Пробудження спадкоємця

Двадцять один молодий маг і головний доглядач школи.

Усі верхи.

Саме такою невеликою кавалькадою вони вирушили зі Львова до столиці герцогства. Десять років у стінах магічної школи залишилися позаду. Попереду чекало зовсім інше життя.

Практика.

Справжня служба.

Справжня небезпека.

І якщо раніше молоді маги могли дозволити собі сперечатися про оцінки чи жартувати над черговою витівкою товаришів, то тепер дедалі частіше мовчки дивилися на дорогу, занурившись у власні думки.

У Галичі на них чекав стаціонарний портал.

Звідти — прямий перехід до Києва.

Саме там для старшого доглядача завершувалася його частина шляху.

Передати випускників під опіку королівської служби, поставити підписи в необхідних паперах, востаннє побажати успіху — і повернутися до школи, де вже восени з'являться нові учні.

Інший цикл.

Інші діти.

Інші історії.

А для цих молоди магів все лише починалося.

Київ зустрічав їх звичним гамором великого міста.

Втім, найбільше враження справляв не він, а табір за його мурами.

Туди щороку стікалися випускники магічних шкіл з усього королівства.

З різних герцогств.

Одних привозили карети, інших супроводжували слуги, треті приїздили майже без майна, маючи лише коня та дорожній мішок.

Але тепер усі вони були рівними.

Молодими магами, які відправлялися служити на кордон.

Зазвичай таких збиралося від півтори до двох сотень щороку.

Проте самими магами караван не обмежувався.

Тисячі возів, навантажених продовольством, інструментами, металом, тканинами, ліками та всім іншим, без чого не могли існувати прикордонні фортеці, готувалися до далекої дороги на північний схід.

Усе це прямувало до Чернігова.

Саме Чернігів давно став головним оплотом Руського королівства в боротьбі з Аномалією.

Містом-фортецею.

Містом-вартовим.

Останнім великим безпечним містом перед землями, де світ остаточно втратив здоровий глузд.

Вже там молодих магів розподілятимуть по гарнізонах і фортецях.

По всій довжині кордону.

Більш ніж на п'ятсот кілометрів зі сходу на захід.

Майже безперервний ланцюг укріплень, застав і сторожових постів відділяв людські землі від територій, де панували мутації, хаос і смерть.

Сама ж Аномалія простягалася ще далі.

Її східний край починався приблизно за дві сотні кілометрів на схід від Москви, майже під самим Володимиром.

Далі вона розросталася величезною викривленою плямою, накриваючи колись густозаселені землі.

А закінчувалася далеко на заході, північніше Смоленська.

Жодне з великих міст, що опинилися всередині зони, трагедії не пережило.

Ні Москва.

Ні Володимир.

Ні десятки менших міст і сотні сіл.

Від них давно не залишилося нічого, окрім руїн, зарослих дивними рослинами, та згадок у старих хроніках.

Москва ж узагалі стала серцем Аномалії.

Саме там, трохи східніше, і стався той самий ритуал, що назавжди змінив історію світу.

І саме туди, якщо вірити легендам, досі не ризикували заходити навіть найдосвідченіші магістри.

Володимир слухав ці історії вже не вперше.

Та цього разу все звучало інакше.

Раніше Аномалія була лише позначкою на карті.

Темною плямою десь далеко на півночі.

Мабуть, варто пояснити, чому Аномалія мала саме таку форму і чому виникла саме тут.

Астероїд, що колись насувався на Землю, був воістину велетенським.

Витягнута кам'яна брила довжиною майже двісті кілометрів і шириною понад сто п'ятдесят у найтовстішому місці.

За розрахунками древніх Владик, удар мав припасти саме в район Москви.

Тому й ритуал проводили неподалік міста.

Але існувала одна проблема.

Портал мав бути не меншим за сам астероїд.

Щонайменше півтори сотні кілометрів у поперечнику.

От тільки настільки точно розрахувати його розміри, щоб він ювелірно охопив космічного мандрівника, було неможливо.

Занадто великі відстані.

Занадто високі швидкості.

Занадто багато змінних.

Тому Владикі діяли з запасом.

Саме так з'явилося коло діаметром у триста кілометрів.

Ритуал у точності повторював форму майбутнього порталу, а тому сьогодні ця територія утворювала широку «голову» Аномалії.

Звідки ж тоді взявся її довгий хвіст?

Відповідь була простою.

Земля не лише летить навколо Сонця.

Вона ще й обертається навколо власної осі.

Портал же довелося утримувати відкритим певний час.

І поки древні дракони підтримували його існування, поверхня планети продовжувала рухатися.

Так і народився той самий витягнутий слід, що простягнувся на захід від основної зони.

Наче хвіст величезної комети, що застиг на земній карті.

Та найбільше Володимира вражала навіть не форма Аномалії.

Його вражала сама робота, яку свого часу виконали дракони.

Земля рухалася навколо Сонця зі швидкістю майже тридцять кілометрів за секунду.

Астероїд летів назустріч із приблизно такою ж швидкістю.

Отже, швидкість зближення становила близько шістдесяти кілометрів за секунду.

А коли кам'яна гора наблизилася до планети, земне тяжіння розігнало її ще сильніше.

Зближення понад сто кілометрів на секунду!

Сто.

Кілометрів.

За.

Секунду.

І при цьому Владики не лише змогли правильно розрахувати момент відкриття порталу.

Вони відкрили його так, що той перевищував ширину астероїда лише вдвічі.

Знаючи математику, фізику та астрономію свого рідного світу, Володимир насилу міг уявити масштаб цієї роботи.

Особливо тому, що добре пам'ятав власну історію.

У його світі той астероїд зустрічали зовсім інакше.

Його розбивали. Били зустрічним курсом.

Космічні брандери врізалися в кам'яну гору, дроблячи її на безліч уламків.

Тоді значна частина цих уламків досягла поверхні.

Цілі континенти здригалися від ударів.

Міста зникали.

Гинули мільйони людей.

Але іншого виходу тоді не бачили.

Навіть маючи комп'ютери, складні математичні моделі та штучний інтелект, людство не ризикнуло намагатися вдарити астероїд убік.

На тих швидкостях будь-яка помилка коштувала б планеті життя.

Розгін космічних апаратів потрібно було починати за десятки й сотні тисяч кілометрів до цілі.

Шанс промахнутися залишався неприйнятно великим.

А тут...

Древні розумні рептилії.

Без комп'ютерів.

Без електроніки.

Без навіть найпростішого калькулятора.

Вони змогли виконати обчислення, які в його світі вважалися б неможливими.

І врятували планету.

Ціною власного народу.

Ціною власного майбутнього.

Ціною тисяч життів.

Практично всі Владики загинули під час того ритуалу.

А натомість отримали...

Звинувачення.

Підозри.

Ненависть.

Люди звикли шукати винних.

І коли з'явилася Аномалія, коли почали народжуватися Звірі, коли світ змінився, більшість вирішила звинуватити тих, хто його врятував.

Чим більше Володимир дізнавався про ті події, тим сильніше змінювалося його ставлення до драконів.

Колись він хотів знайти Владик лише заради знань.

Заради відповідей на питання.

Заради таємниць магії.

Тепер же цього було замало.

Тепер він хотів знайти останніх представників великого народу ще й з іншої причини.

Подивитися їм в очі.

Подякувати.

І вибачитися.

За людей, які так і не зрозуміли, що саме для них колись зробили дракони.