Лінії

— Що ще він хотів зробити?!

Мартін вдарив чарівника по ребрах. Навряд чи цей хробак брехав, однак важко було втриматися Мартіну від спокуси принести біль черговому практиканту.

— Це в-все, якщо ще щ-щось... Я не знаю...

— Тобто все заради порталу? І знань?!

— Так.

— Що ще говорив Канітар про портал, який збирався відкрити? Відразу відповідай, не думай!

Кісточки на правій руці спалахнули болем, адже один раз він влучив прямо в лоба.

— Казав, щ-що ми зможемо п-подорожувати між світами. Що в-він чує і бачить цілий всесвіт, що м-можна буде потрапити до н-найзагадковіших закутків... М-ми хотіли віднов-вити древні знання…

— Як ти бісиш своїми заїканнями! Яку маячню городиш!..

Мартін, одразу як тільки вони увійшли, відправив молодого мага на підлогу, влучивши точно в щелепу. А далі — одягнув на шию того амулет зі спеціальним камінцем. Це на випадок, якщо адепт опиратиметься, чи захоче якийсь фокус показати. Камінь, звісно, сильну магію б не стримав, проте зможе значно її ослабити.

Люди Ордену розпорошилися Джитт-Іларом, вибравши основні міста країни. Поки що група в Тіньовому місті складалася з п’яти бійців, головним серед них був Мартін. Міцний чоловік з абсолютно пересічною зовнішністю типового жителя Мірасеї. Такого легко забути одразу після знайомства, а потім — ніколи не помічати. Ні родимок, ні зморшок, ні виразного погляду.

Рудоволоса Тайріс — лучниця зі шрамом на обличчі. По віку вона була десь як спійманий ними чаклун.

Аджар — уродженець Міста Тіней, що таємно працював у Джитт-Іларі. Агент Ордену; в монастирі він не з’являвся вже давно, а виконував свою роботу тут, на місці. Жахливо балакучий і вусатий мужик з великим носом.

Ну і два слідопити — Фенрікс та Філнар. Обоє схожі один на одного як дві краплі води. Невисокі, міцні. Цупкий уважний погляд... Філнар був наставником Фенрікса, навчав того ще з підліткового віку. Кажуть, будь-який учень переймає риси учителя з часом; незважаючи на різницю у віці, цих чоловіків можна було прийняти за братів-ровесників. Філнар добре зберігся у свої роки.

Робота Аджара тепер викликала багато питань. Як він у себе перед очима пропустив діяльність Дієро Канітара? І це незважаючи на монети, якими Орден щедро годував Джитт-Ілар, щоб підтримувати мережу агентів та небайдужих людей...

Настоятелі розберуться з Аджаром, але ця виховна бесіда буде пізніше — зараз же у проворного чоловічка ще є шанс зберегти обличчя. А саме — допомогти розібратися з тим, що відбувалося в Місті Тіней. І в Джитт-Іларі загалом. Все це Аджар прекрасно розумів, тому що раз по раз відчував на собі злі очі членів Ордену.

Даніель розповідав що пам’ятав та знав, «розколовся» він практично одразу. Говорив тепер про уроки, які їм давав Дієро Канітар, про настанови. Час від часу запитання повторювалися. Мартіна змінювали слідопити, а потім і Аджар вставляв своє слово. Коли юнак почав розповідати про жертвоприношення — отримав декілька болісних ударів по голові. Від чергового стусана в ніс пішли червоні шмарклі, Даніель закашлявся.

— Що, рідко по морді отримував, гімна шматок?

— О-отримував…

— Ну це заслужено зараз, — підмітив Мартін, протираючи свій кулак, — а якого чорта ти взагалі чарами зацікавився? Звідки прийшов до Канітара?

І Даніель неохоче, але розповів. Про те, як його вигнали з дому батьки за прояви забороненої пристрасті до іншого хлопця. Як він поневірявся без даху над головою, жебракував. Як сотню разів пожалкував про те, що батьки дізналися про таємні стосунки… Крихти його власних зубів дряпали язика, однак це не зупиняло практиканта, він продовжував говорити, щоб не стало ще гірше.

Говорив про те, як зненавидів колись близьких людей за таке ставлення. Як учився жити по-новому в чужій країні.

Потім — як його зустрів Дієро Канітар. Старий чаклун у темній робі підійшов та зробив пропозицію, від якої важко відмовитися. Можливість стати кимось. Силою, яку приймають та люблять, незважаючи ні на що.

