Пробудження спадкоємця

На вугіллі тихо шкварчало м'ясо молодого кабана, який необережно вирішив, що загін людей стане легкою здобиччю. У чані, що Володимир створив задля зілля неспішно закипала вода для відвару.

Навколо багаття зібралися всі. Цього разу ніхто не поспішав вечеряти.

Усі чекали.

Володимир провів поглядом по знайомих обличчях.

За останні вісімнадцять днів вони пережили стільки, що для більшості людей вистачило б на все життя.

Він повільно вдихнув.

— Що ж... друзі, — промовив він. — Після всього, що ми разом пережили, думаю, я вже маю право вас так називати.

Погляди не відривалися від нього.

Володимир перевів очі на Тихона й Ольгу.

— Дехто з присутніх уже знає частину правди. Тепер не бачу сенсу приховувати її від інших.

Він на кілька секунд замовк.

— Ви всі хоча б раз у житті чули легенди про реінкарнацію. Казки про людей, які пам'ятають свої минулі життя.

На галявині стало так тихо, що було чути потріскування дров.

— Так ось... можете вважати, що вам пощастило зустріти однго з таких людей.

Ніхто не відповів. Всі дивилися на нього так, ніби боялися пропустити хоча б слов.

Першим мовчанку порушив Ігор.

— Зачекай...

Він навіть нахилився вперед.

— Тобто... ти не архімаг, якого батьки таємно приставили до мене?

Володимир здивовано кліпнув. А потім щиро розсміявся.

— Навіть не думав, що ти дійшов саме такого висновку.

Ігор лише безпорадно розвів руками.

— А що мені ще залишалося думати? Після всього, що ти показував останнім часом...

Він похитав головою.

— Спочатку я був переконаний, що батько все-таки не витримав і вирішив порушити власне слово. Що він просто приставив до мене якогось неймовірно сильного мага.

Він усміхнувся сам до себе.

— Щоправда, мене постійно мучило одне питання. Якщо вже вони зважилися на таке... то чому лише рік тому? Чому не від самого початку практики?

Ігор видихнув.

— А виходить... усе набагато дивніше.

Він уважно подивився на Володимира.

— Виходить, вони справді не порушили своєї обіцянки.

На його обличчі повільно з'явилася майже дитяча усмішка.

— Знаєш... я зараз навіть не впевнений, що мене більше дивує. Те, що ти пам'ятаєш минуле життя... чи те, що реінкарнація виявилася не казкою.

Володимир лише злегка знизав плечима.

— Як бачиш, життя іноді вигадує сюжети, до яких не дотягнеться жодна легенда.

Він усміхнувся.

— Але факт залишається фактом. Я справді пам'ятаю своє попереднє життя. І більшість того, що ви бачили останнім часом... саме звідти.

Володимир ковзнув поглядом по воїнах.

Ті сиділи мов зачаровані. Зараз вони вже дивилися на нього зовсім не як на сильного мага. Перед ними сиділа казка, людина, яка, за його словами, прожила вже не одне життя.

І навіть для людей, що щойно повернулися з аномалії, це було, мабуть, найбільш неймовірним відкриттям за весь похід.

— Питання навіть складніше, ніж здається на перший погляд, — продовжив Володимир. — Уяви, що ти маленький хлопчик і раптом починаєш розуміти: до тебе приходять спогади іншої людини... Людини з іншого світу.

— З іншого світу? — не втримався Ігор.

Володимир кивнув.

— Саме так. І навіть це, не найбільша проблема. Про існування інших світів ми всі чули ще в магічній школі. Дракони свого часу поділилися цими знаннями, тож сама можливість інших світів не дивує. Дивує інше — пам'ять людини, що жила там.

Він ненадовго замовк.

— Але справжня небезпека зовсім не в цьому.

— А в чому? — тихо запитав Ігор.

— Уяви стародавній рід магів. Рід, який століттями накопичував силу, знання й вплив. І ось його голова дізнається, що десь живе хлопчик... сирота... за яким нікого немає. Хлопчик, який пам'ятає магію іншого світу. Магію, про яку тут навіть не здогадуються.

Тиша біля вогнища стала майже відчутною.

— Як думаєш, що вони зроблять?

Ігор не відповів.

Йому й не потрібно було.

Відповідь була очевидною для кожного, хто сидів біля багаття.

— Вони заберуть його, — тихо промовив один із воїнів.

— Якщо пощастить, — сумно всміхнувся Володимир. — А якщо ні... то просто не залишать свідків.

Над галявиною запала важка мовчанка.

— І наскільки ж твої знання відрізняються від наших? — після довгої паузи запитав Ігор.

Цього разу Володимир відповів не одразу.

— Не окремими закляттями. Не сильнішими техніками. Все значно гірше...

Він подивився просто в очі принцу.

— Вони відрізняються самим фундаментом. Розумінням того, що таке магія і як вона працює.

У Ігоря мимоволі перехопило подих.

Тепер він зрозумів.

За такі знання не просто викрадають.

Через них починають війни.

Через них падають держави.

І тепер стало абсолютно зрозуміло, чому Володимир стільки років приховував свої здібності навіть від найближчих людей.

Володимир ніби прочитав його думки.

— Розумієте, Ваша Високосте... навіть ось вони, — він кивнув у бік Ольги та Тихона, — закінчили магічну школу вже маючи магічний зір.

