Босорка ТОМ 1

Того літа природа накрила Старі Мухомори рожево-бузковим килимом квітучого чебрецю. Євдокія неквапливо чеберяла босими ногами серед буйноцвіття, вдихаючи на повні груди цілющий аромат. Жінка бурмотіла дивні слова, зрозумілі лише їй і квітам, простягала руки, немов хотіла обійняти усю плантацію. Квіти ділилися з нею своїм теплом, деякі з них опинялися в старенькому плетеному кошику Євдокії, інші лишалися зваблювати подорожніх.

Стара босорка тим часом молоділа на очах: її плечі вирівнювалися, глибокі зморшки розгладжувалися, потворні бородавки безслідно зникали. Жінка насолоджувалася цією благодатною миттю, усвідомлюючи, що тілесна молодість — це тимчасова ілюзія, яка розвіється, немов сірий дим. Але потрібно увібрати в себе по вінця силу і наснагу, яку пропонує ця рослинка, щоб молодою лишалася душа — тим паче у відьми вона не одна.

Хех, за своє довге життя Євдокія багато чого встигла, за нею тягнувся довгий шлейф хороших і поганих вчинків, злетів і падінь, знахідок і втрат. Та попри все кожна душа босорки лишалася вільною і крилатою, адже старенька завжди знаходила хвилинку для відновлення внутрішньої рівноваги.

* * *

Після обряду Євдокія поверталася додому у своїй звичній подобі, щоб не породжувати нові чутки та легенди, раптом хтось зустрінеться на її шляху — і так надто довго провадила свій ритуал. Цією стежкою вона могла пройти з заплющеними очима і з заплющеними очима помітила б мишеня, яке чекало на неї під тином. Так, так, саме мишеня. А як іще можна було назвати те сіре непримітне дівча, що, зіщулившись, смикало кінчик довгої коси?

— Ех, дівко, такою поведінкою ти всіх потенційних роботодавців розлякаєш!

Дівча перелякано вибалушило очі на стару.

— Що ти застигла з відкритим ротом, Христю?! Невже забула, до кого прийшла?

— Та ні, бабцю Євдокіє, не забула, — знічено мовила дівчина, — розхвилювалася. Мати з батьком проходу не дають. «Їдь, — кажуть, — у місто, шукай хорошу роботу, заробляй гроші.» А кому я, проста сільська дівчина без витребеньок і без хорошої освіти, у тому місті потрібна?

Босорка запитально вигнула брову.

— От я й подумала, — вела далі Христя, — може ви обряд який проведете на успіх? — Ясно-блакитні очі дівчини дивилися на Євдокію з надією.

Стара пильно примружилась, пошамкала губами та врешті мовила:

— Обряди не проводитиму, а от зілля впевненості дам. — Жінка рушила до своєї оселі. — В гості не запрошую. Не травмуватиму твою психіку.

За кілька хвилин босорка повернулася, тримаючи в руках коричневий шкалик з якоюсь рідиною.

«У таких колись мікстури від кашлю продавали», — майнула думка у Христі.

— Тримай, — Євдокія простягнула плящину дівчині. — Вип’єш перед тим, як їхатимеш на співбесіду.

Христя нерішуче взяла флакон і зачудовано розглядала його.

— А заклинання якесь промовляти треба? — Пискнула.

Босорка пхикнула:

— Які ви смішні з тими заклинаннями! — Сплеснула долонями. — Єдине, що треба після того, як вип’єш зілля, відкинути всі негативні думки й вірити у свій успіх.

Дівчина чемно подякувала і пішла творити власне майбутнє.

* * *

Погожої осінньої днини Євдокія сиділа у дворі, обіймала кота і пахкала своєю старезною люлькою. Вона помітила, що до її подвір’я підходить вишукана панянка в блакитній сукні. Жінка усміхнулася, впізнавши у відвідувачці Христю.

— Бачу, дівко, ти добре влаштувалася в місті, — підморгнула.

— Так, знайшла роботу, про яку навіть мріяти боялась, у видавництві! Ще й до місцевого ВИШу вступила, — дівчина сяяла ізсередини, від того переляканого мишеняти, що підпирало тин влітку, не лишилося й сліду. — Я не забула про вашу допомогу, не думайте. Прийшла віддячити, — Христя простягнула Євдокії великий «Празький» торт.

— От ще вигадала! Навіщо мені ті міські делікатеси? Все життя без них обходилася і далі обійдуся, — сказала та категорично й, відпустивши кота, схрестила на грудях руки. — Тим паче моєї заслуги у твоїх успіхах немає.

— Як же немає? — Здивувалася Христя. — А хто мені зілля впевненості дав?

Босорка лише розсміялася.

— Зілля впевненості… — З її очей текли сльози від сміху. — Ой, я не можу, які ви всі наївні. Не існує ніякого зілля впевненості! — Сказала ще й кіт додав своє багатозначне «Няв».

— Але ж… Ви ж мені… Я ж…

— Що ти знову мимриш? Я тобі дала духмяного чебрецевого чаю. Все решта — цілковито твоя власна заслуга.

— Тобто я всього досягла без магії? — Обличчя Христі прикрасила щира усмішка.

— Ти всього досягла вірою в себе, відповідальністю і любов’ю до того, що робиш. Збережи це у собі — і тоді тобі ніколи не знадобиться жодна магія.

Дівчина поклала торт на ослінчик, що стояв у дворі, підбігла до Євдокії й стиснула її у міцних обіймах.

— Дякую вам, бабцю, дуже-дуже, — промовила. — Виявляється, ви зробили для мене навіть більше, ніж я просила!