Окіану приходить кінець

Кінець весни 2020. База солдатів

Найгірше, коли спочатку ти переповнений емоціями, а потім — спустошений. Саме так почував себе Хіллан — порожнім. Коридори, які він досі знав напам'ять, здавались незнайомими. Солдати, які проходили повз — чужинцями. Однак Хіллан нарешті опинився на своєму місці — місці тих, хто бореться за свободу. Шкода, що шлях до неї чоловікові залишився всього один — плаха.

Торн Бладлей — людина терпляча, але Хіллан перейшов уже всі межі. Хоча він ні про що не шкодував. Не має значення, які слова генерал виплюне, щойно вони зачиняться в кабінеті, Хіллан прийме все як належне. І з гордістю дивитиметься в очі смерті, якою б та не була.

Коли він вперше потрапив на базу, та здалася йому фортецею. Пізніше він, звичайно, зрозумів, що не правий. Проте це не змінювало першого враження, а високий паркан із пластин, нашитих нахлистом і з колючим дротом по периметру, викликали довіру. Генерал підготувався до можливого міні апокаліпсису і придумав, як захистити ще живих. Однак у його планах, як і раніше, зяяли величезні діри.

Склад меблевої фабрики, де Торн і заснував базу, стояв на краю Окіана. І якщо майже вся берегова лінія сходила у воду пляжами, пагорб із базою різко обривався, нависаючи скелею над постійно бурхливою морською водою. Лея іноді називала паркан надкушеним бубликом. Говорила, подивися на базу згори — та зрозумієш чому.

Хіллан обов'язково попросить свого ката, щоб його тіло скинули в океан. Звісно, ​ цього ніхто робити не стане. Чи треба солдатам — майорам? — морочитися і тягти недбайливого до скель? І без цього проблем вистачає. Кинуть до вогнища й все.

Ремай тримав Хіллана під одну руку. Міцно, наче вів справжнього злочинця. Огюст — під другу. Від нього тхнуло часником та рибою.

Цікаво, що генерал їм сказав? Якими словами натягнув на Хіллана шкіру злодія? Приписав йому божевілля? Чи підкреслив небезпечність?

Навіщо було розповідати майорам правду про експеримент? Про випробування препарату? Хіба мовчання не зменшило б ризик? Якби Хіллан не знав, то, напевно, не опирався б. Не мучився совістю. Все було б інакше.

Іноді чужі вчинки здаються нам нелогічними, тому що ми дивимося на ситуацію лише з одного, свого, боку.

Вони увійшли до кабінету.

Хіллана посадили у крісло. Генерал сів на край столу, схрестивши руки на грудях.

Тримай правду у собі. Не смій чинити проти наказів. Перевіряй. Вбивай. Просто роби, що наказано, Хіллане. Навколо тебе мруть люди. Усі твої дії призводять до чиєїсь смерті. Ненавидь себе. Ненавидь. Ненавидь!

Внутрішній голос промовляв низьким тоном генерала. Хотілося заткнути йому рота і більше ніколи не чути. Ось тільки як викинути з голови себе?

— Залишіть нас наодинці, майори, — сказав Торн. У його голосі брязкала рішучість.

Ремай нагородив Хіллана таким поглядом, яким, мабуть, і на жебраків ніколи не дивився, а потім вийшов з кабінету. В очах Огюста читалося самовдоволення. Якби не байдужість Хіллана до оточення, він би точно підскочив з крісла та розбив Огюсту обличчя, як зробив це з Валентайном, коли той сказав дещо огидне. Дрібницю, але Хіллан не витримав і зірвався. Він взагалі не пам'ятав, як дістався на базу. Не пам'ятав, чи були вони з загоном у парку атракціонів.

Судячи з сутінків за вікном — були.

Торн пильно подивився на Хіллана. Він відчував це всім тілом, але не відводив погляду від своїх рук, де під нігтями засохла кров Кріса.

— Знаєш, у чому я помилився, Хіллане? — нарешті спитав генерал.

— О, помилився. І таке буває?

— Я не врахував вашої втрати пам'яті. Це була єдина змінна, яка сама прокралася в ідеально побудоване рівняння.

— Якщо прокралася, то не таке вже й ідеальне.

— Не має значення. У будь-якому разі, — Торн пересмикнув плечима, — ти забув одну важливу деталь. Ту саму, яка вплинула на тебе та змусила зі мною співпрацювати.

Хіллан хмикнув. Кинув швидкоплинний погляд на генерала.

— Мабуть, я правда хворий на голову, раз наважився у всьому цьому брати участь.

— Коли ще проєкт «Нові люди» був у розробці, я з командою підбирав кандидатів на роль майорів. Думав, правильно буде взяти людей із різними навичками. Ось і взяв. Плавчиня, юрист, адвокат, інженер, лікар, музикант, біолог, найманий вбивця, фізик, атлет, архітектор, біохімік та профайлер. Не здогадуєшся, хто з них ти?