Принц здивовано перевів погляд на друзів.

— Це... неможливо.

Ольга лише злегка всміхнулася.

Тихон мовчки знизав плечима.

— Для місцевої магії — так, — погодився Володимир. — Архімаги витрачають на це сто і більше років життя. А вони отримали цю можливість ще юними. І тільки тому, що я навчав їх інакше. Не краще. Просто... спираючись на інше розуміння магії.

Ігор мовчав.

Новина про реінкарнацію вразила його.

Але зараз він починав усвідомлювати дещо значно страшніше. Перед ним сиділа людина, яка могла змінити весь шлях розвитку магії цього світу.

— І ти хочеш... — почав було Ігор, але так і не договорив.

— Жити, — відповів Володимир. — Просто жити. Вивчати цей світ. Досліджувати магію. Поєднувати знання двох світів. Заснувати власний рід... Зрештою, просто бути щасливою людиною.

Ігор повільно провів долонею по обличчю. Тепер він чудово розумів, чому Володимир стільки років приховував себе. Якщо бодай якась частина магічної верхівки королівства дізнається те, що вони почули сьогодні... Про спокійне життя можна буде забути назавжди.

— Ти ж розумієш... — нарешті промовив він. — Я не можу пообіцяти, що приховаю це від батьків. Не маю такого права. Я не просто Ігор...

Володимир кивнув.

— Саме тому я й розповідаю все тобі. Якби ти був звичайною людиною, я, мабуть, промовчав би й цього разу.

Після короткої паузи принц примружився.

— До речі... Якщо батьки не посилали тебе мене охороняти... то як ти взагалі зрозумів, хто я?

— Дуже просто.

Володимир усміхнувся.

— Перед відправленням на практику всіх випускників магічних шкіл приймали у Києві. Король із королевою особисто вітали молодих магів.

— Коли вони проходили повз, я просто запам'ятав їхні енергетичні візерунки. Вони унікальні так само, як відбитки пальців. А коли побачив тебе на заставі...

Він злегка розвів руками.

— Для людини, яка багато років працювала з енергетикою, неважко зрозуміти, яким має бути поєднання енергетики двох батьків у їхньої дитини.

Ігор кілька секунд мовчав.

— То... так можуть усі архімаги?

— Не знаю.

Володимир чесно похитав головою.

— Єдиного архімага я тоді бачив на прийомі, але не ризикнув роздивлятися. Тож не маю уявлення, наскільки розвинений у них магічний зір.

Він ненадовго замислився.

— Але якщо судити з підходу місцевої магії... сумніваюся. Хоча й повністю відкидати таку можливість теж не варто.

Ігор задумливо кивнув.

— А щодо твоєї таємниці...

Володимир випередив його.

— Я чудово розумію, що ти не можеш приховати це від короля й королеви. Розумів із самого початку.

Він подивився принцові просто в очі.

— Але дуже прошу... спробуй переконати їх залишити ці знання всередині родини. Не передавати їх придворному архімагу. Не обговорювати з радниками. Нікому.

— А знаєш... — раптом усміхнувся він. — Можу навіть запропонувати аргумент, який зробить таке рішення вигідним для самої королівської родини.

Усі насторожилися.

— У своєму баронстві я створив невелике Місце Сили.

— Як?! — цього разу одночасно вигукнули Ігор, Ольга й Тихон.

Володимир лише всміхнувся.

— Не скажу, що це легко. Але можливо.

Він зробив коротку паузу.

— А ще в мене є інший учень.

Ольга й Тихон здивовано переглянулися.

Вони щиро вважали, що були єдиними.

— Її звати Ярина. Вона моя тітка. А після смерті старого управителя саме вона керує моїм баронством.

— Вона маг?

— Офіційно — ні. Незареєстрована магиня.

— Але вже зараз Ярина самостійно варить ті самі зілля відновлення енергії, якими ви користувалися під час походу.

Ігор мимоволі торкнувся одного з порожніх флаконів, що досі зберігав на поясі. Він надто добре пам'ятав, скільки разів ці зілля рятували їх від виснаження.

— Якщо твоя родина зацікавиться, — продовжив Володимир, — то ми можемо одразу розпочати постійні поставки. І зілля, і накопичувачів. Наскільки я розумію, твоє інкогніто після повернення вже втратить сенс. Отже, саме через тебе Ярина й передаватиме все необхідне королівській родині.

Ігор мовчав довго.

Дуже довго.

Потім несподівано розсміявся.

Щиро.

Від душі.

— Ти неймовірний, Володю.

Він похитав головою.

— За один вечір ти примудрився перевернути весь мій світ.

Спочатку — реінкарнація.

Потім — магія іншого світу.

Потім — магічний зір у вчорашніх випускників.

Тепер — власне Місце Сили...

Він широко всміхнувся.

— І на завершення ти вирішив... підкупити королівську родину одного з найбільших королівств світу.

Навколо багаття пролунали тихі смішки. Навіть суворі воїни не стримали усмішок.

Ігор простягнув руку через вогонь.

— Домовилися. Я нічого не обіцяю... але зроблю все, що в моїх силах. Спробую переконати батьків, що деякі таємниці справді мають залишатися таємницями.

Володимир міцно потиснув простягнуту руку.

— Більшого я й не прошу.