Даніель провалився. Він абсолютно нічого не встиг вигадати, поки пиячив усі ці дні. Не продумав наперед жодної легенди... Тому говорив як на сповіді в дитинстві. Все, і навіть більше. Їх цікавили зв’язки Канітара з зовнішнім світом: кого згадував чаклун у своїх промовах, чи не давав якихось особливих доручень, з ким і як вів спілкування…

Філнар наче як проявляв співчуття до молодого полоненого. Давав йому води напитися. Заспокоював Мартіна, коли той знову наносив удари:

— Ну, Даніелю. Продовжуй. Ми не хочемо тобі зла робити, чи кривдити. Просто твої друзі-чаклуни багато біди сотворили. Тому краще, щоб ти продовжував казати.

В якийсь момент допиту Даніель раптом збагнув, що йому стало гаряче. Сухе повітря старої кімнатки наче опинилося в оточенні пожежі. У катів з Ордену почервоніли обличчя, вони переглядалися. А Даніель раптом відчув спокій. Вгомонилося тривожне серце, слова зібралися до купи.

Щось... Хтось великий. Вагомий прийшов наче, та став поряд...

Схоже переживає дитина, яка бачить поруч себе батьків.

Біль притупився. Даніель замовк та подивився кудись за спини мучителів. В очах промайнуло спершу здивування, потім — однозначне впізнавання. Надія... І нарешті — сум. Він прошепотів:

— Я все їм р-розповів. В-вибач.

— З ким ти говориш?

Мартін спробував заглянути у вічі Даніелю, але той продовжував витріщатися в нікуди, більше не кліпаючи. Філнар, що оглядав та мацав нагріті стіни, різко озирнувся — нічого, окрім зачинених дверей до затхлого приміщення. Напружена Тайріс тихо виглянула в коридор. Все було спокійно. Фенрікс нервовим рухом оголив меча.

— А ну глянь, що з ним, — звернувся Мартін до Аджара, котрий колись навчався на лікаря. Вусатий смуглявий чоловік оглянув обличчя Даніеля, подивився на очні яблука. Торкнувся лоба зовнішнім боком долоні:

— Здоровий ніби. Лиш не мився давно. І бухав — запашок-то чуєте... Ей, молодий, ти що в стіні побачив?

Щось відбувалося незрозуміле, і це нікому не подобалося. Де магія — там непередбачувані проблеми. Навіть один жалюгідний практикант міг принести біду. Всі взялися до зброї. Одягнутий на шию адепта камінь нічого не показував.

Підійшов Філнар. Запитав схвильовано:

— Ей, ти… З тобою все нормально? Зблід весь. Що сталося? Заболіло щось?

— Я вам розбалакав… Але з-знаєте… Це нічого не з-змінить, — спокійно проговорив Даніель, ігноруючи питання Філнара.

Мартін підійшов, гепнув його ще раз. Достатньо сильно, щоб з рота хлопця пішла кров. Губу було розбито:

— По ділу кажи, байстрюк! Про портал! І про Джинпорт!

Кулаки Мартіна грубо забивали практиканта, Філнар більше не зупиняв побратима. Нарешті боєць дочекався нагоди вибити всю гниль з цієї скотини. Він докручував кисть так, щоб удар виходив ще більш болючим та наче пробивав живіт, груди наскрізь. Важка нога вдарился об нирки та хребет. Притиснула полоненого. Камінець на шиї того не світився, не пульсував — отже, Даніель не намагався допомогти собі магією. Тоді що це з ним відбувається?

— Що ти побачив? Тобі з’явився Канітар? Ну!?

Вони чули про схожі магічні трюки, але поки не зустрічалися з подібним. Принаймні — ті бійці Ордену, що зараз були тут. Ментальна магія була здатна маніпулювати розумом живих істот. Могло бути так, що старий чаклун прийшов у видінні до свого учня. Щось підказав йому.

Або щось змінив.

— Все, облиш. Ну облиш, не винен він ні в чому. Давай я трохи побесідую з молодим чоловіком, — згодом запропонував Філнар-слідопит, перейнявши естафету від напарнка. Мартін гучно видихнув та відійшов убік. Він був злий та мав велике бажання завдати більше шкоди здоров’ю полоненому.

