Босорка ТОМ 1

Оля дивилась у дзеркало й не могла впізнати ту дівчину, котра дивилась з відображення на неї. Змарніле обличчя і постійно втомлений вигляд супроводжували її уже близько чотирьох місяців. А ще, дівчина стала розгубленою і часто забувала про свої наміри щось зробити або сказати. Причиною таких змін у житті дівчини був далеко не вік, адже в тридцять років життя лише починає набирати обертів. З енергійної, жвавої та запальної дівчини Оля перетворилась на ходячу примару через трагічний випадок, який випав на її долю. Близько шести місяців тому її сестра-близнючка Ліля раптово скоїла самогубство. Олі тяжко було пережити втрату, але ще важче було зрозуміти чому це трапилось.

Минулого року Ліля здавалась найщасливішою дівчиною на землі. У її житті було все, про що вона мріяла: коханий хлопець, успішна кар’єра і, навіть, власна квартира, яку дівчина купила самостійно. Лілі міг позаздрити кожен, адже, здавалось, що її при народженні поцілувала сама пані Удача.

Але зненацька, ніби з одним подихом вітру, картковий будинок розлетівся, залишаючи після себе лише уламки від розбитого дівочого щастя. Саме так можна було описати те, що відбувалось у житті Лілі. Спочатку, за декілька місяців до весілля, її різко покинув коханий. Всі довкола бачили, як вдало дівчина тримається і лише сестра відчувала весь біль, який душив сестру всередині. Саме цим Оля пояснювала всі негаразди сестри на роботі й щоразу молилась за те, аби чорна смуга в житті сестри якомога швидше закінчилась. Але Оля не знала, що це лише початок трагічного кінця. Вона всіляко намагалася підтримати й допомогти сестрі, але її старання виявились марними. Щоразу, коли вони зустрічались, Ліля виглядала все понурішою і замкнутішою. Не допомагали ні лікарі, ні пігулки.

У душі Олі з’явилось зерно страху, яке почало швидко проростати. І одного разу, коли дівчина готувала вечерю, її серце раптово защемило від болю, немов хтось пронизав його гострим лезом. Оля заклякла на місці, випустивши з рук склянку. Вона почала задихатись, хапаючись руками за повітря, немов за рятівний круг. Забувши про все на світі, Оля кинулась на вулицю. Вона щосили бігла за покликом рідної крові. Але дівчина запізнилась. Те, що побачили її очі, Оля воліла б навіки стерти зі своєї пам’яті. У просторій і затишній кімнаті, яку вони ще недавно облаштовували для Лілі разом, нерухомо висіло мертве тіло сестри.

Оля змахнула головою, немов проганяючи страшні й болючі спогади і знову сфокусувала свій погляд на своєму відображені в дзеркалі. Діставши косметичку, вона стала ретельно малювати на своєму обличчю картину на кшталт «зі мною все гаразд», аби уникнути зайвих питань. Хоча всі чудово розуміли моральний стан дівчини, ніхто не хотів нехтувати можливістю побути бодай кілька хвилин у ролі психолога.

Дівчина вийшла з квартири й поспішила до ліфта, сподіваючись, що не зустріне нікого на цьому короткому шляху. А тому незадоволено зітхнула, коли побачила, що там стоїть сусідка. Чекати поки сусідка поїде вниз в Олі не було часу, тому дістала із сумочки телефон, вдаючи, що має дуже важливі справи. Тільки б не розмовляти з черговою пристарілою порадницею.

— Доброго ранку, пані Світлано! — ввічливо привіталась Оля, не піднімаючи погляду.

— Доброго ранку, Олечко! — приємний і теплий голос сусідки розлився коридором. — Як твої справи? — турботливо поцікавилась жінка.

— Все гаразд. Поспішаю на роботу, — сухо відповіла дівчина і вже приготувалась до ранкової порції порад. Двері ліфта відчинились і вона разом із сусідкою зайшла до середини кабіни.

— Знаєш, я взагалі родом з Івано-Франківської області, — раптом почала розмову пані Світлана. Такого повороту Оля не очікувала, а тому від здивування відірвала свій погляд від телефону й подивилась на стареньку. — У нас там могутні Карпати, — замріяно промовила пані Світлана, — якби не мій чоловік, якого я випадково зустріла п’ятдесят два роки тому, я б ніколи не проміняла прекрасні живі ліси Карпат на бездушні цегляні джунглі столиці. Ти колись була в Карпатах? — запитала старенька.

— Ні, все планую поїхати та постійно щось заважає, — тяжко зітхнула Оля, уявивши на мить запах хвойного лісу.

— Ти мені зробиш дуже велику послугу, якщо найближчим часом знайдеш кілька вільних днів і поїдеш до Карпат. У мене є давня подруга, вона живе в селі Старі Мухомори. Через стан здоров’я я вже не можу навідати її, але маю дещо, що потрібно передати старій бешкетниці. Зробиш це для мене?

