Окіану приходить кінець

Велл наздогнав її тільки на пляжі. Обіднє сонце золотом розлилося по піску, блищало на хвилях. Вони раз у раз кидалися на берег, облизуючи його пінними вусами.

Пахло морською сіллю, водоростями.

Велл так різко виник перед дівчиною, що гальмуючи, вона закопалася взуттям у сипучий пісок. Серце важко билося, пульсувала у вухах кров. Автомат, мов важезна ноша, підкошував коліна. Тягнув униз. І Мая впала. Велл останньої миті підхопив її. Вона тремтіла всім тілом.

Задихалася.

В навколишній спеці його тіло здавалося прохолодним. Міцні руки притиснули до себе. Велл діями висловлював наміри краще, ніж словами. Як і зараз: «Я допоможу впоратися з цим. Я поруч». Або ж Мая все придумала, але хай там як, вона розчинилася в його обіймах і не хотіла, щоб Велл розмикав їх.

— Дякую, — сказав, відчувши, що Мая майже перестала тремтіти.

— Навіщо, навіщо ти пішов за мною? — Вона, попри свої бажання, відсторонилася. Зазирнула в очі, в яких відблисками грало сонце, виявляючи у сірому граніті сині частинки сапфірів.

— Щоб…

На пляж вбігли Фаніган, Фло та Тесса.

— Якого біса, Велле? — невдоволено прошипіла Тесса. Вітер тріпав її волосся, кидав пасма на обличчя, на якому читалося обурення та відраза.

— Такого, Ті. Вона врятувала нас і, очевидно, потребує допомоги. — Велл зовсім відсторонився, озирнувся на товаришів.

Фло перетоптувалася на місці. Без сумки, перекинутої через плече, здавалося наче голою. Фаніган виглядав зовсім байдужим. Відчуженим, ніби відходив від нещодавно пережитого шоку.

Тесса відкрила рота, щоб різко відповісти, але раптом запнулась й хитнула головою.

— Зрозуміло, — недовго мовчала вона, — тобі просто знесло дах.

— Боже, Ті, годі плюватися отрутою, — не витримала Фло, тупнувши ногою.

Мая бачачи, як розгорається вогнище злості у погляді Тесси, вирішила раз і назавжди його загасити. Або спробувати це зробити. Тому сказала:

— Досить! Досить, будь ласка, сваритися через мене. Досить скандалів, досить… всього! Я розумію, що не заслуговую на вашу довіру, але дайте мені хоча б один шанс. Я не ваш ворог.

Тесса пирхнула. Схрестила руки на грудях.

— Те, що ти нас врятувала, ще нічого не означає, — невблаганно промовила вона.

Мая облизала пересохлі губи. Опустила погляд на пісок, думаючи.

— Куди солдати вас вели? Тобто, чому вони не вбили вас? — за мить запитала.

— Останні два тижні… — заговорив Велл. Голос його став сухим й ніби надтріснутим. — Вони ловлять бунтівників і щось роблять з ними у своїх лабораторіях. А те, що з ними відбувається потім…

— Ця доля гірша за смерть, — завершила Тесса.

— Тому вчора вони не вели прицільний вогонь, — сказала Фло. Побачивши незрозумілий погляд Маї, додала: — Вони мазали, коли стріляли в нас, бо ми їм були потрібні живими.

— Нас не так багато залишилося, — подав голос Фаніган. — Чоловік двісті-триста. Усі розбилися на групи. Від деяких також варто триматися якомога далі. Багато хто вважає, що з Окіана немає виходу, їжа закінчується, а тому кожна крихта на вагу золота. У тебе скінчилась їжа? Забери. Такі закони у банді Ганса та Дерека. Але є Гейл. Він хороший. Пам'ятаєш, я казав, що ми на завданні? Так, ми збирали припаси. І до сьогоднішнього вечора маємо повернутися до нашого головного сховища. І, послухай, ми візьмемо тебе з собою, але раптом щось піде не так — кожен сам за себе. Не розраховуй на нашу ласку.

Мая важко дихала, перетравлюючи почуте. Частково її розпирало від обурення, але й заперечити вона нічого не могла. Гарячий вітер обпікав легені, піт котився спиною. Хотілося нарешті опинитися в безпеці. Хоч на одну ніч.

— Потрібно збиратися, — перервала мовчання Фло. — Ми можемо подивитись, що є у тих солдатів. І я точно маю забрати у них свою сумку.

Фаніган кивнув, переступив з ноги на ногу та повільно попрямував назад до будинків. Фло попленталася за ним, Велл замикав.

І тільки Тесса затрималася на пляжі, щоб сказати Маї те, що не вийде у неї з голови до самого сну.

— Дівчата, такі, як ти, що виникають з нізвідки, приносять лише невдачу. Згадай мої слова, коли хтось із нас помиратиме із твоєї провини.