Пробудження спадкоємця

Розділ 17

Друзі отримали свої знаки адептів.

На перший погляд вони майже нічим не відрізнялися від тих блях, які носили учні магів усі попередні роки. Хіба що напис на поверхні став іншим, а вбудований накопичувач — трохи більшим і якіснішим.

Та справа була зовсім не в самій блясі.

Перехід з учнів до адептів вважався важливим рубежем. Саме з цього моменту майбутній маг починав поступово переходити від простого накопичення знань до справжнього ремесла. Для більшості це означало лише новий етап навчання. Для Вови — значно більше.

Найголовнішим було те, що нарешті повинні були розпочатися практичні заняття з артефакторики та алхімії.

Теорії за попередні роки вистачало з надлишком.

Причому часто такої теорії, яку навіть самі доглядачі розуміли далеко не повністю. Вони сумлінно переказували знання, отримані від своїх наставників, ті — від своїх, і так покоління за поколінням.

Працювало?

Працювало.

А чому саме працювало — це вже було питання значно складніше.

Втім, навіть у таких лекціях Вова знаходив для себе чимало корисного. Особливо коли мова заходила про способи створення артефактів.

З металами все виглядало більш-менш зрозуміло. Підхід багато в чому нагадував той, який свого часу використовували Володіючі його рідного світу. Магічна структура закладалася ще під час підготовки металу. Найчастіше — безпосередньо під час плавлення. Тобто те що вони робили під час трансмутацій. Просто тут пішли далі.

Маг утримував потрібні енергетичні форми, контролював потоки сили, направляв процес, не дозволяючи структурі розсипатися. І робити це доводилося безперервно. Від першого шматка руди, що потрапляв до печі, і аж до останнього удару молота по готовому виробу.

Тому артефакти коштували дорого. Неймовірно дорого. Вони вимагали не лише рідкісних матеріалів, а й величезної кількості часу досвідченого мага.

З каменем і деревом усе було трохи інакше.

Тут енергетичний каркас не створювався одразу. Маг раз за разом накладав на заготовку потрібну форму, поступово врощуючи її в матеріал.

Знову.

І знову.

І ще раз.

Доки енергетична структура не ставала частиною самої речі.

Найлегше працювати було з дорогоцінним камінням та різноманітними кристалами. Вони ніби самі прагнули утримувати в собі енергію.

Деревина ж навпаки постійно намагалася повернутися до свого природного стану, через що робота затягувалася в рази. У результаті дерев'яні артефакти нерідко вимагали не менше сил, ніж металеві.

І чим уважніше Вова вивчав місцеві методики, тим сильніше переконувався в одній простій думці.

Маги цього світу навчилися створювати справді дивовижні речі. От тільки робили вони це неймовірно важким шляхом. Настільки важким, що часом сам результат здавався менш дивовижним, ніж кількість зусиль, витрачених на його створення.

І саме тепер у нього нарешті з'являвся шанс побачити все це на власні очі. Безпосередньо в роботі.

І це було по-справжньому цікаво.

Алхімія теж була темою, яку Вова чекав із нетерпінням.

За останні десятиліття ця наука тут, як і у його рідному світі, переважно зосередилася на роботі з мутованими рослинами та тваринами. Тими самими, що з'явилися після енергетичної бурі тридцять дев'ятого року. Або, якщо вірити офіційній версії місцевих магів, після помилки Володарів під час великого ритуалу.

Втім, саме в цій галузі місцеві маги відставали від Володіючих особливо помітно.

Одні працювали, безпосередньо спостерігаючи всі зміни, що відбуваються в енергетичних структурах.

Інші діяли майже навмання.

Методом проб і помилок.

Спираючись на досвід попередників і багатовікові спостереження. Щоправда, було б несправедливо сказати, що до катастрофи маги взагалі не мали матеріалу для досліджень. Магічні рослини та тварини існували і раніше. Просто зустрічалися вони надзвичайно рідко. Лише в окремих місцях із підвищеним магічним фоном.

У місцях сили, як їх називали тут.

Навколо таких територій століттями точилися суперечки, укладалися союзи, спалахували конфлікти й навіть війни. Надто вже цінними були ресурси, які вони давали.

Із книжок Вова давно зрозумів, що ніякої особливої містики тут немає. Просто в деяких місцях енергетичне поле світу ставало щільнішим. Причини могли бути різними. Поклади металів у надрах. Особливості магнітного поля планети. Геологічні аномалії.

А можливо, і ще щось, чого він поки не знав.

Сам факт залишався незмінним. У таких місцях енергії було більше. Значно більше. І все живе поступово пристосовувалося до цього надлишку. Рослини та тварини змінювалися. Навіть звичайні камені та шматки деревини через десятки років набували зовсім інших властивостей.

Якби місцеві маги дізналися, що він власноруч створив подібне місце у своєму баронстві... Наслідки були б доволі неприємними. Ще одна таємниця. Ще одна причина одного дня опинитися в підвалах якогось могутнього роду. Або навіть королівського палацу.

Тому про біосистему знали лише ті, кому справді було потрібно знати. І більше ніхто.

Тим часом місцеві алхіміки за тисячі років навчилися чудово використовувати все, що народжувалося в місцях сили. У діло йшло буквально все. З одних компонентів варили настої. З інших створювали мазі. Щось перетворювали на порошки чи пігулки.

А найцінніші матеріали використовували в артефакториці.

Подібний матеріал міг коштувати дорожче за золото тієї ж ваги. І маги розробили безліч спеціальних заклять, що дозволяли працювати з такими заготовками.

Не завжди ефективно.

Не завжди логічно.

Але результат вони отримували.

Тож і алхімія, і артефакторика обіцяли Вові чимало нових відкриттів.

