"Каселона". Шалений рейс

***

Галапедія запевняла, що лайс дикий – типовий представник фауни Онікса-12, тоді як на Оніксі-8 живе лайс звичайний, на Оніксі-10 – лайс сніговий, на Оніксі-6 – лайс пухнастий. Саме останній став предком лайса домашнього, виведеного спільними зусиллями генетиків та селекторів у Дослідницькому центрі на Оніксі-2.

– Якщо це чергова кей-мерзота, я сам викинусь у шлюз, – похмуро пообіцяв Сем, засвоюючи інформацію з безнадійністю людини, що загрузла в болоті. Начебто і природа чудесна, і голоси рятувальників чути віддалік, а в голові лиш трясовина, що засмоктує повільно, і тому ще більш невблаганно. – Навіщо? Скажи, навіщо ви з Нікалом притягли на борт лайса? Навіщо?!

Як завжди, Сана не реагувала на випади. Дивилася прямо, посміхалася, не відчувала провини… Навпаки, її обурило бажання Сема зазирнути всередину скрині, і вона марнувала час на суперечки та кривляння.

«Чергова маска», – зрозумів він.

Програма імітації особистості викручується як може, і начхати, що награність розпізнав би навіть ксенос, який ніколи не зустрічався з людьми.

– Лайси – милі домашні тварини. Теплокровні, ссавці, яйцекладні. Як земні качкодзьоби. Ніколи не бачив? Такі гарнюні! А лайси ще кращі. Вони стійкі до шкідливих мікроорганізмів, всеїдні, гіпоалергенні, не переносять паразитів, слухняні, добре піддаються дресируванню, не агресивні. Тричі на рік змінюють забарвлення, не вимагають особливого догляду, дуже самостійні й, за твердженням деяких дослідників, розумніші за собак.

– Спасибі за цитування довідника, – Сем притримав грубі слова, що рвалися на язик, – але читати я, уяви собі, вмію. Мені цікаво не що це, а якого біса воно робить на «Каселоні»?!

– Дитинство Алесани Лютик пройшло поруч із лайсами. Було б дивно, якби вона, покидаючи систему, не взяла маленького улюбленця.

– Щось мені підказує, що Алесана не говорила б про улюбленця фразами із Галапедії.

– Тобі видніше, капітане. – Сана і не думала виправдовуватися. – Пошукай картинки. Вони чудові, правда ж?

Лайсів Сем бачив – вони красувалися на виготовлених на Оніксі пачках комбікормосумішей. Пухнасті лимонно-жовті кульки на тонких пташиних ніжках, нічого особливо зловісного чи загрозливого. Така собі «канарка»-мутант зі схованими в довгій шерсті очима, широким, знову-таки захованим дзьобом і маленькими передніми лапками, що звисали з боків. Щодо лапок художник міг і прибрехати, а все інше збігалося з наданими «Зарою» фото.

– Я спитаю втретє, і краще б тобі відповісти чесно! – Сем відклав планшет і відтіснив Сану від її багажу. – Навіщо? Просто поясни, навіщо ти притягла на корабель тварину?

– Яйце – не тварина. Якби воно було курячим чи качиним, ти б не обурювався, капітане. Я помиляюся?

– Відкривай.

– Не маєш права.

– Я досі не розламав цю скриню тільки тому, що не хочу пошкодити те кляте яйце. – Сем тримався цілком непогано і сам дивувався цьому. – Впевнений, ти теж не хочеш, щоб лайс Алесани перетворився на яєчню.

Сана покрутила головою, переконуючись: Міра захоплена в полон цукерками і не реагує на голоси.

– Лайса ти не розіб’єш, навіть якщо стукнеш навмисне, – промовила глузливо. – Шкаралупа крихка, але те, що під нею, витримає удар молотка. Та гаразд, згода. Код – чотири одиниці. Впевнена, ти не стільки побоюєшся милого доброго звірка, скільки хочеш на нього подивитися.

– Мріяв усе життя, – буркнув Сем, дивуючись її поступливості. – Розчулюся, розплачусь… І, можливо, не викину його за борт.

Він відсунув тонку пластину, що приховувала панель, і ввів код. Щось тихо клацнуло. Шурхіт обгорток за стелажами на мить припинився, потім відновився з подвійним азартом.

– Тебе нічого не бентежить, капітане? Це, якщо ти не помітив, моя власність.

