Розділ 5: Не всі

Липень 2020. Спальний район на перетині Кінг-стріт та Дороги вісім

Яскраве сонце сліпило. Мая рухалася майже навмання. Фло поспішала й просила не шуміти. Кварталом луною літав тупіт важких солдатських черевиків, гуркіт вибитих дверей, окрики, вигуки та лайки.

Постріли.

Вони прогуркотіли над містом й змусили Маю здригнутися. Страх блискавкою прослизнув у серце, вжалив його. «Ти наступна», — звучали в голові панічні думки. По спині котилися краплі поту.

Фло петляла провулками — точно знала напам'ять кожен закуток Окіана. Довга трава подекуди сягала гомілок. Вона ж приглушувала їхні з Фло кроки. Рюкзак тиснув на плечі, але через викид адреналіну Мая майже не відчувала болю. Тільки й встигала ковтати гаряче повітря.

Хмари біля горизонту нагадували вату, яка ввібрала апельсиновий сік. Багатоповерхові будинки, що витягнулися стрункою до блакитного неба, відкидали глибокі тіні. Сміттєві контейнери вкрилися мохом.

Спальний район, який Мая з Фло квапилися покинути, стояв на перетині Кінг-стріт та Дороги вісім. Дівчина впізнала його відразу, тільки-но очі звикли до освітлення. Високі ялинки, колись асфальтовані провулки та сітчасті паркани. Останні трохи вібрували, відгукуючись тихим дзвоном від різких поривів сухого вітру.

Поцяткована кулями дорога обривалася прірвою. Складалося враження, ніби звідти видерли шмат землі. Багатоповерхівка небезпечно нахилилася, готова завалитися на бік від найменшого землетрусу. Крізь розбиті вікна виднілися елементи інтер'єру.

У Маї кололо у боці. Кожен частий вдих ледь не зривався стогоном. Пересохло в горлі, від голоду та втоми підкошувалися коліна.

Фло не бігла стрімголов, але дівчині з кожним кроком ставало важче встигати за нею.

Коли прірва чорнотою розгорнулася перед ними, Фло смикнула Маю за руку, і вони сховалися за сміттєвими баками. Праворуч від них між багатоповерхівками зупинилися солдати. Сонячне світло заливало їхні фігури. Блищало на прикладах автоматів.

Ззаду хруснув гравій. Мая та Фло синхронно озирнулися.

Їм в обличчя дивилося дуло. Точно чорна діра, яка засмоктала у себе всі почуття. Куди тільки подівся біль... Страх змінився рішучістю.

Мая спрацювала чітко та впевнено. Тож солдат — темноволосий хлопець років двадцяти — нічого не встиг зробити. Дівчина кинулася вперед, підбила автомат знизу вгору однією рукою, другою схопила юнака за ногу й смикнула. Тієї ж миті солдат опинився на землі, прихований високою травою, а автомат у руках Маї ніби був для неї призначений. Ніби вона тримала його так само часто, як кулькову ручку. І також знала, як користуватись.

Приклад з хрускотом врізався в чоло солдата й він миттю знепритомнів. Однак звук вийшов надто гучним.

Фло, витріщивши від подиву очі, хитнула головою та обережно визирнула з-за баків. Солдати вже перестрибнули через сітчастий паркан. Мчали до них.

Мая махнула рукою. З Фло вони кинулися навтьоки спочатку туди, звідки прийшли, а потім у зворотний бік — щоб набрати достатньо розгону. Кулі свистіли в повітрі. Солдати перекрикувались. Хтось віддавав накази, хтось лаявся на «швидкість бунтівниць» і проклинав їх.

Перед прірвою Мая з Фло схопилися за руки. Секундний політ видався неймовірно довгим. Кулі, які розсікали повітря відразу всюди, могли будь-якої миті наздогнати дівчат. Мая молилася, щоб цього не сталося.

Коли підошви взуття вдарилися об асфальт з іншого боку прірви, біль у боці спалахнув феєрверком, на мить засліпивши очі. А мить може коштувати життя — але Фло не дала забаритися й потягла Маю за собою.

Мідне сонце вперлося в обрій. Хмари потемніли. Запахло дощем.

Багатоповерхові будинки розмитими силуетами миготіли з обох боків. Кулі дзвеніли, рикошетом відбиваючись від огорож, дорожніх знаків. Важко калатало серце. У голові: «Нехай це закінчиться!»

Раптом Фло скрикнула й сіпнулася ніби щось штовхнуло її в спину. Спітніла долоня вислизнула з руки Маї. Фло впала, а Мая не одразу загальмувала. Озирнувшись і побачивши, що солдати небезпечно близько й припинили вогонь лише тому, що спорожніли магазини, вона скористалася моментом.

Підняла автомат та віяловою чергою змусила солдатів відсахнутися, кинутися врозтіч, шукаючи укриття.

Вистріливши ще кілька разів, і судячи з криків — потрапивши, вона підскочила до Фло, допомогла підвестися й вони знову чкурнули геть. Ось тільки раптом Фло знову впала. Обличчя — біліше за сольові корали. В очах — паніка. Мая стягла з неї рюкзак. На правому боці шкіра на ребрах виявилася порізаною кулею, що пролетіла по дотичній. Таку рану лише зашивати.

— Затисни її, — скомандувала Мая, а сама прицілилася. Автомат міг сухо клацнути будь-якої миті, але поки постріл за пострілом мітив чітко в ціль. Однак варто було одній єдиній кулі врізатися в голову літнього солдата й вирватися з неї з бризками крові, як Мая оторопіла.

Зі всіх переслідувачів залишилося троє. Двоє чоловіків та одна жінка. Чомусь вони завмерли за кілька метрів від дівчат. І дивилися на Маю так пильно, що холодок повз по спині.

Сонце пірнуло за обрій, віддавши Окіан у владу ночі.

І пожирачів.

По вулиці луною розлився надривний плач. Негайно з вікна будівлі поряд із солдатами вискочило кілька чудовиськ.

Мая не хотіла дивитися. Не хотіла бачити, як їхні зуби впиваються в шиї солдатів, рвуть тіло, заливаючи траву кров'ю, але побачила. Тому що жодна істота у світі ще не рухалася так швидко, як пожирачі, які вчули жертв.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Meliora
28.10.2022 23:42
До частини "Розділ 5: Не всі"
Спойлер!
Хмммммм оце повороти, чому ж вони на неї так витріщилися, може, рік тому вони були в одному загоні 🤔 Без сумнівів, Майя була раніше солдаткою, але знову ж, чому пожирачі лише на тих напали?? Боже, так багато питань виникає з кожною главою ааа, дуже інтригує
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше