Пробудження спадкоємця

Сектори полювання були розподілені ще до виходу із застави. Подібні речі не залишали на волю випадку.

Кожен загін мав власний напрямок, власну ділянку і чітко визначені межі. Так прикордонники не заважали одне одному і не витрачали сили на повторний огляд уже перевіреної території.

Загін Володимира рухався на південний схід.

Загін Тихона та Ольги мав працювати трохи східніше, у сусідньому секторі, край якого проходив уздовж лінії застав. Здавалося б, десять-п'ятнадцять кілометрів різниці — дрібниця. Але в густому лісі це були вже зовсім різні світи.

До другої половини дня Володимир кілька разів перевіряв залишені на друзях енергетичні мітки.

Ті впевнено рухалися.

Причому тепер уже не позаду а трохи північніше від його власного загону.

Він швидко склав у голові карту.

Виходило, що рейдовий загін, який повернувся до П'ятірки, дорогою встиг зачистити частину території від Звірів. Тож Тихон з Ольгою змогли швидше просунутися вперед і тепер майже зрівнялися з ними по глибині рейду. Між друзями залишалося, мабуть, не більше десятка кілометрів.

Тим часом місцевість навколо помітно змінювалася. Лінія прикордонних фортець залишилася позаду. Тепер мисливці перебували на території, куди зазвичай не заходили.

Після Хвилі все було інакше.

Звірі розбігалися на десятки кілометрів, і прикордонникам доводилося прочісувати набагато більші площі, ніж під час звичайних патрулів.

Повернутися до П'ятірки до вечора вже не вийшло б навіть за великого бажання.

До сідел були приторочені мішки із запасами харчів, ковдри, казанки та все необхідне для кількох ночівель просто неба. Провізії брали одразу на тиждень. Практика показувала, що після Хвилі швидко зачистити територію неможливо. П'ять-шість днів вважалися майже ідеальним результатом.

І хоча жоден із магів, які зараз служили на прикордонні, до недавно не бачив Хвилі на власні очі, досвід попередніх поколінь не загубився. У фортецях зберігалися журнали рейдів, описи навал, звіти про втрати, маршрути та рекомендації. І кожен молодий маг вивчав їх ще на початку служби.

Якби завданням загону було просто дістатися визначеної точки, а потім повернутися назад, усе було б значно простіше.

Та прикордонники не мандрували.

Вони полювали.

Кожен клаптик виділеної території потрібно було перевірити, кожен яр, кожну галявину, кожну лісову стежку.

Тому загони не йшли прямими маршрутами.

Вони петляли своїми секторами, немов зайці, постійно змінюючи напрямок, обходячи пагорби, перевіряючи густі зарості та заболочені низини.

Саме через це Володимир кілька разів відчував, як мітки на аурах Тихона та Ольги наближаються.

У якийсь момент друзі опинилися зовсім поруч.

Якщо судити з відстані до міток, їх розділяло не більше десяти кілометрів. Потім загін друзів звернув убік. Невдовзі й загін Володимира, завершивши чергову петлю, змінив напрямок і рушив до іншої межі свого сектора. Мітки знову почали віддалятися.

До вечора коли сонце вже торкалося верхівок дерев, Володимир знову відчув знайоме наближення. Цього разу значно ближче. Пара кілометрів. Не більше.

Два загони мали зупинитися на ночівлю майже поруч. На мить у нього виникла думка запропонувати об'єднати табори.

Разом було б спокійніше.

Чотири маги, сорок воїнів — сила, з якою не кожна зграя Звірів ризикнула б зв'язатися.

Але вже наступної миті він відкинув цю ідею. Як пояснити Ігореві, звідки він узагалі знає про сусідній загін?

Пошукове закляття такої відстані не брало. Та й напрямок показати не могло.

Навіть якби він якось викрутився перед напарником, виникли б питання у Тихона з Ольгою.

Вони теж не знали про астральну оболонку. Не знали про мітки, які Володимир колись залишив на їхніх аурах.

І не знали про багато чого ще.

До четвертого рангу за його власною системою розвитку друзям було ще дуже далеко. Та й не факт, що Тихон чи Ольга взагалі колись зможуть переступити цю межу. Це був рівень, про який у цьому світі ніхто навіть не здогадувався.

Зате якщо говорити про місцеві уявлення...

Тут Володимир не мав жодних сумнівів. І Тихон, і Ольга вже зараз могли б без особливих труднощів отримати звання майстра, якби показали свої справжні можливості.