— Для цього існує пошта, — холодно відрізала дівчина. Але помітивши спантеличений погляд сусідки, відразу присоромилась свого тону й видавила з себе щось на кшталт посмішки. — Так, звичайно, я передам дещо вашій подрузі. Я думала всі вихідні провести в ліжку, але навіщо, якщо можна вирушити в таку пригоду, — іронічно промовила Оля якраз тієї миті, коли двері ліфта відчинились. — Зайду до вас сьогодні після роботи, аби завтра не гаяти часу і вирушити в дорогу відразу після роботи.

— Щиро дякую за твою допомогу. Я більш ніж впевнена, що босорка теж допоможе тобі зрозуміти деякі речі, — загадково додала сусідка, коли дівчина вже поспішала до виходу. Ці слова змусили Олю різко зупинитись. Вона повернулась і поглянула на стареньку, котра намагалась відчинити свою поштову скриньку.

— Що ви маєте на увазі? — збентежено запитала дівчина.

— У тебе є питання, на які тобі потрібні відповіді. І я гарантую, що скоро ти їх отримаєш, — спокійно промовила пані Світлана. — Гарного дня, Олечко!

* * *

За час, який Оля провела в дорозі вона постійно боролась зі своїми відчуттями. З однієї сторони вона пообіцяла сусідці передати якийсь пакунок її давній подрузі, але з іншої сторони, почувалась повною дурепою, яка вирішила подолати такий шлях, не маючи на те жодних адекватних підстав. А тому безліч разів ловила себе на думці розвернути свою автівку в протилежну сторону й поїхати додому, немов цієї подорожі не було зовсім. У цій боротьбі Оля не помітила, як доїхала до гостинного двору, у якому зарезервувала собі кімнату.

Як кільки дівчина вийшла зі своєї автівки, то відразу зробила кілька глибоких вдихів свіжого і кришталево-чистого повітря. Від такої порції кисню в дівчини аж закрутилась голова. Вона притулилась до своєї автівки й окинула поглядом безмежні красоти довкола себе. Колись вони разом із сестрою мріяли влаштувати собі відпочинок у Карпатах, але життя внесло свої корективи. І от Оля самотньо стояла на стоянці біля прекрасного будинку й милувалась величчю природи.

Після активного дня в Карпатах, Оля повернулась до кімнати й поглядом піймала пакунок, який мала віддати. Присівши на край ліжка, затримала свій погляд на своєму відображенні в дзеркалі. Дивно, але, навіть, після довгої дороги та виснажливої прогулянки околицями, дівчина виглядала значно ліпше, ніж після тривалого сну у своєму ліжку. Взявши пакунок, вийшла з кімнати, вирушаючи в дорогу до босорки, котра жила недалеко від гостинного двору, у якому зупинилась Оля.

Через деякий час, дівчина вже стояла перед старенькою хатиною. Пані Світлана обіцяла, що попередить подругу про візит Олі, і дівчина сподівалась на виконання обіцянки. Менше за все вона хотіла зараз пояснювати чужій бабусі, хто вона така і що забула на подвір’ї її будинку.

— Я чекала тебе пізніше, — зненацька роздався голос позаду. Від такої несподіванки, Оля підскочила на місці й випустила з рук пакунок. — Невже тобі не сподобались місця, у яких ти сьогодні побувала?

— Місця? — перелякано перепитала Оля, нахиляючись, аби підняти пакунок. — Ні, все чудово! Тут дуже красиво. Я в захваті, але мене просили передати вам. Ось тримайте, — Оля протягнула пакунок старенькій, котра раптом з’явилась звідкілясь. Але босорка не поспішала брати подарунок, замість цього вона жадібно розглядала свою гостю, немов хотіла побачити її душу. Оля ніяково продовжувала стояти з протягнутою рукою, у якій тримала пакунок для старенької. Раптом вона відчула, як гаряча хвиля повітря окутує її з голови до ніг. Це відчуття було одночасно приємним і лячним, і Оля не знала, як має реагувати на нього. Зненацька вона відчула себе маленькою, безпорадною дівчинкою, яка потребує маминої турботи й любові. Її очі почали тонути в сльозах, і дівчина не поспішала їх витирати. Вона так багато плакала останні кілька місяців, але цього разу сльози були іншими. Оля не розуміла, що відбувається, але не мала сили чинити опір, а тому продовжувала покірно стояти на місці, боячись зустрітись поглядом зі старенькою.

