Лінії

Того ж ранку Іман та Даніель повернулися з міста Джинпорт. Це були перші спроби проповідування та активного вербування нових членів родини поза межами рідного краю та віч-на-віч. Вони не цуралися ні розбійників, ні піратів, ні головорізів. Намагалися привернути увагу кожного.

Власне, такі особи й були основним населенням портового міста. Також у Джинпорті мешкало декілька однодумців, з якими Канітар підтримував зв’язок та вів листування. Все йшло до того, що скоро сім’я розшириться, прийме в свої обійми нових побратимів.

Однак цьому воз’єднанню не судилося відбутися.

Іман відчув лихе, як тільки вони зайшли на подвір’я домівки. Чоловік дивився на відро біля криниці, яке хтось наповнив водою, але так і не заніс досередини. Він насупився, прикусив собі щоку.

Щось сталося.

Іман витягнув гострий ятаган із піхов та наблизився до задніх дверей будинку.

Вони вже давно користуються тільки цим входом, щоб менше привертати увагу жителів вулиці. Чоловік із важким серцем увійшов до оселі — в грудях щось вертілося, як змії у вогні. Позаду боязко крокував Даніель — мабуть, наймолодший з усіх послідовників Дієро Канітара.

Обидва були одягнуті як звичайні жителі Тіньового міста, балахони ж залишилися вдома. Лице Імана приховувала темно-червона хустина. Даніель розгублено потирав долоні — малолітній дурень навіть зброю не дістав, усе надіявся на свої заклинання.

— Тихо, — скомандував Іман та сповільнив крок. У домі пахло горілим. А ще — чужими. Тиша стояла така, що, здавалося, здатна розтиснути голову. Дим. Горів, беззвучно тлів папір. Тканина.

Ще зовсім недавно тут хтось крокував... Даніель напружився теж. Почав розуміти.

Магічна пастка лежала на місці, вона не спрацювала. Отже, її зуміли обійти. Двері до їдальні були відчинені навстіж. Чоловіки зробили ще кілька кроків та зайшли до приміщення. Повний безлад усередині: на підлозі — калюжі крові та шматок обмороженої руки в клепаній броні. Все перевернуто та розбито. Стіл, крісла, посуд… Наче смерч пройшовся.

Або — відбувся бій.

Будинок мовчить.

Іман закашлявся, прислухався. Зараз пожежі не було. Він підійшов до чужої частини тіла та придивився. Такої броні ніхто в родині не носив. На лахміття степовиків схоже… Даніель засопів голосно, його щоки почервоніли.

— Х-хто це був тут?

Іман не відповів тепер. Він думав. Ніздрі втягнули запахи. Зосередитися заважав дим. Чоловік обережно відчинив вікна, оглянув їх. Кожна кімната, куди він заходив, водночас приносила і полегшення, і сильніше стискала нутрощі. Він ще не бачив тіл, однак уже знав — сім’ї більше немає. На це вказували сліди крові, що тягнулися в напрямку підвалу. Спускатися туди було важко, ступивши на першу сходинку, Іман уже все зрозумів остаточно.

Внизу всі лежали мертві, вся родина. Лоренс, Анжела, Джабір, Бенлін, Гнат, Проксима, Асад, Марія, Джуліус, Басім. Десять понівечених трупів. Купа виламаного, порубаного м’яса, що колись було ненайгіршими людьми... Убивали їх жорстоко й холоднокровно. Різали. Іман видав звук, схожий одночасно на стогін та утробне гарчання. Ще трьох побратимів не вистачало тут, але щось підказувало, що і їх більше немає.

Чоловік запалив факел. Даніель — теж.

Нападник зазнав втрат, адже два незнайомі покійники також лежали тут, біля оранжереї. Один зарізаний, інший — розбита купа льоду. Мозок, око. Ще шматок броні.

Усі тіла скинули до купи та спробували влаштувати пожежу. Килим на підлозі обгорів, все ще тлів. Стелаж погнуло. Однак гаряч не відчувалася, отже, пожежу щось загасило ще на початку.

Чому ж будинок не знищили? Шукали щось? А де Канітар?

Іман стиснув пальці, спробував набрати повні легені спертого повітря, але закашлявся через залишки диму. Квіти більше не нагадували про затишок; той, хто тут був, убив усе життя в будинку. Тепер тільки дух пожежі, що не вдалася, та мерці наповнюють собою цей підвал.