Хіллан непевно знизав плечима.

Торн досить зловісно усміхнувся, пригладив вуса й розвів руками.

— Іронічно, так? — запитав. — Людина, яка раніше безжально відбирала життя людей за гроші, раптом стала найпроблемнішою з цього приводу. Чесно зізнаюся, я на таке не очікував.

— Я теж, — реготнув Хіллан. Якби він не був на межі повної апатії, напевне, новина про минуле шокувала б його.

— Це все, що ти скажеш?

— Я не вірю вам. Нема для цього приводу. Ви загрузли в брехні.

Торн відійшов від столу. Навис над Хілланом та схопив його за підборіддя, змушуючи дивитись собі в очі.

— Невже? А ім'я Ерік Елмерс тобі щось говорить? — процідив крізь зуби генерал.

Ерік — гравіювання на годиннику Хіллана. Елмерс — прізвище лікарки Катерини Елмерс. Саме вона подарувала Хіллану годинник. Саме вона віддала йому «Лібертас».

Серце пропустило удар. Тілом ніби пройшовся електричний струм.

— Бачу, починаєш розуміти. — Торн знов усміхнувся й відсторонився. Повернувся до столу. — Хіллан Прайор — твій псевдонім. Під ним ти залишав Окіан і країну, коли в тебе з'являлася робота. Ерік Елмерс — твоє справжнє ім'я. А Катерина — твоя мати.

— Ви знову наступаєте на свої ж граблі, — прошипів Хіллан, — знову.

Руки стиснулися в кулаки. Помітивши це, генерал розреготався.

— Ой, та кинь ти це, ти ж не думаєш, що я не подумав наперед? Катерина — це та, через кого ти погодився стати майором. І та, у якої зараз ніж біля шиї. Якщо ти скоїш дурість — Адехі з Леєю миттю переріжуть їй горло.

— Лея нізащо…

— Нізащо? Нізащо не завдасть Катерині шкоди? — Торн підняв брови. — Звичайно, завдасть, Хіллане. Я попрохав.

— Виродок.

— Нещодавно ти називав мене чудовиськом.

— Ага. — Хіллан поклав долоні на підлокітники та вп'явся в них пальцями. У черевику приховав невеликий ніж і зараз він, наче розжарений, припікав ногу через матерію штанів, нагадуючи про себе. Однак хоч почуття було оманливим, думки Хіллана тяглися до зброї, аналізуючи, як краще її витягти.

— Так ось що я хотів сказати, — зітхнув генерал. — Ти мені подобався своїм професіоналізмом. А коли з'явилася Белона, тобі зірвало дах. Ах, ці жінки! Зводять з розуму, так? Я не дивуюсь, що ти знайшов спосіб перехитрити мене та розповів правду, не розповідаючи. Через блокнот. Але я завжди на крок попереду, Хіллане. І я знав про кожне твоє рішення. Кожен твій крок. Віко стежила за Белоною. Лея — за тобою.

— У мене вже вуха в'януть, годі тріпатися, будь ласка, — недбало процідив Хіллан. Демонстративно зневажливо глянув на генерала. — Переходь до справи. Вбивай мене, четвертуй, роби що заманеться. Мені байдуже.

— О! — Торн засяяв, наче почув те, що хотів. — Дякую за дозвіл. Тоді, Хіллане… Чи називати тебе Еріком? З твого дозволу, Еріку, щоб придушити можливі бунти серед солдатів, лікарка Квотермейн із вченими розробили нову сироватку. «Імперіум-09». Вона не тільки зробить людей навіюваними. Але ще й забере можливість надлишково думати. Адже тільки думки, Еріку, твої думки, привели тебе до дурних висновків та рішень.

Хіллан підвівся з крісла.

— Тобі краще просто вбити мене, — викарбував та подався до дверей, але за ними на нього вже чекали.

— Смерть для тебе — занадто просто, Еріку, — сказав генерал, коли Хіллана попри його волю скрутив Ремай і силою посадив назад у крісло, а Огюст замкнув наручники, прикувши обидві руки Хіллана на підлокітники. Миттю пізніше до кабінету увійшла Вайолет із невеликим шкіряним футляром. Ця бестія завжди в епіцентрі подій…

— Змирись, Хіллане — Торн спостерігав здалеку.

— Чорт би забрав усіх вас, — сказав він і сам жахнувся, як пролунав його голос. — Ось побачиш, зі мною не впорається жодна сироватка.

— Я не був би так впевнений…

Хіллана пересмикнуло ледь холодний ватний тампон, змочений у спирті, торкнувся ліктьового згину. Потім шкіру проткнула голка.

— Трохи поболить і перестане, — дбайливо промовила лікарка.

Він простежив, як каламутна рідина залишає шприц, після чого сказав:

— Так, Торне. Ти не чудовисько. Ти — безперечно гірше.