?

«Взагалі-то є», – Сем згадав контейнер із інопланетною зеленню і подумав, що це вже занадто.

В обманний зрив поставок на Онікс-10 він ще міг повірити, але еліани – це невиправдано складна схема. Інопланетяни – не приватний перевізник, на якого можна повісити всіх собак, не боячись, що він укусить у відповідь. Еліанія належить до розвинених світів, у Галактиці вона відома. Прямого конфлікту з нею Онікс не витримає. Красти еліанські технології і скаржитися на еліан – це одне, а звинувачувати когось у навмисному заподіянні шкоди – зовсім інше.

– Ми на Оніксі-12, куди ви поривалися доставити Матіаса Антеса, – промовив Сем, уважно стежачи за реакцією співрозмовника. – У нас є нелегальний еліанин і є документи, згідно з якими ми виконуємо підряд проєкту тераформування Онікса-10. Нічого не хочете додати? Наприклад, пояснити, чому саме Онікс-12? Чим вам усім сподобалася закрита безлюдна планета?

Даніал зло розреготався.

– Закрита? – перепитав із сарказмом. – Безлюдна? Скажіть це управлінцям, що живуть у заповіднику із сім’ями та прислугою! Один із них – Габріель Антес, міністр екології. І… Чекайте! Ми на Оніксі-12?! Навіщо «Каселону» привели сюди?!

***

Міра зморщила ніс і викинула дохлого кролика в утилізатор.

– Лети на свої кролячі небеса, вуханьчику, – пробурмотіла, миючи руки. – Ти надто милий. В горлянку Антесу я запхаю щось інше. Розчинник, наприклад… Чи вас, красуні. – П’явки чвякали в баночці, намагаючись відліпитися одна від одної. – Або його власне лайно.

Після забороненої, а тому швидкої та виснажливої вилазки на берег (спасибі Сані, що залишила шлюз відкритим майже на пів години) Міра зголодніла. Мигцем глянула на автомат кормосумішей, але з презирством відкинула цю ідею. Поспіхом зробила два величезні бутерброди, налила чай і, ледь утримуючи в одній руці тарілку, а в іншій – півлітровий кухоль, піднялася в медпункт.

– Там Сана не…

«Сана забула замкнути корабель», – збиралася доповісти Міра, але її увагу відвернуло порожнє ліжко.

– Де він? Куди…

«…ви його сховали? Мені не довіряєте? Боїтеся? Я, по-вашому, монстр?!» – договорити вона не встигла.

Райс, ледве побачивши їжу, на мить перервав розмову з Даніалом Касом і вказав на сходи, що виднілися крізь двері.

– Каюта номер вісім. «Заро», дай доступ Міранель Вовк.

– У якому сенсі? – розгубилася Міра. – Здурів, дядьку? Спочатку ховаєш цього придурка, а тепер зводиш нас?!

– Так, погодуй його. – Райс слухав Каса, а не її. – Він задирається до Леві, але з тобою наче поводиться нормально. Заспокой хлопця, хай не нервує. І не лякай його всякими дурницями. Тутешні п’явки навіть мені огидні, а дохлятина – взагалі дитячий садок. Час тобі подорослішати.

– Ідіотизм хіба передається, дядьку? Підозрюю, ти заразився.

– Угу, йди. – Райс перевів погляд на свій планшет, слова Міри явно пролетіли повз його вуха. – «Зара» тебе пропустить. М’якше там із ним, він не звик до стресових ситуацій.

Міра забралася геть, перш ніж Леві наважилася перебити чоловіків, захоплених розмовою про Онікс і майбутнє системи, і, запинаючись, пояснити їм джерело страхів Матіаса.

– «Заро», восьму. – Волосся заважало, і довелося затриматись, щоб сховати за вуха неслухняні пасма.

Почуваючись запеклою аферисткою, Міра майже бігцем кинулася до цілі. Зараз вони схаменуться і…

Але ніхто її не зупиняв.

Їй спало на думку, що не варто поспішати. Незважаючи на нелегке минуле і великий життєвий досвід, Олександр Райс мав одну істотну ваду. Він не бував на справжнісінькому дні. Для нього юний вік і зворушливе личко означали слабкість. Навряд чи йому доводилося прогулюватись у нетрях Онікса-6… Там новеньким швидко пояснюють, що зло може таїтися під будь-якою маскою.

Не те щоб Міра зростала у притонах… Її водили туди на екскурсії. Спочатку батько показував на наочних прикладах, до чого призводять алкоголь і наркотики, потім вона сама пояснювала Астіну виворіт його сімейного «бізнесу». Їй не подобалися звичаї вулиць, але Міра бачила їхню ефективність для виживання. Вони забезпечували лад у тих місцях, де не дочекаєшся допомоги від поліції. Завдяки їм люди в неблагополучних районах прокидалися вранці без дірок у грудях.

З погляду Міри, молодому Антесу теж не завадило б їх засвоїти.

Приблизно тої миті, коли Райс намагався повірити, що Леві нічого не плутає і не перебільшує, каюта Матіаса відчинилася.

– Привіт, зайчику. – Бутерброди та чай заважали зобразити обійми. – Ось ми й зустрілися знову. Цього разу ти не прив’язаний, тому скаржитися тобі нема на що. Погово…

Матіас із розбігу кинувся на гостю, ніби тільки й чекав слушної нагоди. Вона жбурнула в нього важкий кухоль, але хлопець і не помітив окропу, що хльоснув у обличчя.

Худорляве тіло врізалося в Міру на повному ходу. Вона відлетіла до протилежної стіни коридору, встигнувши стукнути Антеса важкою тарілкою по голові.

– Придурку! То були останні котлети! – крикнула йому вслід, безуспішно намагаючись зловити бутерброди. – Куди ти біжиш, якщо корабель все одно замкнений? Ох! – У пам’яті промайнули події останньої години. – Щоб ти здох! Хто тобі сказав, що шлюз відчинено?!

– Ви всі зогниєте в тюрмі! – прогорлав Матіас, гуркотячи сходами.

– Або тебе зжеруть дикі лайси. – Міра врятувала аж дві котлети, і настрій трохи покращився. – Зважаючи на те, що я бачила на березі, їх тут достатньо. Прощавай, зайчику.