Погляд зачепився за ще один кривавий слід, що вів до таємного проходу в стіні. Чоловік присів поряд, щоб роздивитися. Кров навіть не висохла, липка на дотик, на смак як залізо. Це була кров наставника.

На килимі й на підлозі — цілі озера. Однак є й окремі смужки. І вже ця кров належала комусь іншому. 

До таємного проходу в стіні так просто тепер не зайти — адже стіну було зачинено з іншого боку, а зовні завалено стелажем.

Так сконструйовано підземний прохід, щоб у випадку смертельної небезпеки втікач міг намертво запечатати мур та уникнути переслідування. Тому — чи живий учитель, чи ні — точно дізнатися неможливо. Сам Іман не відчував присутності Канітара. Він з натугою розсунув уламки, підійшов до стіни та приклав вухо до каменю. Прислухався. Викинув із голови зайві думки.

Порожньо.

Канітар зміг вибратися з будинку, врятувався, скориставшись заплутаними лабіринтами під землею. І вже далеко зараз.

Або — мертвий.

— Іди нагору, принеси відро з водою. Вилий на килими, щоб не диміло. Далі — оглянь приміщення на предмет втрачених речей. Книги, сувої, прикраси, документи — розпорядився Іман та обернувся до свого супутника.

Даніель тремтів, як листок на вітрі. Ось-ось — і розсипеться. Ідеальна жертва.

— Ти чув, що я сказав? Встав і пішов наверх, за водою.

Юнак стрепенувся, хоча старший товариш говорив майже пошепки. Витягував кожен звук, не говорив, а наказував. Даніель, звісно, сперечатися не став. Покірно покрокував сходами вгору. Погляду, правда, від мертвих тіл відірвати не зміг.

То й чорт із ним.

Іман взявся обшукувати тіла членів родини, залишки чужаків та всю оранжерею. Потрібно було зрозуміти, що сталося та хто може бути причетний.

Він погано орієнтувався в книгах, амулетах та інших магічних предметах, тому й відправив Даніеля на обшук. Той швидше зметикує, що зникло. Хоча й сам Іман уже помітив відсутність деяких дуже важливих речей. Наприклад, зникли Письмена і «Серце».

Письмена — це особиста книга Дієро Канітара. Він навчав їх із нею, постійно читав, дописував власноруч. Все підшивав нові й нові сторінки. Казав якось учитель, що всередині — усе його життя. Поступово відкривав завісу таємниць для своїх учнів... 

Щодо «Серця» — це особливий клинок. Він зберігався тут, у підвалі. Під час медитацій та певних заклинань Канітар користувався ним. Такі предмети називають артефактами.

«Серце» дає сили своєму господарю, дарує йому та його близьким здоров’я, міць. А з ворогів — витягує життя. Кинджал уже давно наповнював кожного члена родини силою, вони швидше навчалися заклинанням та опановували науку.

Були й інші ефекти від клинка, про які Канітар не хотів казати. Користувався він ним із тривогою щоразу. Молокососи не могли запримітити зміни в очах наставника, а от Іман — бачив це. Наче маг і сам інколи побоюється...

Ні, не клинок став причиною трагедії. Дієро Канітар знав про артефакти багато, він не міг пропустити якусь небезпеку, пов’язану із родинним оберегом. Але клинок міг стати ціллю нападників. І не тільки клинок. Не тільки книга...

Припущення Імана підтвердилися, коли Даніель повернувся вдруге, вже без відра, та повідомив про зникнення багатьох важливих — і не дуже — речей із дому. Говорив хлопець тихо, заїкався, продовжував тремтіти. Чим діяв на нерви:

— С-сувої, ам-улети... там... ще... і...

— Достатньо. Я братиму слід убивці, а ти залишаєшся тут.

Даніель відкрив рот, як риба на березі. Схоже, молодик не був у захваті від того, що залишиться сам на сам із покійниками в порожньому будинку. Однак брати його з собою Іман точно не збирався.

— Імане, я з т-тобою!

— Ні, ти залишаєшся. Спробуй відкрити стіну. Здається, вчитель зачинив усе «наглухо». Пометикуй. Ясно?

— А ти?..

— Знайду слід нападників. Якщо побачу, що ти пішов за мною, — розчавлю тебе.