— Бачу, минуло сорок днів і сестра почала благати тебе про допомогу, — слова босорки лунали скоріше не як запитання, а як розповідь того, що дійсно відбувалось у житті Олі. Від почутого, дівчина аж затримала подих. Слова старенької немов гості кулі потрапляли прямо в голову, змушуючи задуматись. Дійсно, перший раз Оля побачила уві сні сестру, коли минуло сорок днів. Від того часу, не минуло жодної ночі, аби Ліля не приходила до неї в снах. І щоразу сестра благала про допомогу. Благала звільнити її. Але Оля не розуміла від чого має звільнити покійну сестру. Окрім душевної втрати сестри-близнючки, додались сни, які занадто виснажували Олю. Дівчина кілька разів ходила до церкви, почала щовечора молитись, придбала амулет, але нічого не допомагало. Тому вона вирішила просто дочекатись, коли сестра перестане являтись їй у снах. Минуло майже чотири місяці, а покійниця, здавалось, зовсім не збиралась полишати своїх нічних візитів. «Цікаво, якби не Свєтка, на скільки б тебе ще вистачило?» — це питання було скоріше риторичним, тому що босорка чудово знала, скільки й кому відписано.

— Річ у тім, що моя сестра… — почала було бурмотіти Оля, але босорка підняла свій вказівний палець і категорично помахала ним перед носом дівчини.

— Ні, тебе слухати не стану. Нехай мені про все розповість інша. Але сьогодні тебе в хату не впущу. Хочеш дізнатись правду, то мусиш приїхати до мене ще раз. Тільки наступного разу обов’язково візьми із собою те дзеркало, що висить у кімнаті твоєї покійної сестри. Замотай його в чорну тканину і приїжджай до мене, коли сонце сяде, — моргаючи, Оля уважно ловила кожне слово, яке промовляла босорка. Але більше вона не проронила ні звука. Замість того старенька мовчки пішла до хатини і зникла.

Тієї ночі, попри всі події, що трапились за останній день, Оля вперше спала немов дитя. Їй було байдуже до місцевої краси, як і до своїх планів. Зустріч із загадковою бабусею різко перекреслила всі думки й наміри. Тепер в Олі з’явилась ціль, яка була важливіша за все на світі — шанс дізнатись причину самогубства сестри-близнючки. Нарешті Оля була готова зустрітись віч-на-віч зі своїм найбільшим страхом: якщо виявиться, що в неї був шанс врятувати сестру від цього ганебного рішення, але вона ним не скористалась, Оля буде картати себе до кінця свого життя.

Оля не могла чекати наступних вихідних, а тому взявши кілька днів відпустки, поспішала дорогою назад до села Старі Мухомори. Дівчина зробила все як говорила старенька. Вона не була у квартирі покійної сестри понад два місяці, а тому мала двоякі відчуття, коли врешті переступила поріг. Так дивно знаходитись тут, знаючи, що сестра вже ніколи не вийде з кімнати. Оля швидко озирнулась довкола й помітила кругле дзеркало, що висіло на стіні біля ліжка. Обережно знявши його та обмотавши чорною тканиною, дівчина ще раз пробігла очима по кімнаті. Від дня смерті сестри Оля ніяк не могла змусити себе торкнутись бодай якусь річ у цій квартирі. Все залишалось так, як при житті Лілі. Дзеркало стало першою річчю, яку Оля взяла до рук. А тому несла його особливо обережно, але не тому, що воно було крихким, а тому, що належало Лілі. І тепер воно покірно лежало на задньому сидінні автівки Олі, котра, забувши про сон і втому, поспішала за відповідями на свої питання.

Як тільки сонце сховалось за горами, дівчина стояла на місці, де була лише кілька днів тому. Вона обернулась довкола, але нікого не було. Тяжко зітхнувши, попрямувала до дверей хатини. Тільки-но вона підняла свій кулачок, аби постукати у двері, як ті раптом самі відчинились перед дівчиною. Кілька секунд Оля вагалась, але нарешті переступила поріг і увійшла до хатини. Простора кімната була щільно заставлена свічками, полум’я яких плавними й повільними рухами танцювало невідомий танок. Оля почала уважніше роздивлятись довкола, побачивши розфарбовані стіни, на яких були зображені різні химерні істоти. Малюнки так захопили увагу дівчини, що вона не відразу помітила присутність господині дому.

— Швиденько ти, — з насмішкою заявила босорка, котра стояла посеред кімнати, склавши руки в боки.

— Йой, перепрошую, я вас не помітила. А двері були відчиненими, — почала виправдовуватись Оля, відчуваючи, як червоніє від сорому.

— Звичайно відчинені, я чекала на твій візит. Сідай ось тут, — старенька показала рукою на стілець біля столу. І теж вмостилась за столом навпроти. — А тепер давай сюди дзеркало, час послухати розповідь покійниці, — з цими словами босорка розгорнула тканину, яка приховувала дзеркало і стала дивитись у нього, немов у книгу, у якій була записана вся трагічна історія покійної дівчини.

