Розділ 23.1. Причини та наслідки. Або ж побічний ефект
/З неопублікованого роману Коте Ріни/
Я гасала по «Селестині» як ужалена. Втікала від Торна, від еліанина, від себе… Не звертала уваги ні на стіни, ні на пасажирів. Мовчки повторювала, що для безтілесної істоти на кшталт мене така поведінка цілком припустима, і не треба зважати на правила, придумані людьми. Ненавиділа все живе і матеріальне, навіть якусь гібридну пальму, що поникла в діжці, не дочекавшись уваги персоналу
«Я – копія», – повторювала раз у раз. Не жертва викрадення, не результат експерименту, не, хай їй грець, випадкова потраплянка, а продукт місцевого аналога ксероксу, «надрукований» на інопланетному папері.
Сектори змінювались один за одним, перший клас залишився далеко позаду… Я змушувала себе рухатися хоч кудись, бо гіркі думки звели б мене з розуму.
Я уникала скигління. Краще злитися на весь світ, ніж мучитися без шансів на полегшення. У моєму випадку надії немає. Жодних варіантів. Я не стану ніким і нічим іншим. Який сенс смикатися? Дослідницький центр, Ліліана Евгенія, Торн, Кас та інші втратили актуальність. Вони жили у своєму затишному світі, а я – в особистому пеклі. Більше ми ніколи не перетнемося, бо ні розкриття злочину, ні виправдання Каса, ні виведення на чисту воду Антеса та Метта, ні участь Торна не вплинуть на моє майбутнє.
– Шановні пасажири, просимо вас…
З динаміка, біля якого я на мить зупинилася, пролунало стандартне оголошення і вирвало мене із шаленого виру емоцій. Я мимоволі прислухалась і… неохоче повернулася до реальності. Лють нічого не змінить. Я витримаю. Рано чи пізно змирюся і з долею примари, і з тим, що народилася з еліанської апаратури. Людина природою запрограмована пристосовуватись, а психіка в мене, хай там як, людська.
Розкішна блондинка в крихітному купальнику пройшла повз, зачепивши моє плече мокрим волоссям.
– Обережніше…
Я осіклася. Вона, як і решта пасажирів, мене не бачила і ніколи не побачить.
– Басейн тут чудовий, як гадаєш? – крикнула я їй услід. – Щоправда, без запрошення пасажирів економ-класу туди не пускають, але ти наче про це не хвилюєшся. Правильно, ховай позначку про сектор і рівень, бо служаки миттю викинуть тебе в іншу зону. Насолоджуйся життям, поки можеш! Ти не завжди будеш молодою красунею. Одного разу час візьме своє, і тебе теж перестануть помічати.
Кажуть, якщо виплеснути злість, стає легше. Дурниці! Мені нітрохи не полегшало – навпаки, стало бридко від усвідомлення того, що я без причини образила незнайомку, нехай вона цього й не підозрювала.
– Вибач, гаразд? Ти не винна, що мені погано. Відпочивай, і хай у тебе все складеться добре. Здобудеш підвищення, знайдеш кохання… Ой, помилка. – На її руці поблискувала обручка. – Та нічого, в тебе, напевно, вистачає бажань, яким треба здійснитися. А чоловік твій симпатичний, дбайливий і терплячий. Не з Онікса, еге ж? Тутешній би вже читав лекцію про пристойну поведінку і тягнув би тебе в номер за волосся, а цей халат приніс і компліментами закидає. Ой, трясця!
Блондинка милувалася з кіборгом. Гладила його мускулисту руку, смикала емблему з написом «Кей» на уніформі, таємниче усміхалась і не противилася досить відвертим, як для манірного Онікса, ласкам.
«Кожен розважається по-своєму», – я втратила цікавість.
Чудасії людей незбагненні. Хтось колекціонує фігурки бегемотів, хтось урізноманітнює особисте життя кіборгами. Нічого особливого.
Я відвернулася. Пробігла швидким поглядом по екранах на стінах, розшукуючи план цього блоку; подумала, що тепер мені байдуже, куди йти; зробила крок до ліфтів… І побачила: за тією білявкою спостерігає дехто ще.
Іліас Метт власною персоною. Помітно хмільний, але не менш привабливий, ніж зазвичай. Він дивився на неприродну пару і посміхався. Жінка у купальнику теж поглядала на нього через плече кіборга.
«Це якийсь новий спосіб залицяння?» – незважаючи на те, що Метт більше не мав ваги в моїх планах (точніше, мої плани випарувалися – на той момент, звісно), пройти повз я не змогла. Він перетворив працівницю Зет-508 на примару. Залишити це безкарним було б неправильно.
«Ти любитель нестандартних розваг, га? Стривай, будуть тобі нові відчуття», – пообіцяла я.
В голові вже роїлися яскраві схеми помсти.
Зустріч блондинки з кіборгом закінчилася пристрасним поцілунком. Народ видовище оцінив, Метт, жодних сумнівів, теж, а от білявка поводилася так, ніби нічого особливого не трапилось.
Впевнена, красуня вперше потрапила на Онікс, і точно ця система не була її батьківщиною. Як запевняв галанет, на розвинених планетах кіборги – не дивина, а корисна техніка для дому та офісу. З погляду світловолосої незнайомки, вона лише користувалася побутовим приладом на людях. Нічого аморального, бо бляшанка – не людина. Хіба що трохи епатажно, проте пасажирів «Селестини» таким не здивуєш.
Метт підійшов до білявки і щось прошепотів їй на вухо. Вона, як не дивно, зашарілась, але відповіла сміхом. Взяла його візитку і, хихикаючи, пообіцяла зателефонувати.
Дивлячись на їхній потрійний союз, я зрозуміла, що влаштувати Метту проблеми досить просто. Тим паче на «Селестині» Антес і Вероніка Торн… За бажання я могла б ославити Іліаса на весь світ… Точніше, на весь Онікс, оскільки світ кіборгом у ліжку не здивуєш.
Залишалося вирішити, чи мені це потрібно і чи готова я жорстоко підставити випадкову подружку Метта, для якої розголос не мине безслідно.
Розум твердив: кожен має отримати, що заслуговує, а білявка – взагалі не моя проблема.
На жаль, я послухалася серця. На жаль… Якби я тоді зосередилася на їхніх іграх і відвела душу, зробивши з Іліаса посміховисько, згодом «Селестину» не назвали б «бійнею». Можливо. Ну чи принаймні вижило б на одну пасажирку більше.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!