Сем пропустив шпильку повз вуха. Увагу привернула шкаралупа, що лежала на білій спідниці, кинутій поверх інших речей.

Так, шкаралупа.

Не яйце.

– От чорт!.. – сказала Сана, відштовхнувши його з несподіваною силою. – Яка тварюка тут порпалася?! – Вона мало не пірнула у купу одягу. – Це ж… Та в мене слів нема!

Цей куток був у полі зору камери. Запис показав, що до скрині ніхто не наближався. Навіть сама власниця як привезла її на вантажній платформі, так і кинула на кілька днів без нагляду.

– Він вилупився?! – Сана була настільки ж шокована, як і Сем. – Він не мав вилупитися! Це декоративний лайс, вони не розвиваються, поки яйце не помістити у потрібні умови! Якесь там особливе середовище, температурний режим, запис голосу самки… Він не міг вилупитися зараз! – Вона без жалю викидала речі на підлогу. – Це неможливо!

Сем майже її пожалів. Доторкнувся до плеча, відсунув від скрині, зазирнув усередину…

– Навряд чи дитинча десь там, – вимовив із сумнівом. – Хіба що… О.

– О, – підтвердила Сана, виймаючи джинси з нашивками й відкриваючи дірку майже біля самого дна. – Бачиш сліди зубів, капітане? Пройдися сайтами. У декоративних лайсів замість зубів – жувальна пластинка. Нею навіть подряпати шкіру не можна, не те що прогризти надміцний пластик.

– Тобто це не лайс, – підсумував Сем, відчуваючи дивовижну байдужість до всієї живності, включно з розумною двоногою, що заполонила корабель.

– Це шкаралупа від яйця лайса! – гарячково заперечила Сана, тицьнувши йому під ніс товстий шкірястий уламок із залишками прожилок усередині та дрібними шорсткими лусочками по всій поверхні. – Її ні з чим не переплутаєш!

– І?..

– І пояснень немає! Так, я везла це яйце! В мене навіть документи на нього є. Якась порода кімнатних міні-лайсів із незвичайним забарвленням. Лайс народився б за пів року! Клянусь, капітане, я гадки не мала, що він вилізе раніше! Знаю, якщо яйце пошкоджене, починається прискорена інкубація, але це було без вад! Нікал сказав…

– Що він сказав? – насторожився Сем, що віднедавна після згадки про торговця підсвідомо очікував проблему.

Сана застигла. Вона дивилася прямо вперед, і складалося враження, що її повністю поглинули спогади. Або електронна пам’ять підвисла, аналізуючи потрібні дані, як підозрював Сем.

– Я вб’ю його, – нарешті пролунало з люттю.

– Лайса? Його спершу знайти не завадило б.

– Нікала! Ось же шахрай! Бідолашна Алесана, такого дядька і ворогу не побажаєш!

– Алесана?.. – Як не дивно, від несподіваної обмовки Сем не відчув задоволення.

Сана глянула йому у вічі.

– Хоч зараз обійдемося без суперечок, капітане, – сказала примирливо. – Нас обох надурили. Тебе – зі мною, мене – із десятьма тисячами, які я взяла б на Аріадні за породистого лайса. Не тямиш? Нікал дав мені найдешевше яйце, яке зміг знайти. Не здивуюсь, якщо воно – з гнізда пухнастих лайсів, яких повно на пустищах. А отже про якість та цілісність яйця говорити нема сенсу. Тепер головне – знайти маленького лайса, перш ніж він когось вкусить і спробує кров. Поки малюк нешкідливий, але за кілька тижнів подорослішає і почне випускати гіпноферомони. Що не так?

Що не так? Сем посміхнувся і відступив, дозволяючи їй пройти до виходу. Сана-кіборг щойно визнала: вона – не Алесана Лютик. Справді найманка? Її вишневе волосся – непряме підтвердження того, що це може бути правдою.

Алесана – блондинка. Чиї ж документи використала Сана вчора? Кіборгам ідентифікаційні картки точно не видають. Але її фізіономія! У чому сенс робити пластику «під Алесану», змінювати фотографію на справжніх документах, потім ставати блондинкою і грати чужу роль?

«Я просто запитаю», – вирішив Сем.

Мабуть, із кіборгом усе складалося непогано. А щодо іншого… Бувало й гірше. Новонароджене звірятко – не монстр зі страшилок.

– «Заро», шукай лайса.

Але на пасажирському ярусі пролунав крик, і стало зрозуміло: послуги бортового комп’ютера зайві.