Босорка ТОМ 1

Марія майже бігла центральною вулицею. Іншої дороги не було. А в неї термінова справа до Євдокії босорки. Люди ставали вранці в чергу, щоб потрапити до неї. А Марії чекати не можна. Тому з перехожими не віталася і не зупинялася, щоб з кимось поговорити. Дивувалися люди, Марія завжди привітна і балакуча, сьогодні — якась інша. Ну ось і кінець вулиці. Звернула праворуч і попрямувала по стежці. Там на окраїні лісу, недалеко від села Великі Мухомори, жила босорка. Не тільки місцеві люди ходили до неї, а й з далеких країв бували відвідувачі, кожен із своєю проблемою. Ось і подвір’я босорки. Євдокія, ніби знаючи про її прихід, зустрічала Марію за хвірткою.

— Добрий день, тітко Євдокіє! У справі до вас прийшла, біда в мене. Ось подивіться, що знайшла у своєму квітнику під кущем тродянди.

Марія хотіла розгорнути шматок тканини, але Євдокія жестом руки зупинила її.

— Це те горе, яке ти колись вірній подрузі подарувала, закопавши від лавою, тепер повернулося до тебе.

— Якій подрузі, тітко, про що ви мову ведете?

— Оксані ти ці голки від босорки з Верходубнів принесла. Це була твоя помста за те, що Роман, який зараз є твоїм чоловіком, проводжав її, а не тебе додому. Босорка з Веходубнів відворіт зробила, щоб більше Роману не подобалася Оксана. Відворіт міг бути смертельним, Оксана тоді довго хворіла, і лікарі не могли встановити хворобу. Тобі було байдуже, тебе не мучила совість, ти стала зустрічатися з Романом, забувши про голки. Добре, що Оксана перемогла хворобу, її тоді підтримував Остап, теперішній чоловік, і коли вона одужала, то вони побралися, але голки залишилися. А коли народила сина, закляття перейшло до дитини. Адже ти знаєш, що хлопчик від народження страждає астмою.

Євдокія подивилася на Марію, та стояла бліда, як крейда.

— А як ці голки опинилися в моєму квітнику, і чому Оксана подумала, що я їх принесла?

— То все дуже просто. Ти ж тоді дівчиськом вітряним була й загорнула голки в шматок ось цієї тканини з колишньої твоєї сукні. Ви на той час подругами були, Оксана навіть приміряла цю твою сукню.

Рука, у якій Марія тримала голки, тремтіла та й сама вона мала переляканий вигляд.

— Хочеш запитати про те, як знайшла твоя колишня подруга ці голки? Скажу. Остап збудував альтанку в іншому місці, і тепер лава була непотрібною. Коли викопував, у лопату йому вчeпився шматок тканини, він покликав Оксану і вона впізнала клаптик твоєї сукні. Розгорнула, побачивши голки, все зрозуміла, Остапу нічого не сказала. Виплакалася на самоті, і коли була ніч, повернула тобі твій «подарунок», тепер і у твоїй сім’ї буде не все добре.

— Скажіть, а цю мою помилку можна виправити? Не один рік минув, я вже про це й забула.

— Звісно, ти забула! У тебе, до цього часу, було все добре. Навіщо тобі думати, як живеться твоїй колишній подрузі. Бачиш, вже й зізналася, так має бути. Можна ще виправити цю помсту, але якщо ти з того, що я зараз скажу, щось зробиш не так, тоді вже нічого не вдієш. Слухай уважно. Зараз підеш до річки, на те місце, де ти перебродила, коли ішла до босорки у Верходубні, ти пам’ятаєш. Перейдеш знову вбрід річку, не втопишся, там і досі мілководдя. На тому березі знайдеш швидку течію і вкинеш у воду ось це, що ти тримаєш. Спочатку голки, по одній, рахуючи й щоб жодна не згубилася. Всі повинна знести швидка течія. Тільки після цього, викинеш у воду й цей клапоть тканини. Потім повертайся додому. По дорозі ні з ким не вітайся й не розмовляй, ти ж так до мене і йшла. Якщо перша людина, яку ти зустрінеш, буде дитина чи матиме молодий вік, значить ти зробила все правильно, і горе пішло за течією, а якщо це буде людина похилого віку, то тоді вже біда навіки буде в тебе, а Оксана згодом вилікує свого сина. До мене сьогодні більше не приходь, щоб там не сталося, я і так відчую. Ти швидко йди додому, зачини хвіртку і нікого цього дня не впускай, бо чорнобосарка із Верходубнів теж відчує, що ти позбавилася того, про що колись її ж і просила. Знаю, що ти всі свої гроші, які заощаджувала, віддала їй. Тож тепер вона почуватиме себе кепсько і може попросити когось прийти до тебе, ніби в справі, але це буде недобра справа, бо навіть зірваний листочок з дерева на твоєму подвір’ї, накличе на тебе і сім’ю страшну біду.

Сказавши це, Євдокія зачинила хвіртку, давши зрозуміти, що розмова закінчена.

Марія швидко попрямувала до річки, а Євдокія молилася, щоб вона зробила все так, як було їй сказано.

Марія виконала все правильно, її лихоманило від страху зробити щось не так. Повертаючись додому, зустріла хлопця, онука баби Устини. Нахиливши голову, швидко й мовчки пройшла повз нього, юнак не помітив, що вона плаче від радості. Їй хотілося його обійняти й розцілувати, але про заборону вона пам’ятала.

Чоловік був у відрядженні. І Марія, коли прийшла додому, наказала синові, у неї теж був син, на рік старший від Оксаниного, бути вдома і на вулицю не виходити. Хлопчик здивувався, але не хотів засмучувати заплакану маму, тому пішов у свою кімнату й до вечері, поки не покликала мама, не виходив.

Зранку сусідка запитувала її про те, де вона була вчора, бо до неї приходила жінка з Верходубнів у якійсь справі та все було зачинено. Марія лише усміхнулася та знизила плечима, мовляв: «Нікого не чекала!»

А через тиждень почула від людей, що босорка з Верходубнів тяжко захворіла й ніякі ліки не допомагають. Просить, щоб Євдокію покликали. Євдокія ж не погоджується до неї піти.

Каже: «Кожен сам має відповісти за зроблені справи в цьому житті».