А ось із магістром усе було значно складніше.

Не тому, що їм бракувало сили.

Просто так тут не було заведено.

Спочатку десятиліттями будеш майстром, накопичуй репутацію, отримуй рекомендації, доводь свою відданість і лише потім можеш претендувати на наступний ранг.

У цьому світі статус визначався не тільки здібностями.

Іноді він вимірювався роками.

Невдовзі загін знайшов місце, яке однаково добре підходило і для відпочинку, і для оборони.

Поряд дзюрчав вузький струмок, забезпечуючи людей і коней водою, а довколишній ліс обіцяв вдосталь дров.

Втім, дрова були потрібні не лише для приготування вечері. Вогонь на прикордонні мав значно важливіше призначення.

Він відлякував Звірів.

Тож поки частина воїнів поралася з кіньми, інші швидко нарубали сухих стовбурів і розклали їх по колу майбутнього табору. Незабаром навколо стоянки спалахнула суцільна смуга вогню. Заодно вирубали й найближчі дерева. Ніхто не мав бажання прокинутися серед ночі від того, що просто на голову з гілок стрибає рись.

Володимир міг би обійтися і власним нагрівальним артефактом. Він не приховував його існування і спокійно користувався під час походів.

Але навіть найкращий артефакт не замінить полум'я, яке бачать і бояться Звірі.

Миколай уже пересувався майже без кульгання. З боку навіть важко було повірити, що ще кілька годин тому його нога була розірвана до кістки пазурами вовка.

Та Володимир чудово знав справжній стан речей.

М'язи він відновив повністю, але для організму це все одно була нова частина тіла. Потрібен був час, щоб мозок звик до неї, навчився знову правильно керувати кожним рухом.

Добре хоч відновлення відбувалося за зразком здорової ноги. Тому мова йшла лише про кілька днів незручностей, а не про довгі місяці реабілітації.

Найбільше дивувався Ігор.

Він знову покликав Миколая, уважно оглянув ногу, попросив пройтися, кілька разів присісти.

Воїн усе виконав без особливих труднощів.

Ігор лише мовчки хмурився.

Володимир прекрасно розумів причину.

Молодий маг був упевнений, що це результат саме його лікування. Але знав власні можливості надто добре. Такого ефекту його закляття дати не могли. Для подібного зцілення потрібен був досвідчений цілитель, який роками відточував свою майстерність.

Та факт залишався фактом.

Що саме подумав Ігор, Володимир не знав. Можливо, списав усе на дивовижну витривалість самого Миколая. Людський розум не любить порожнечі. Якщо пояснення немає, він обов'язково вигадає його сам.

Коли остаточно стемніло, до магів підійшов один із вартових.

— На півночі, на пагорбі, видно багаття.

Ігор підвів голову. Воїни також насторожилися. Почалося обговорення.

Чужий загін?

Мисливці?

Чи, може, ще одна група прикордонників?

Володимир чудово знав відповідь.

Саме там зараз вечеряли Тихон, Ольга та їхні люди. Але він так само взяв участь у розмові, висловлюючи ті самі припущення, що й решта.

Невдовзі всі дійшли однакового висновку.

Найімовірніше, це справді сусідній загін з П'тірки.

Хтось навіть пошкодував, що не знали про це раніше. Разом було б і безпечніше, і веселіше. Та зараз ніч уже повністю накрила ліс.

Ця пара кілометрів вдень здавалися дрібницею, а в темряві перетворювалися на справжню перешкоду. Тож вирішили нічого не змінювати. Просто прийняли як факт, що неподалік є свої.

На вечерю, окрім звичних запасів, цього разу пішли найкращі шматки сьогоднішньої здобичі. М'ясо Звірів давно стало звичною їжею прикордонників, і кухарські таланти воїнів дозволяли зробити його напрочуд смачним.

Після важкого дня люди швидко розійшлися до своїх місць. Хтось ліг спати, загорнувшись у плащ. Хтось залишився біля вогню.

Чергові повільно обходили освітлений периметр.

Володимир з Ігорем також активували свої сигнальні артефакти, які мали подати тривогу, якщо хтось перетне невидиму межу навколо табору.

Втім, навіть найкраща магія не скасовувала старої військової мудрості.

Двадцять воїнів змінювали один одного по черзі. Поки одні пильнували нічний ліс, інші могли спокійно відпочити. Попереду на них чекав ще не один день полювання. І кожен добре розумів: справжня робота тільки почалася.