Босорка ТОМ 1

Маріан сидів за старим дерев’яним столом та нервово крутив великими пальцями. Вчора він провалив цінний для нього контракт з постачання сантехніки, втративши можливість гарно на тому заробити. Проблеми почалися ще тоді, коли він почав свою власну справу. Все падало з рук, купа перепон на шляху, в наслідок чого він часто втрачав гроші. Здавалося, що все було проти нього та його справи. Ось-ось він збанкрутує — і кінець, як його мріям, так і всій справі в цілому.

Маріан вірив у силу магії та енергії й думав, що схибив, бо не потрапив у грошовий потік. Тому, порившись в інтернеті в пошуках чаклуна чи мольфара, чоловік натрапив на обговорення дивної жінки зі Старих Мухоморів. Користувачі сайту описували її як справжню чаклунку і радили за всяку ціну їхати лише до неї. «Босорка», — прочитав він тоді уважно.

І ось тепер Маріан сидів у неї в хатинці та розглядав інтер’єр. Як виявилося, кожного дня біля будинку босорки була черга. Він чекав кілька годин, перш ніж його покликали.

Двері відчинились і всередину повільно увійшла стара жінка. Накинувши на плечі пухову хустку, вона сіла за стіл, поклала перед собою чорну свічку та примружила очі, вивчаючи відвідувача.

— Ну, — сказала вона раптом. — Чому прийшов до мене?

— Біду я маю, — почав Маріан. — Все ніяк не можу на гроші розжитись та почати нормально справу. Певно, грошовий потік від мене відвернувся.

Євдокія уважно вислухала та запалила свічку, глянувши на її полум’я.

— Що ти там навигадував? — запитала з ноткою розчарування босорка. — В тебе все добре з твоїми потоками. Навіть удачу добру маєш на гроші.

— Але, що тоді не так зі мною?

— Маєш талант, та не вмієш його використати, — сказала босорка, задувши свічку. — Ти завжди поспішаєш, приймаючи рішення. До того ж ти неуважний, а головне — безвідповідальний. Вчися вести справи, бо всі гроші погубиш.

Маріан опустив погляд, осмислюючи сказане жінкою. Невже це проблема в ньому, а не в чомусь іншому? Ні, це напевне якась помилка.

— Ви помилилися, — сказав різко чоловік. — Це просто гроші не хочуть до мене йти. Я все роблю правильно. Ось навіть вчора я втратив важливу угоду, хоча робив усе можливе для її підписання. Може, зробите мені якийсь обряд на гроші, чи якийсь амулет… Я заплачу вам, скільки скажете.

— Я не беру грошей за обряди, — насупилась босорка, проте в той же момент до неї пробралася цікавість. Подумавши зовсім трохи, жінка уважно подивилася на чоловіка. — Що ж, кажеш, ти обряд хочеш… Грошей тобі мало?

— Авжеж! — Маріан аж підхопився з місця.

— Добре, буде тобі обряд, — хитро усміхнулась босорка. — І гроші будуть, і наука. Роздягайся.

— Тобто… роздягайся? — закліпав повіками чоловік.

— Ритуал буде.

— До… до трусів? — питав все ще вражений Маріан.

— Авжеж до трусів, — засміялася жінка. — Ніби там є щось, чого я не бачила…

Чоловік якусь мить пом’явся на місці, зиркаючи на ворожку. Проте бажання, нарешті забути про турботи й розбагатіти, ніяк не йшло в нього з голови. Тому він підкорився і зняв з себе одяг.

Босорка взяла зі скрині старий глечик та підійшла ближче.

— Посунь стілець до середини кімнати та сідай, розкинувши руки долонями до мене.

Маріан знову підкорився, після чого босорка поклала глечика біля нього та зняла кришку.

— Якщо не здригнешся, то продовжу ритуал, а здригнешся то можеш вдягатися і йти собі.

— Д… добре, — мовив чоловік в очікуванні чогось страшного.

І щось страшне таки сталося. З глечика повільно визирнула змія. Біла як сніг і з червоними очима, а на голові золотавий малюнок корони. Чоловік зблід, проте тримався. Він ніколи не бачив таких змій, отже, вона була особливою, тому він вирішив йти до кінця.