Ця кімната аж ніяк не була розрахована на те, щоб усередині неї активно проводила час така кількість людей, повітря закінчувалося. Не найкраще місце для ночівлі: маленьке ліжко з брудним покривалом, низенький столик з кріслом, тумбочка. На стінах — старі килими, котрі давно потребували чищення. Все. Пахнуло тут алкоголем та пилюкою. А ще — солодкавим димом від кальяну, який у Джитт-Іларі полюбляли курити. Єдине джерело світла, окрім декількох свічок на столі, — вузьке віконце над столом, скло якого ніхто вже давно не мив.

Філнар підняв Даніеля разом з кріслом, що дивом поки не розламалося. Той мав абсолютно байдужий вигляд. Половина лиця набрякла, довге волосся змішалося з брудом та кров’ю. З губи текло. Слідопит говорив тихо, він нахилився зовсім близько до полоненого:

— Даніелю, тобі явився наставник? Що ти побачив?

— Я... Зараз н-нічого вже... Я — все...

Тайріс та Фенрікс продовжували робити записи того, що говорив Даніель. Вели нотатки окремо, щоб нічого не впустити.

— Відмітку поставте в записах. Щоб те, що він раніше озвучував, і те, що буде зараз — окремо йшло, — велів Мартін. Він почав підозрювати, що старий маг якимось чином міг залізти до голови своєму послідовнику.

— Ти бачив Канітара? Він живий? — з натиском уточнив Мартін, підійшов ближче та замахнувся ще раз, однак Філнар притримав його рукою.

— Н-не знаю. Він подив-вився на мене. Гл-лянув… Точно. І зник в-відразу. А п-по погляду я... Я все з-зрозумів. В-він повернеться.

Вони вже знали, що робив Даніель під землею. Про похорони та про кривавий слід у тунелі. Всі в групі розуміли, що Канітар вижив і все ще знаходиться десь поруч.

— Нас цікавить твій наставник перш за все. Ти хоч знаєш, ким є Дієро Канітар насправді? І чому він переховується? Замислювався? — задав питання полоненому Філнар.

— М-магія заборонена…

— Це зрозуміло, — перебив його слідопит, — магія руйнує людей. Ти ще поки цього не збагнув, бо лишень почав свій шлях. На руках Канітара дуже багато крові. А ти розповідаєш тут про світлі наміри та науку... Так само він не просто зібрав вас, щоб дарувати заборонені знання. Пізнавати невідоме разом, приносячи в жертву нікому не потрібних п’яничок та тварин. Маячня.

Чи був сенс у тому, щоб переконувати зараз практиканта? Мартін вважав, що ні. Потрібно було продовжувати допит та витягнути всю інформацію. А от Філнар думав інакше. Адже юнак ще не встиг наламати нато багато дров, скоріш за все. Ще не встиг повністю зіпсуватися та стати частиною зла. Отже — мав шанс на спасіння.

Ну і міг принести користь Ордену.

— Даніелю, ми не вороги для тебе, якщо ти — звичайна людина. Ти навіть не зрозумів, у що ти вліз. Вважай, що тобі пощастило. Давай ще раз. З ким контактувала ваша... родина у Джинпорті? Хто спілкувався з Канітаром у Теллані й Сенікарі?

Даніель плюнув на підлогу червоною слиною. Сказав похмуро:

— Ви в-вб’єте мене, як і вс-сіх інших усе одно.

— Це залежить від тебе. Якщо будеш корисним — то відпустимо.

Казав наставник багато разів, що цим звірам у людській подобі вірити не можна. Проте на що ще надіятися було Даніелю? Благати про помилування? Без сенсу. Однак якийсь проблиск таки промайнув в серці. Раптом дійсно дадуть піти?

І що тоді? Канітар не пробачить таку слабкість, він бачив, чув усе.

То буде потім.

— Ну!?

І юнак заговорив далі. Не хотів він віддавати душу на цьому бісовому стільці. Він розповів про листування Дієро Канітара з людьми що проживали в Теллані, Сенікарі, та тут, поряд, в портовому місті Джинпорт. Щодо імен — далеко не всі з них Даніель знав. А от посади деяких персон, з ким спілкувався наставник — пригадав.

Коли Даніель назвав управителів великих та не дуже міст, члени Ордену знову почали переглядатися. Не повірили? Чи навпаки, почали розуміти масштаб?

