Пробудження спадкоємця

Володимир перевів погляд на воїнів.

— А тепер, мабуть, найцікавіше.

На галявині запала тиша. Усі погляди знову зійшлися на ньому.

"Найцікавіше?" — читалося в кожному обличчі. Тобто все, що вони вже почули — про реінкарнацію, інший світ, іншу магію — це ще не найголовніше?

Володимир ледь усміхнувся.

— Все просто. Про свої таємниці я сьогодні лише трохи прочинив двері. Маги й раніше були магами — вони просто отримали величезний поштовх у розвитку. А от перебування в аномалії для звичайної людини... це зовсім інша історія. Звісно, лише якщо поруч є хтось, хто постійно прибирає наслідки її впливу.

Він обвів поглядом усіх присутніх.

— Вашу енергетику я контролював майже безперервно. Тому зараз маємо... дуже цікавий результат.

Його погляд зупинився на десятнику.

— Миколаю. Почнемо з тебе.

Той насторожився.

— Не знаю, чи відомо тобі це, але більшу частину свого життя ти прожив напівпробудженим.

Очі воїна широко розкрилися.

— Що?..

— Саме так. Магічна оболонка в тебе існувала ще з дитинства. Просто була понівечена, не розгорнута.

— Як... це можливо?

— У квітні дві тисячі тридцять дев'ятого року відбулося одразу кілька подій, які змінили весь світ. Тоді всі люди отримали шанс стати магами. Не всі ним скористалися, але можливість отримали абсолютно всі.

Миколай насупився.

— Драконів ритуал...

Він вимовив це майже з ненавистю.

— Батьки казали... через нього тоді загинуло стільки людей.

— Твої батьки помилялися.

Запала тиша. Навіть потріскування вогнища ніби стихло.

— Помилялися? — тихо перепитав Ігор.

— Як і майже весь світ.

Володимир повільно похитав головою.

— Володарі... або, як їх тепер усі просто називають, дракони... не винні в тій катастрофі. Аномалії — так. Вони справді стали наслідком їхнього ритуалу. Але масові смерті... зовсім інша історія.

Він зробив коротку паузу.

— Доведеться знову згадати про паралельні світи.

Цього разу ніхто не перебивав.

— Я казав що отримав пам'ять людини з іншої реальності.

Кілька людей мовчки кивнули.

— Але справа значно більша, ніж просто два світи. Таких реальностей дуже багато. Скільки саме — не знаю. Сотні. Тисячі. А можливо, й значно більше.

Він на мить замовк, підбираючи слова.

— Уявіть собі той астероїд, через який Володарі провели свій ритуал. У нашому світі вони відкрили портал і відвели його убік. Планета була врятована.

Володимир глянув у темне небо.

— У світі, звідки походить пам'ять, що живе в мені, астероїд не змогли відвести. Його розбили на уламки. Добу небо палало. Міста зникали одне за одним.

Він перевів погляд на присутніх.

— А були світи, де не вдалося навіть цього.

Його голос став тихішим.

— Там Земля просто загинула.

Ніхто не дихав.

— Планети перетворилися на розпечені кулі. Загинули люди. Загинули ліси. Моря закипіли. Все живе перестало існувати.

— І таких світів було багато?

— Не знаю.

Володимир розвів руками.

— Але достатньо, щоб одночасна загибель стількох Земель породила небачену енергетичну хвилю.

Він торкнувся власних грудей.

— Ця хвиля прокотилася всіма гілками реальності. Вона стала причиною масової загибелі людей. І в нашому світі теж.

Запала довга тиша. Нарешті Ольга тихо запитала:

— Але... чому тоді всі впевнені, що винні саме дракони?

Володимир сумно усміхнувся.

— Бо це сталося в один і той самий день.

Він розвів руками.

— Ритуал Володарів проводився для того, щоб урятувати Землю від цього астероїда. Тож, звісно, все збіглося в часі.

— Люди побачили ритуал...

— ...і одразу після нього почали помирати.

Він кивнув.

— Зробити хибний висновок було дуже легко.

Після цих слів над табором запанувала тиша.

Володимир знову перевів погляд на Миколая.