Оля намагалась не дивитись на стареньку, хоча їй було дуже цікаво, але вона до смерті боялась того, що побачить у дзеркалі. Тому Оля стала гуляти поглядом по оселі господині. Окрім свічок, кімната була заставлена різними пляшечками й баночками, вміст яких не міг не викликати зацікавленість. Час від часу Оля споглядала краєм ока за босоркою, котра нерухомо сиділа, схилившись над дзеркалом.

— Твоєї вини немає, — різко заявила старенька й дівчина миттєво прикипіла поглядом до господині дому. — Твоя сестра була приречена, як тільки її нога переступила поріг тієї проклятої квартири. Тому твоєї вини в кончині сестри немає.

— Але що трапилось? Чому ви говорите, що моя сестра була приреченою?

— Тобі щось відомо про попередніх власників тієї квартири?

— Ні, — розгублено відповіла Оля.

— От і твоя сестра дізналась лише після власної смерті, — зітхнувши, промовила босорка і поклала дзеркало на стіл. — Бідне дитя, — хитаючи головою, сказала старенька, — вона стала невільницею жахливого негідника.

— Ви про що? Мою сестру хтось ображав? Розкажіть, будь ласка, що трапилось?

— Попередні власники квартири теж померли там, але їхня смерть не була природною. Жінка — від рук свого чоловіка-ревнивця. Все трапилось швидко. Він побачив свої руки в крові й лише тоді збагнув, що трапилось. Чоловік хотів навіки залишитись із коханою, але її душа була чистою, а тому відлетіла, на відміну від його, котра застряла в стінах квартири. Йому знадобилось багато часу, аби знову знайти своє кохання. Всі, хто намагався поселитись там раніше, тікали через якийсь час. Але не твоя сестра. Вона йому відразу сподобалась, бо нагадувала дружину. Чоловік зробив все, щоб довести твою сестру до самогубства, сподіваючись, що разом вони будуть щасливі. Але вона нещасна, хоча зробила все за його вказівками. Вона помилилась. Він занадто виснажив її свідомість і здоровий глузд. І тепер їй потрібна допомога, — слухаючи розповідь босорки, Оля тихенько ридала, ковтаючи солоні сльози, яким, здавалось, немає кінця і краю. Все здавалось старечою вигадкою, хворою фантазією, але Оля вірила кожному слову, що зараз лунало в стінах цієї кімнати. Старенька підвелась на ноги й почовгала до стіни, котра була заставлена різними пляшечками. Якийсь час вона їх роздивлялась по черзі, а потім врешті вибрала одну й повернулась до столу.

— Як я можу допомогти сестрі? — витираючи сльози, запитала Оля.

— Візьми це і дзеркало маєш теж забрати, й повісити звідки взяла. А тепер слухай уважно. У четвер на захід сонця прийди до квартири сестри й маєш знайти всі дзеркала, що там є від маленького і до найбільшого. На кожному із них маєш написати лише одне слово «вільна». За чорнила маєш ось це, — босорка протягнула пляшечку в якій бовталась рідина зеленого кольору. — Після того, як переконаєшся, що написала це на всіх дзеркалах, маєш розбити їх. Тільки не жалій. Якщо хочеш допомогти сестрі, сміливо бий всі. А потім маєш зібрати уламки, тільки уникай контакту зі склом голими руками. І о півночі поїдь на кладовище, те що найближче до будинку. Там ростуть поряд дві великі сосни, біля них є дві могили поряд. Маєш зарити в землю ті уламки між двома могилами, але ні в якому разі не дивись на пам’ятники. Просто починай рити землю. А наступного дня, сходи до церкви й постав три свічки за упокій. Якщо все зробиш правильно, твоя сестра нарешті звільниться з лап ревнивця і її душа знайде свій спокій, якого її позбавили.

Якийсь час Оля сиділа й зачаровано дивилась на господиню дому, намагаючись усвідомити все, що тільки що почула. На диво, вона була дуже спокійна.

— Якщо не вдасться, то я знову приїду до вас, — пробурмотіла дівчина, кинувши поглядом на дзеркало, що лежало на столі.

— Ти більше не приїдеш, — впевнено заявила босорка й ніжно посміхнулась. — Тобі не потрібно, у тебе й так все скоро наладиться. А щодо сестри, мені дуже прикро, що все так трапилось. Вона була дуже хорошою людиною, але, на жаль, навіть з хорошими людьми трапляються жахливі речі.

— Як я вам можу вам подякувати?

— Час від часу навідуйся до Свєтки. Після смерті чоловіка, вона відчуває себе дуже самотньою, а твоя компанія вдихне в неї новий ковток повітря, — сумно промовила босорка.

Киваючи головою, Оля забрала дзеркало, загорнувши його в тканину й на прощання поглянула в очі старенької. Цей погляд був сповнений різномаїттям емоцій: від розпачу й болю до надії й безмежної подяки.