Змія повільно обвилася навколо його ноги та лизнула шкіру на ступні, потім переповзла на іншу і так само лизнула. Згодом вона полізла до рук, а на сам кінець вилізла йому на груди, від чого Маріан похолов. Тепер вже змія нахилилась до чола та лизнула його. І тільки після цього, як нічого не бувало, злізла з тіла та повернулася в глечик.

— Це ж треба, — сказала босорка, накривши глечик кришкою, — не здригнувся.

А Маріан же ніби вдруге народився на світ, почавши важко дихати та заливатися потом, немовби після добрячої пробіжки.

— Що це… було? — хекаючи, запитав він.

— Ти хрещений був, — відповіла босорка. — Змія зняла з тебе той захист, злизавши з тіла те миро, яким священник тебе хрестив. Тепер я можу дати тобі слугу.

— С… слугу? — досі нічого не розумів Маріан, у якого все крутилося в голові.

— Вдягнися вже і все розповім.

Поки Маріан намагався натягнути на себе одяг, подумки встиг декілька разів вилаятись. Здавалося, що перед цим жінка спершу добряче напоїла його горілкою. Сама ж босорка дбайливо поклала глечик назад до скрині, діставши звідти тканинний мішечок. Розв’язавши його, вона дістала з нього світло-зелену скляну пляшечку та поклала на стіл.

— Ось, тримай, — сказала та, коли чоловік саме натягував піджак.

— Що це? — спитав Маріан, взявши пляшечку.

Придивившись уважніше, він не повірив власним очам. Всередині на маленькому стільчику сидів хлопчина у жилетці та червоному капелюшку, який похитувався зі сторони в сторону, наче під гіпнозом.

Маріан взявся за лоба, щоб перевірити чи немає часом у нього жару. За цей час сталося надто багато подій, що його голова просто не встигала оброблювати таку кількість інформації.

— Це, — відповіла босорка, сівши, — твій слуга. Буде тобі багатство носити.

— Б… багатство?! — не зрозумів Маріан.

— Так. Прийдеш додому, станеш посередині та, щойно відкриєш пляшку, поглянеш на північ — там тебе чекатиме твій слуга. Годуй його лише несолоним кулішем і свіжим молоком, кожного дня.

— Ем, добре… — тримаючи пляшечку, говорив чоловік, постійно зиркаючи то на посудину, то на босорку.

— Тільки дивись, виконаєш все як говорила — житимеш у достатку, а як ні, то пожалкуєш, — хитро всміхнулася стара. — Все, мені більше нема чого тобі сказати. Йди собі.

Чоловік механічно подякував і, розвернувшись, пішов до виходу. Весь час дивився на пляшечку у своїх руках, яка мала змінити його життя.

Вже під вечір Маріан сидів вдома за столом під світлом лампи, вкотре роздивляючись містичну пляшечку. Чоловічок всередині продовжував похитуватись зі сторони в сторону, не реагуючи ні на що.

— Чорт, божевілля якесь, — потерши обличчя долонею, сказав Маріан. — Що ж, добре.

Взявши пляшечку до рук, Маріан ще раз усе обдумав і взявся за корок. Вдихнувши на повні груди, він висмикнув його з горлечка та різко поглянув на північ.

На шафі, виблискуючи очима, лежав чорний, як ніч, кіт. Він уважно дивився на чоловіка, вивчаючи свого нового господаря.

Маріану чомусь стало лячно. Він рефлекторно глитнув і повільно сів на стілець. Поглянувши на пляшечку, він виявив, що тепер вона була порожньою.

«То це мій слуга», — подумав він.

Кіт примружив очі та махнув хвостом.

Кімнатою розійшовся дзвінок, від якого в Маріана ледь не вистрибнуло серце. Він нервово почав діставати телефон із кишені джинсів.

— Слухаю? — сказав він, продовжуючи грати з котом у «хто кого передивиться».

Це був постачальник, з яким у нього не вийшло підписати таку цінну угоду. Проте цього разу, він сам напрошувався на співпрацю і запитував, чи зможе Маріан підписати угоду завтра. На що він з радістю погодився, навіть забувши про дивного кота на шафі.

Закінчивши переговори та призначивши зустріч, чоловік радісно вклався на стілець і згадав за кота.

— Це ти зробив?