Втім, разом із новим знаком адепта з'явилася ще одна можливість, яка не менше цікавила Вову.

Тепер він мав право офіційно шукати підробіток.

Для більшості адептів це не мало особливого значення. Заможні родини і без того забезпечували своїх дітей усім необхідним. Та й часу на роботу під час навчання залишалося небагато.

Але Вова був у зовсім іншій ситуації.

Дохід баронства залишався більш ніж скромним. Звісно, на пагорбі вже визрівали ресурси, які могли б зробити його справді багатою людиною. Та поки що везти їх на ринок було рівнозначно тому, щоб власноруч накинути собі зашморг на шию.

Ні.

Про біосистему ніхто не повинен був дізнатися. Принаймні поки що.

А отже додаткові гроші точно не завадять.

Найпростішим способом заробітку для молодого адепта вважалася зарядка накопичувачів.

Робота нудна.

Одноманітна.

Але цілком легальна.

Як не дивно, артефактів у Львові вистачало.

Ті самі міські ворота були одним із найяскравіших прикладів. З боку вони здавалися звичайними укріпленнями з каменю та металу. Але насправді більшість ключових конструкцій містили трансмутовані матеріали та складні магічні структури, накладені ще під час будівництва.

Звісно, ніхто не допустив би молодого адепта до самих заклять. Подібні речі довіряли лише досвідченим магам. Проте будь-яке закляття потребувало живлення. Для цього існували накопичувачі. Їх потрібно було регулярно заряджати. Саме тут і відкривалася можливість для підробітку.

Четверо воріт у зовнішній стіні міста. Ще двоє — у Високому місті.

Кожен комплект накопичувачів потребував обслуговування.

І хоча оплата за одну зарядку не виглядала надто великою, у сукупності виходила доволі пристойна сума.

Міські маги зазвичай тільки раді були передати цю роботу молодшим. Мало кому подобалося годинами виливати власний резерв у накопичувачі, а втім чекати, поки сили відновляться.

Був і другий варіант.

Міська сторожа.

Маги там цінувалися завжди. От тільки цей шлях виглядав значно менш реальним. Навчання тривало шість днів на тиждень. Фактично вільним залишався лише один день. А наймати людину заради одного чергування на тиждень бажаючих знаходилося небагато.

Тому поки що зарядка накопичувачів виглядала найкращим рішенням.

Проста робота.

Цілком легальна.

І головне — така, що дозволяла заробити трохи грошей, не привертаючи до себе зайвої уваги.

Разом із новими можливостями та правами адептський знак приносив і нові обов'язки. І якщо додаткові заняття з артефакторики чи можливість трохи підзаробити Вова сприймав із щирим інтересом, то до наступної новини ставився значно обережніше.

Вже за місяць для учнів магів із нового набору знадобляться наставникі.

І кожен із новоспечених адептів отримає власного підопічного.

Традиція була давньою. Старші допомагали молодшим освоїтися в школі, пояснювали незрозумілі моменти, показували, як правильно працювати з енергією, готуватися до занять і просто виживати в незвичному для дітей світі магії.

За себе Вова не хвилювався.

Він уже багато років навчав Тихона. Потім Ярину. Тепер ще й Ольгу. Та й взагалі, досвіду наставництва в нього вистачало з надлишком.

А ось друзі...

Тут усе було значно складніше.

Вова добре розумів просту річ: наставник впливає на учня навіть тоді, коли не намагається цього робити.

Особливо якщо різниця між їхньою енергетикою досить велика.

Тихон та Ольга вже давно переступили межу, яку тут вважали недосяжною навіть для більшості магістрів. Їхня енергетика була значно впорядкованішою, ніж у звичайних магів. Навіть перебуваючи поруч із ними, молодші учні мимоволі отримуватимуть певний поштовх до розвитку.

Сам по собі цей факт ще не був проблемою.

Якщо через рік чи два учень покаже трохи кращі результати, ніж очікувалося, доглядачі легко знайдуть пояснення. Скажуть, що дитина талановита. Або що наставник виявився особливо уважним. А може, просто пощастило з природними здібностями.

Ні, проблема була зовсім в іншому.

Навчання.

Одне діло — приховувати власні можливості на уроках.

І зовсім інше — пояснювати щось іншій людині.

Вова прекрасно пам'ятав, як сам колись навчав Тихона. Скільки разів доводилося стежити буквально за кожним словом. Постійно думати, чи не сказав зайвого. Чи не показав більше, ніж варто.

А тепер уявити на його місці друзів. Ольга та Тихон були розумними. Старанними. Надзвичайно здібними. Але вони ніколи нікого не навчали. І це насторожувало.

Сьогодні випадково пояснив щось трохи інакше. Завтра показав вправу, яку звичайні учні не повинні знати. Післязавтра навчив звертати увагу на речі, які сам уже давно сприймає як очевидні.

Окремо кожен такий випадок нічого не означатиме. Навіть десяток подібних випадків навряд чи приверне увагу.

Але день за днем.

Місяць за місяцем.

Рік за роком.

І ось уже доглядачі починають помічати, що учні певних наставників чомусь стабільно випереджають інших.

А потім у когось виникає цілком логічне питання:

Чому?

І цього питання Вова хотів уникнути.

Він перевів погляд на друзів, які зараз про майбутніх учнів навіть не замислювалися.

Тихон щось захоплено пояснював Ользі, малюючи пальцем по столу якусь схему магічних потоків. Дівчина сперечалася, доводячи власну точку зору. Обидва виглядали абсолютно безтурботними.

Схоже, найближчим часом йому доведеться провести ще одну дуже довгу розмову. Цього разу про те, що вчити інших іноді значно небезпечніше, ніж навчатися самому.