Обличчя невисокого Філнара спохмурніло. Мартін стиснув щелепи, а от Аджар почав нервово чесати свій крупний ніс. Отже, Дієро Канітар із сім’єю не були відрізані від суспільства. М’яко кажучи... Вони не обмежувалися нічними медитаціями та тренуваннями в джунглях. Ба більше — хитрий чаклун зав’язав цікаві знайомства.

Даніель врешті замовк та ще раз плюнув на підлогу. Тихо сказав:

— Я… Все с-сказав. Я с-слабак… Убивайте…

Єдине, що тішило Даніеля зараз — його слабкість не зруйнує плани вчителя, Канітар живий і, вочевидь, помститься. І все ж юнак відчував себе зрадником.

Мартін перевів погляд на Аджара та ще сильніше стиснув щелепу. Смуглявий ідіот тільки очима кліпав. Не знав, мовляв. Допустив недбалість.

Філнар знову дістав з-за свого пояса невелику фляжку з водою та підніс до розбитих вуст полоненого.

— Все з тобою нормально буде. Якщо ти сам захочеш.

Даніель присмоктався до фляги та зробив декілька великих ковтків. Ледь не поперхнувся. І повільно упав, сповз із крісла як мертва туша. Допит було завершено, хлопець глухо закашлявся. 

Філнар та Мартін вийшли геть, неспішно спустилися вниз по крутих сходах на перший поверх. Лисий бармен, якого звали Гарв, і далі протирав посуд, не звертаючи жодної уваги на те, що відбувалося в закладі.

Воїни Ордену вийшли надвір. Небо було повністю вкрите хмарами, на вулицях Міста Тіней стало ще більш темно, ніж зазвичай. Збиралося на дощ; до Джитт-Ілару прийшов сезон негоди.

До чоловіків одразу підійшов один із головорізів, який і допоміг знайти молодого практиканта в цьому місті-мурашнику:

— Тут цей… На рахунок плати…

— До старшого свого підійдеш, він все видасть. Він в курсі. Все, ти вільний, — відрізав Мартін, і бандит тільки мовчки кивнув у відповідь. І пішов геть, туди, де його чекали спільники. А Мартін все супроводжував головоріза важким поглядом.

— Що думаєш про все? — тихо спитав Філнар, оглядаючи людей, що немов потік води линули кудись у своїх справах на широкій вулиці.

— Робимо обшук будинку. До Джинпорту відправляємось. Маємо імена — треба копати.

— Ага. Про Сенікару та Теллан вже вдома розповімо, а коротку вісточку я відправлю. Мартіне, давай молодого відпустимо. Приставимо за ним Аджара, нехай послідкує. Можливо, той приведе кудись. Можна буде потім попрацювати.

— Дати шанс? Я почув тебе, брате, я це зроблю. Сам, — туманно відповів Мартін, — я дам йому можливість. Здувся засранець повністю. Толку більше не буде.

Філнар не став сперечатися. В Ордені часто звучала думка, що будь-який практикант рано чи пізно стає причиною чужого горя. Єдиний варіант — це позбавити життя таку людину, цим самим врятувати ближніх, зробити навколишній світ трішки безпечніше та світліше.

— Слухай, ну жорсткувато ти його... Всі тельбухи повідбивав. Може й не вигребти.

— Та буде тобі, Філнаре. Не забив же.

Звичайно, Орден неодноразово використовував декого із своїх ворогів у своїй боротьбі. Так з’являлися таємні агенти, інформатори. Зараз Мартін ухвалював рішення щодо подальшої долі Даніеля.

Чи справді полоненому з’явився його наставник? То могла бути просто омана — судячи з усього, пив цей Даніель багато й давно…

Власне, нехай вже цим всім займеться Аджар. Хитрий носач і так підвів усіх, добряче так підвів. Можливо, доведеться міняти. Це вже як вирішать в монастирі.

— А ти молодець, Мартіне. Хороша у нас гра в поганого та доброго гвардійця вийшла.

— Думаєш, я без задоволення? — спитав лідер групи та протер кисть правої руки, якою й наносив більшість ударів.

— Жорстокий ти... На дощ збирається, дивись — Філнар кивнув на темне небо, яке ледь можна було розгледіти крізь крони високих тропічних дерев.

— Ага. Доведеться забруднитися, — двозначно відповів Мартін та скривився, — тому й голова в мене тріщить вже декілька годин. Через погоду. Через небо.