Окіану приходить кінець

Посеред ночі Белону розбудила Віко. Довге обличчя з розкосими чорними очима в червоному світлі виглядало демонічно.

— Що… що…

— Вставай, Бело. «Нічники» паркан пробили, треба зачистити територію, — сказала Віко, потягнувши Белону за руку.

— Що?! — шоковано вигукнула вона.

— Нам слід захищати базу. Бігом. — Віко кинула до неї форму. — Вдягайся, чекаю на тебе зовні. Негайно.

Белона схаменулась, влізла в штани, накинула куртку, абияк зашнурувала черевики та підібрала волосся у хвіст резинкою. Щойно вийшла за двері, як Віко схопила її за руку і крикнула:

— Нам до зброярні.

І вони побігли.

Здалеку долинали звуки пострілів. Перегукування солдатів і утробне гарчання мутантів.

У зброярні Віко навіть не спитала, чи вміє Белона стріляти. Просто дала гвинтівку з запасною обоймою і потягла назад до виходу. У неї на поясі шипіла рація. Зрідка з динаміка виривався хрипкий, порізаний перешкодами, голос генерала і, як Белона припустила, майорів. Вони роздавали накази, спрямовуючи солдатів у різні частини периметра. Найбільше людей не вистачало біля діри у паркані.

Туди Віко й попрямувала. Белона вирішила, що краще від неї не відставати. Хоча всіма фібрами душі відчувала: рішення жахливе. Потрібно було сховатися й чекати, поки її знайде Хіллан.

Але запізно. Вони вискочили на вулицю і за мить опинилися в рядах солдатів. Від пострілів закладало вуха, від пороху щипало в носі.

Проте не встигла Белона навіть прицілитися (хоча зброя в її руках принесла радше б горе, чим користь), як її висмикнули та потягнули назад. До піраміди із синіх діжок, що притулилася під опорною стіною бази.

— Ти з глузду з'їхала?! — прошипів Хіллан. — Лізеш до епіцентру!

«Знайшов! Знайшов! Знайшов!» — волало все усередині.

— В-вибач. Віко… І я подумала…

Хіллан вилаявся. Здійняв автомат та чергою скосив чудовисько, яке прорвало перший рад оборони. Понівечене тіло, що колись належало рудоволосому чоловіку, звалилося на землю, окропивши її бурою кров'ю. У краплях блиснув відбиток місяця.

Хіллан смикнув Белону за руку, привертаючи увагу.

— Зберися. Цілься ось так. Намагайся стріляти в голову, і якщо не впевнена, що тварюка мертва — перестраховуйся контрольним. Завжди. — Хіллан демонстративно навів автомат на тіло мутанта і вдавив спусковий гачок.

Від гуркотливих пострілів шкіру покривали мурашки. Дівчина невпевнено взяла рушницю, як показав Хіллан.

— Наше завдання — запустити генератори. Незрозуміло якого дідька вони відключилися. Давай. — Він махнув рукою, закликавши слідувати за ним, і побіг уздовж стіни до бетонної будки з шиферним навісом.

Белона не відставала.

— Не витрачай пильність, — сказав Хіллан, відчиняючи двері до будки. Там стояв здоровенний генератор на бензині. Індикатор показував рівень заповнення бака: нуль.

Белона нервово перетоптувалась на місці, молячись, щоб жоден «нічник» не підібрався до них. Щоб їй не довелося стріляти. Зброя в руках, здавалася, затаїлася змією, здатною вкусити будь-якої миті. Іноді проскакувала думка, що Белона спить. І все це неможливо. Жах. Спробуй тікати — і наче потрапиш до желе.

Солоне повітря лоскотало щоки.

Поки Хіллан заливав бензин із каністри до генератора, від огорожі долинала какофонія, де над криками і гарчанням гримів кулемет. Втім, однієї миті шум кулемета перекрило виття. Виття, що струсонуло землю, проникло під шкіру та стисло серце крижаними лапами жаху.

Коли воно затихло — кулемет уже мовчав.

— Хіллане, що там із генераторами? — крізь шипіння видала рація, закріплена на поясі чоловіка.

— У процесі, Ріку, що там у вас? — відповів він, відставивши спорожнілу каністру. Декілька ривків шнура ручного стартера і генератор зарокотав. — Що то за звук був?

Тиша в етері не віщувала нічого хорошого. Пальба біля паркану тривала, лише порідшала і розбавилася криками болю, що змушували Белону всередині холонути.

— Ріку?.. Прокляття! Ідемо, Бело. — Хіллан знову побіг уздовж стіни.

Передчуття біди пізно вжалило дівчину, але цілком виправдало себе. З-за рогу будівлі, куди прямував Хіллан, вистрибнула мутантка. Підствольний ліхтарик, закріплений на автоматі, різнув світлом її очі. Вона зашипіла, відскочила вбік і, перш ніж майор встиг щось зробити, відкрила рота і завила.

Якоїсь миті Белоні здалося, що в голосі мутантки звучить непосильна туга, горе і втрата, скорбота.

Вона не вила.

Плакала.

І плач перевертав все догори ногами усередині Белони. Паралізував.

Постріли, що струснули ніч, змусили мутантку замовкнути. Її відкинуло силою удару і на сірій шкірі живота розцвіли криваві плями. Мутантка впала навколішки, але тієї амої миті підскочила та кинулася на Хіллана. Він зустрів її віяловою чергою, ухилився і знову прицілився, ось тільки автомат сухо клацнув.

Хіллан вилаявся, почав перезаряджати, хоча було очевидно: не встигне. Мутантка досягла мети й з розмаху вдарила йому по ногах, заваливши на спину, вирвала зброю з рук і натиснула босою ногою на горло, немов показуючи свою перевагу.

Белона зціпила зуби та спустила весь магазин у плакальницю, перемикаючи увагу на себе. Мутантка смикнулася, заверещала, і вп'ялася в неї поглядом білявих очей. Дівчина бачила, як худе тіло ковтало кулі, щоб відразу виплюнути їх, зцілюючись.

Плакальниця закричала й стрибнула. Спритності їй було не позичати — Белона не встигла ухилитися. Пальці з гострими, наче кігті дикої кішки, нігтями полоснули щоку. Друга рука схопила дівчину за шию та стиснула. Сил у кістлявій руці вистачило, щоб зламати хребет, але плакальниця не встигла.

Прожектор, закріплений на стіні, вдарив товстим променем білого світла. Мутантка зашипіла, забулькала і кинулася геть, буквально перескакуючи через солдатів.

Белона перевернулася на бік, закашлялася. Ще повністю не могла усвідомити того, що сталося. Вона спить. Це все сон. Шия пекла від болю, кожна спроба вдихнути доводила майже до непритомності. Чи можна втратити свідомість уві сні?

— Бело? — З темряви навколо з’явилося обличчя Хіллана. — Тримайся вже все позаду.

Знову зашипіла рація, почувся тупіт ніг, після чого Белона все-таки відключилася.