Про відпочинок після далекої дороги можна забути. Треба йти слідами вбивць, щоб помститися. І треба повернути клинок із книгою.

Це виглядало як серйозна та заздалегідь спланована силова акція...  Іман відчував, що його оселю спаплюжили та видерли з неї найцінніше.

Як зуби заживо. 

Навряд чи учитель все встиг винести. Завжди потрібно виходити з найгіршого варіанту.

— Іман... Учитель мені як батько, ти ж з-знаєш... Візьми м-мене!

Чоловік втупився важким поглядом у молодого помічника. Що він скаже? Як пояснить те, що відчуває? А відчував Іман дуже просту річ — якщо Даніель піде за ним, його просто вб’ють, як теля. Так, Даніель непогано вмів вогники запускати та льодом покривати землю. Якось він навіть дерево в лісі розколов своїм заклинанням — це виглядало потужно, і вчитель був задоволений. Але в юнака не було досвіду. Не було спритності. Іман не хотів, щоб, по суті, останній з членів родини загинув також. Тому він просто сказав:

— Я тобі забороняю, і ти мені не будеш перечити. Відтепер ти мені підпорядковуєшся як старшому. Сперечатимешся — я приведу тебе до тями.

Даніель опустив голову. Нічого більше не казав. Іман в його очах виглядав як холодний камінь, на перший погляд — абсолютно байдужий. Страшний. Насправді ж чоловік цілком розумно зіставляв свої шанси на життя та шанси молодого.

Він подумав трохи. Обернувся. Поклав долоню на гостре плече хлопця. Спробував сказати вже м’якше:

— Даніелю. Зараз мені потрібно, щоб ти мене справді послухав.

— Я с-слухаю.

— Мені, нашим братам та сестрам зараз потрібна твоя допомога. Я йду по вбивцю. Той, хто це зробив, заплатить. Поки мене немає, зачини двері наверх. На два замки. Повітря тут вже нормальне, ти не задихнешся від диму. Не бійся мертвих. Вони вже вдома. Бійся живих. Твоє завдання — знайти спосіб відкрити стіну. Від тебе залежить, чи врятуємо ми Канітара. Тому візьми себе до рук. Будь сильним. Чи зрозумів ти мене?

Молодий адепт закивав. Повільно, неодразу. Перестав нарешті тремтіти. І Іман одобрююче кивнув.

* * *

Іман зовсім втратив емоції, як йому здавалося… Сталося це дуже давно. Він не дивувався нічому в житті, нічим не переймався. Однак від смерті родини стало боляче.

Схожий біль він відчував, коли ще воював, проливаючи кров свою та ворогів. Душу шматувало. Страшно стало і за долю Канітара — наставник зазнав поранень, хоча що з ним та де він тепер — невідомо. Не увійти до підземелля. Розвалювати стіну немає часу. Даніель може розібратися.

Іман познайомився з Канітаром торік, прибився до їхньої компанії, коли шукав заробіток та новий сенс життя. Був злим та знедоленим, ще зовсім нічого не знав про магію. А Дієро Канітар добре вмів розкривати потенціал людей. Він запевнив похмурого ветерана, що той — здібний. Учитель підібрав слова, які змогли відкрити шлях до серця моторошного бугая Імана. Але що саме пообіцяв Канітар та чим остаточно його «взяв» солдата, ніхто, крім них двох, не відав.

— Магія дозволяє змінити життя, — обіцяв учитель своїм учням. — Переписати його. Ви будете впливати на дійсність. На тих, хто поряд. Це — влада. Над собою, над світом.

Іман швидко знайшов спільну мову з новим наставником. А от з рештою членів сім’ї — не одразу. Тому що молоді вони всі були, надто придуркуваті. Хоча варто зазначити, що чаклунству молокососи навчалися значно швидше, ніж сам Іман. Останнього це, правда, не дуже тривожило. У нього були свої сильні сторони. Тому нічого страшного в тому, що він не здатен запустити стрілу-блискавку, не було.

Незважаючи на все, жовтороті пташенята Канітара стали йому справді близькими за рік. Іман поступово почав сприймати інших як буйних молодших братів та сестричок, майже без роздратування.

А тепер хтось прийшов та позабирав їхні життя, випатравши нутрощі на килим та жорстоко вбивши лезо в череп.