Кіт не відповів та, розлігшись на шафі, заплющив очі.

— Точно, тебе ж погодувати треба! — скочив на ноги Маріан. — Що там говорила босорка? Молоко та несолений куліш… А де ж я зараз і те і те візьму? Так, у супермаркеті можу купити найдорожче молоко, а куліш… куліш можу замовити. Так, тільки без солі. Зрозумів.

Замовивши на доставлення куліш без солі, Маріан побіг до супермаркету за молоком, а заодно і по мисочки для кота.

Отримавши куліш, Маріан насипав його в миску та налив молока. Кіт зіскочив із шафи й, нюхнувши молоко, одразу перевернув миску.

«Чорт, — подумав чоловік. — Отже, потрібне домашнє молоко. Завтра збігаю на ринок»

А от від куліша, кіт не відмовився та уплів всю миску. Після чого поважно повернувся на шафу, відвернувшись до стіни. Маріан же полегшено видихнув, радіючи, що хоч куліш йому прийшов до смаку.

Наступного ранку чоловік купив свіжого домашнього молока і домовився, що кожного ранку братиме стільки ж. Цього разу кіт прийняв частування. Потім Маріан провів зустріч з постачальником і підписав успішно угоду. Дорогою він заїхав до свого магазину і був приємно вражений, що до нього потягнуло народу, немов магнітом. Такого ажіотажу не було давненько, чому Маріан не міг не радіти.

Пройшов всього місяць, а чоловік зміг відкрити другий магазин у місті. Втім, гроші ніяк не дівалися, а лише постійно прибавлялися. Всі проблеми, які він мав раніше, зникали самі собою чи, може, він просто їх не помічав. Маріан навіть роздумував над відкриттям ресторану, про який завжди мріяв. І це все вимагало лише миски куліша та молока для його нового служки. Кіт, до речі, завжди на день кудись зникав, немов його і не було зовсім, проте надвечір повертався, їв свою порцію та лягав спати на шафу. Він не створював проблем та був тихіше води.

Маріан почав жити так, як він давно хотів. Всю роботу за нього робили інші люди, а він лише забирав гроші та відправлявся на гуляння. В новенькому ресторані завершувалися свої облаштування, а Маріан все більше поринав у спокусу грошей. Дійшло до того, що він навіть почав пізно давати порцію своєму служці. Кіт просто примружував очі, вочевидь ображаючись, проте приймав своє частування і, як завжди, відправлявся спати на шафу.

Проте, все змінилося однієї ночі. Маріан, перебравши міцного на гулянні одного ресторанного власника, тільки згодом згадав про кота. Взявши телефон, чоловік набрав звичний ресторанчик і замовив порцію. Кухар почав готувати страву і все йшло ніби добре, проте, отримавши термінове повідомлення, він попросив новенького кухаря доварити куліш та запакувати на доставлення. Новий кухар, готуючись знімати куліш з плити, вирішив зробити пробу. І яке ж було його здивування, що старший кухар, забув додати солі до страви. Тому, посоливши куліш, він знову спробував його на смак. Бувши задоволеним результатом, відправив його на доставлення.

Маріан прийняв замовлення від кур’єра та, обговорюючи з другом нову зустріч, кинув у миску куліш і сів у крісло.

Чорний кіт почав їсти свою страву, проте щойно він вхопив першу грудочку, як його шерсть стала дибом, хвіст став рівним як дротина, а його морда набула агресивних рис. Він голосно зашипів, від чого Маріан кинув слухавку. Кіт поглянув зі злістю на свого господаря та, стрибнувши на шафу, зник.

Маріан спершу не второпав, що з ним сталося, але ліг спати, подумавши, що це якісь магічні штучки.

Проблеми почалися вже наступного дня. Новий постачальник, з яким він дуже вигідно домовився за товари, просто зник з авансом та не відповідав на дзвінки. До його нового ресторану, який мав цього тижня відкритись, несподівано завітала комісія та знайшла порушення. Виникли проблеми з оформленням місця оренди, тож довелося платити штраф. До його магазинів, завітала податкова та виявила несплату податків. Крім невиплати податків у бюджеті виявилося купа дірок, вочевидь персонал крав гроші. Проблеми з рестораном наростали, а відвідувачів у його магазинах поменшало.