— Але загинули не всі. Так, жертв було дуже багато, та далеко не всі. І кожен, хто тоді вижив — людина, звір чи навіть звичайна комаха, — отримав шанс одного дня стати магом або магічною істотою.

Він зробив коротку паузу, даючи всім можливість осмислити почуте.

— Щоправда, шанс цей був лише можливістю. Після тієї бурі в усіх живих істот з'явилися пошкоджені магічні оболонки. Самі по собі вони майже нічого не давали. Напівпробуджений усе ще залишався звичайною людиною... або звичайною твариною. Іноді комусь вдавалося випадково скористатися крихтою цих можливостей, але такі випадки були поодинокими.

Володимир обвів поглядом людей біля вогнища.

— Найважливіше починалося вже в наступному поколінні. У таких людей народжувалися діти. І приблизно в третині випадків у них починалася справжня ініціація пробудження.

Він похитав головою.

— Навіть у тварин цей процес проходить надзвичайно важко. Більшість дитинчат просто не виживає. Людина — істота набагато складніша. Тому й людська ініціація ще небезпечніша. Без сторонньої допомоги майже всі такі діти гинуть.

Біля багаття запала тиша. Кілька воїнів опустили очі. Кожен із них згадав дітей, які колись помирали від незрозумілої хвороби, яку не могли пояснити навіть цілителі.

Володимир продовжив:

— Але якщо три, а інколи й чотири покоління поспіль переживають цю ініціацію, здібність стає повністю спадковою. Саме так, найімовірніше, і виникли перші магічні роди. Просто їхніх предків свого часу пробудили Володарі.

Він усміхнувся.

— Принаймні саме до такого висновку я дійшов.

Потім знову подивився на Миколая.

— А тепер повернімося до тебе.

Усі мимоволі теж перевели погляди на десятника.

— Магічна оболонка в тебе була з дитинства. Пошкоджена, як і у всіх напівпробуджених. Але аномалія зробила те, чого зазвичай не трапляється.

Володимир провів рукою в повітрі, ніби показуючи потоки енергії.

— Протягом цих днів через твоє енергетичне тіло проходили неймовірно щільні потоки сили. А я весь цей час прибрав наслідки їхнього руйнівного впливу. У результаті оболонка... випросталася.

Він усміхнувся.

— Тож тепер, Миколаю, ти — повністю пробуджений дикий маг.

Запала така тиша, що було чути лише потріскування поліна у вогнищі.

Сам Миколай сидів нерухомо. Він дивився на Володимира широко розплющеними очима.

Маг...

Не помічник мага.

Не слуга.

Саме маг.

Людина, яка ще вчора була простим прикордонником.

Володимир, ніби прочитавши його думки, легенько кивнув.

— Так. Саме це я й сказав.

Потім його голос став серйознішим.

— Але є одна проблема. З однією рукою ти вже не зможеш залишитися на службі.

Ігор мовчки кивнув.

— Це правда. Після повернення тебе спишуть.

— А отже, — продовжив Володимир, — перед тобою відкриваються два шляхи.

Він почав загинати пальці.

— Перший. Тебе визнають магом і відправлять навчатися. Щоправда, як саме навчатимуть дорослого чоловіка — навіть гадки не маю. Найімовірніше, просто приставлять помічником до якогось мага, і вже той вирішуватиме, що й коли тобі показувати.

Ігор знову підтвердив сказане кивком.

— А є й другий шлях.

Володимир трохи нахилився вперед.

— Я пропоную тобі службу в мене.

Миколай навіть кліпнути забув.

— Щойно отримаєш документи про звільнення зі служби — вирушай до мого баронства. Я попереджу Ярину. Вона вже має достатньо знань, щоб почати твоє навчання, а я допоможу завершити його.

Він зробив ще одну паузу.

— І ще дещо.

На губах з'явилася ледь помітна усмішка.

— Ми повернемо тобі руку.

Біля багаття ніби навіть повітря застигло.

— Це... можливо? — ледве прошепотів Миколай.

— Так. Не за день, але за місяць нова рука повністю відросте. Потім ще доведеться якийсь час заново вчитися нею користуватися. Та це вже дрібниці.