Скоріш за все, Канітар проводив нічний ритуал, коли з’явилися непрохані гості. Якимось чином ворог зміг уникнути магічних атак — у домі не було видно сильних ушкоджень від магії. Лише невдала спроба пожежі. Тобто ніхто в родині не встиг, чи не зміг захиститися. Навіть учитель... 

Всього лиш двох нападників знешкодили. А інші? І скільки було їх?

Іман досліджував шлях невідомого, що страждав від кровотечі. Крапати з нього перестало на траві, і більше слідів було не видно.

Зате трава ще не розпрямилася неподалік криниці. І відбитки чужих не дуже великих долонь у землі.

Якийсь вітер нехороший з’явився ще з самого ранку, все так виглядало, наче на дощ збирається. Воно й не дивно, адже погода нагнітала вже десь тиждень. Наче й пече як у пеклі, а хмари все нижче, все важчі. 

Іман пройшовся довкола дому, потім знову став біля криниці. Убивці розділилися. Потрібен той, що втрачав кров. Це не його відбиток біля кущів. Ні.

Чоловік завмер та прислухався. Спробував відчути політ птиць на небі, як сновигають їхні крила в потоках повітря. Зосередився на присмаку чужої крові на своєму язиці.

Погляд Імана зачепився за сірого кота, що якраз проходив повз кущів. Тварина зупинилась раптом. Зустрілася поглядом із чоловіком.

— Кс-кс. Ходи сюди. Ходи.

Звірі завжди любили Імана. І він їх, чесно кажучи, теж. Просто магія крові вимагає жертв. Просто ворога треба знайти зараз, поки слід ще теплий.

Цей кіт приходив раніше до будинку. Зрідка. Той же Даніель, здається, підгодовував...

Шкода.

Іман убив тварину, не спричинивши їй надто багато страждань, це було необхідним. Дивна річ, але незважаючи на те, скільки мерців ветеран встиг побачити за своє життя, понівечені тіла пташенят Канітара ніяк не розчинялися перед очима.

Руками ще нутрощі намагалися зібрати до купи. Роти — відкриті. Жах у лицях.

Як... діти.

Кіт більше не рухався. Іман зробив кілька обережних надрізів та вивільнив кров із пухнастого тіла. Зосередився. Зміг опанувати себе та повторив те, що вони практикували разом з учителем декілька разів...

Ніжно торкається вітер крон високих дерев у джунглях. Ні, це поки занадто далеко.

Повернутися до їхньої вулиці, до двору.

Будинок. Змії повзають хащами за міськими стінами, шумить ріка підземна, тихо крокують підошви сандаля по землі. Перемовляються між собою торговці в каравані…

Потилицю запекло, проте це не через погоду. Заколихалися піщинки внизу. Скрипнула корма криниці.

Мандрівники, солдати. Дзвін монет. Таверни, спирт, недобрі погляди, контрабанда. Іман доклав ще зусиль. Почав пітніти від напруги. Руків’я ятагана нагрілося.

Ось воно.

Тоненькі потоки енергії клинка кривими лініями тягнуться в часі й просторі. Ледь помітні — щоб побачити, неабияк треба напружити розум.

Отже, користувалися кинджалом зовсім недавно. Вчитель Канітар захищався. А нападники — чоловік та жінка. Як Іман і думав. Нападників четверо було, виходить, двоє вижили.

Жінка ослаблена зараз і небезпеки не несе; її слід не так відчутний. Втекла. А от чоловік покидає місто. Клинок у нього. Книга, вірогідно, теж у його руках. Більше небезпеки в самому домі чи десь поряд не було. Даніель може залишатися тут і далі.

Життєва енергія витікає з тіла душогуба. Його поранено клинком. Ворог ховається в хащах, а за ним тягнеться слід із його життєвої сили.

У родині лише Іман трохи сприйняв основи ментальної магії. Чоловік дуже погано справлявся зі стихіями, зовсім не міг збагнути чари життя. А от ментальні заклинання та магія крові — інша річ. Воно добре накладалося на життєвий досвід ветерана та його характер. Як казав Канітар, тому що це природно для нього.

Хижий азарт швидко випалив тривогу й біль всередині Імана. Ветеран посміхнувся кутиками губ. Немає в нього варіанту все залишити як є. Він прикрив тільце сірого кота ганчіркою, що лежала під хатою.

Нічого не залишилося більше в житті, тому тепер — невідомому вбивці не сховатися ніяк.