Його служка з тої пори так і не повертався. Як би Маріан не благав і скільки б разів він не міняв молоко та свіжий куліш — магічного слуги не було.

Втративши надію, Маріан зібрався і знову поїхав до босорки.

Босорка аж ніяк не була здивована, коли він змучений зайшов у її дім.

— Таки не вгледів ти за своїм служкою, — сказала Євдокія, мотаючи мотузкою пучок трав.

— Але ж це випадковість, — намагався виправдатись Маріан. — Я забув перевірити того разу куліш. Хто ж знав, що він буде солений. Допоможіть мені, пані Євдокіє. Проблеми в мене ще більші. Гроші закінчуються, мій бізнес розвалюється. Я заплутався.

— І не дивно, — сказала босорка, відклавши готовий пучок. — Ти образив служку, давши йому солі. От він і прокляв тебе, що не вгледів за ним. Але це не найбільша біда. Проблема в тому, що ти так і не навчився головного.

— Чого ж?

— Відповідальності, — босорка запалила свічку та поглянула на її полум’я. — Гроші запаморочили тобі голову і ти забув, що за справою потрібен нагляд та контроль. Ти ж до всього ставився з недбалістю. Навіть, за служкою не вгледів, якого я тобі подарувала. На твоєму місці, кожен багатій мріяв би про такого і ні на мить не спускав би з нього ока. Багато хто в мене просив, про чортика в банці чи такого служку, але дала я його лише тобі, а ти не зміг виконати прості вказівки.

Чоловік сумно опустив голову, розуміючи, який шанс він втратив.

— То чому, ви дали його мені, — не зрозумів Маріан, — якщо знали, що я не впораюся?

— Голову вмикай. На власному досвіді навчаються краще, ніж на словах.

— То ви… ви просто так дали мені урок? — не вірив у те, що чує чоловік.

— Ну звісно. Я тобі вже казала, талант ти маєш до своєї справи, а з рук все валиться, бо безвідповідальний ти. Візьмеш все у свої руки, тоді й справа піде. Тримай, — сказала вона, протягнувши пучечок сухих трав, — це заговорена трава. Спалиш її та обкуриш димом оселю. Тоді проклін служки втратить силу.

— А… що далі? Що далі мені робити?

— Як що, починати знову. Тільки цього разу з досвідом. О, і ще одне. Не забудь сходити до церкви. Я зняла твій захист, щоб прикріпити служку. Тепер, хай тебе знову похрестять.

— Добре, зрозумів, — мовив сумно чоловік.

— Мені немає більше чого тобі сказати, — сказала босорка, відкинувшись на спинку стільця. — Можеш йти.

Маріан взяв пучок трав і, не сказавши ні слова, похнюплений вийшов з хатинки.

Босорка взяла з каміна чайника та стала наливати гарячий окріп у чашку з чаєм, як почула брязкіт скла. Повернувшись, вона побачила, як на комоді «затанцювала» скляна пляшечка, яка, похитавшись у сторони, стала на своєму місці.

— То ось ти де пройдисвіте, — сказала Євдокія, взявши пляшечку з чоловічком. — Думаю, ти вже на певний час награвся.

Сказавши, вона поклала пляшечку до скрині та сіла пити чай.

Вдома, Маріан обкурив димом оселю і великі проблеми, згодом, відступили. У нього залишились лише два магазинчики на межі банкрутства та ресторан, який так і не міг відкритись через проблеми з документами та податковою.

Він провів всю ніч у роздумах, обдумуючи всю ситуацію, яка з ним сталася та над словами босорки. Тієї ночі вирішувався його подальший шлях і, зрештою, він вирішив, що буде робити.

— Відповідальність, — сказав важко він, відкинувши голову на спинку крісла.

З настанням ранку чоловік почав працювати.

За кілька місяців Маріан домігся стабільного заробітку від своїх магазинів, замінив персонал і повністю залатав дірки в бухгалтерії. Він зміг владнати справу з податковою та документами. Ресторан готувався до повноцінного відкриття. Праця була важка, проте все ж таки вона того вартувала. Маріан пишався тим, що зміг цього досягти самотужки, без жодної магії. А всього лише потрібно було повірити у власні сили та взяти відповідальність за своє життя.