Миколай дивився на нього так, ніби перед ним сиділа жива легенда. Відверто кажучи, однієї лише обіцянки повернути втрачену руку було достатньо, щоб без вагань погодитися. А тут до неї додавалися ще й магічний дар, навчання та нове життя.

Тож відповідь була очевидною.

— Я згоден, пане бароне.

Сказав він майже миттєво. Не вагаючись ані секунди.

— Ну а ви, панове, — Володимир перевів погляд на решту воїнів, — отримали від аномалії те саме, що Миколай свого часу отримав під час Енергетичної Бурі. У кожного з вас тепер є магічна оболонка. Щоправда... поки що спотворена.

Воїни здивовано переглянулися. Новина була настільки несподіваною, що ніхто навіть не знайшовся, що відповісти.

Маги...

Вони?

З одного боку — звучало неймовірно. З іншого — сам Володимир щойно пояснив, що така оболонка майже нічого не дає.

Він лише усміхнувся, без зусиль читаючи їхні думки.

— Сама по собі — майже нічого. Напівпробуджений усе ще залишається звичайною людиною. Але це лише початок.

Володимир трохи помовчав.

— Я можу завершити ваше пробудження.

На галявині знову запала тиша.

— Це складний і небезпечний процес. Якби за нього взявся пересічний маг — він, швидше за все, просто вбив би людину. Потрібен магічний зір, досвід і повне розуміння того, що саме ти робиш.

Він перевів погляд на друзів.

— У мене все це є.

Потім додав:

— І це не лише знання з минулого життя. Я вже робив таке. Ярина, моя помічниця... колись теж була напівпробудженою. Її оболонку я виправив багато років тому. Зараз вона повноцінний маг.

Чоловіки мовчали. Кожен намагався усвідомити почуте.

Нарешті Володимир продовжив:

— Степане...

— Даниле...

— Остапе...

— Андрію...

— Романе...

Він дивився кожному просто у вічі.

— Я пропоную вам службу у своєму роді. Не зараз. Спочатку закінчите контракти у прикордонні. Отримаєте всі належні виплати, повернетеся додому, якщо захочете. А вже потім — якщо буде таке ваше рішення — приїдете до мого баронства.

Він зробив коротку паузу.

— Я завершу ваше пробудження. Навчу магії. Не так, як навчають у школах, а так, як навчав своїх друзів. Ви станете справжніми магами.

Його голос став трохи м'якшим.

— Натомість я отримаю людей, яким можу довіряти.

Він озирнувся довкола.

— Після практики я не збираюся сидіти на одному місці. Хочу досліджувати цей світ, його магію, аномалії, шукати відповіді. Але хтось має залишатися в баронстві. Пильнувати за місцем сили, допомагати Ярині, навчатися самому, будувати майбутнє нашого роду.

На обличчі Володимира з'явилася усмішка.

— Роботи вистачить усім.

Він перевів погляд на кожного воїна.

— То що скажете?

Першим ступив уперед Андрій. Навіть не замислюючись.

— Я згоден.

За ним одразу озвався Степан.

— І я.

— Я також.

— Згоден.

— І я.

Шість голосів прозвучали майже одночасно.

Ніхто не вагався. Ніхто не попросив часу на роздуми. Бо кожен із них добре пам'ятав останні вісімнадцять днів. Пам'ятав, хто раз по раз витягував їх із самої смерті.

Хто повернув життя Миколаю.

Хто пообіцяв повернути йому руку.

Хто ніколи не брехав. І якщо ця людина каже, що вони можуть стати магами... То так воно і буде.

Ігор лише мовчки дивився на все, що відбувалося. Поруч із ним так само мовчали Ольга й Тихон. Ще кілька тижнів тому перед ними був просто дивний хлопець із неймовірними знаннями.

Тепер...

Тепер вони стали свідками народження нового магічного роду.

Не завдяки древньому титулу.

Не завдяки крові.

Не через милість короля.

А завдяки знанням.

Вірності.

І людям, які добровільно вирішили піти за своїм майбутнім володарем.

І чомусь кожен із присутніх був упевнений:

колись про цей рід говоритиме все королівство.